"Підтримати"
Новини
Всі новини

Ксенія Костюченко: Війна. Все життя в одній валізі

Ксенія Костюченко вже вдруге переносить у своєму житті тягар війни. Людина мирної професії - вчителька, мама двох дітей, один з яких потребує особливої уваги, вона з сім'єю вимушена була спочатку в 2014-му покинути Горлівку, де йшло щасливе стабільне життя, а потім, після майже восьми років побудови нового життя у Харкові - знову податися, що називається, у світи, бо на Харків впали російські бомби. Іноді її "накривають" спогади, і вони болісні і травмуючи. Але це - життя. І воно плине - ні перечекати, ні пересидіти нічого неможливо...

Останню декаду червня 2014 року ми провели в Барселоні. Ця подорож була подарунком від батьків на честь десятиліття нашого спільного життя. Сина відвезли в село ще в травні, бо було страшно. А самі ризикнули… Спочатку думали не їхати. Куди їхати, коли тут таке. На роботі на мене дивилися як на хвору. В Барселону? на 10 днів? Зараз? Тільки лінивий не сказав, що я дивна людина. “Гроші треба не витрачати, а зберігати, тому що чорний день настав. А якщо вже витрачати, то точно не на відпустку. Бо раптом тут таке, а ви в Барселоні". 

Але ж ми її заздалегідь планували, обирали помешкання, час, і тому вирішили їхати, бо… можливо, це остання наша така практично безтурботна подорож в житті. І що ми скажемо собі перед смертю, якщо що? Що навіть в Барселоні не побували? Прог'авили останній шанс на чудові враження?  

До речі, досі ця відпустка - чемпіонка по згадкам. Вона була настільки яскрава на фоні цього жаху! Все це тепле море, Коста Брава, сангрія, старе місто, Гауді. Можна сказати, що ця відпустка була своєрідною кодою нашого минулого життя. Ми справді останні роки до цього жили в якомусь постійному піднесенні, були щасливі і безтурботні, як туристи. 

Час провели абсолютно чарівно. 

Завіса, аплодисменти оркестру, диригенту, акторам, дякую, браво, біс! 

Коли прилетіли в Київ, виявилося, що додому ми повернутися не можемо. Але можемо поїхати в село за дитиною. 

Все життя в одній валізі з відпустки? Напевно, так відчувалося. Документи з собою, ми разом, дитина в безпеці, в нас сумка з гостинцями, є якісь гроші. Нам по 34, хіба це вік для відчаю? 

Ми прожили з цією валізкою до жовтня. Потім щось вийшло привезти з дому,  згодом ще щось, а у 2018 я навіть меблі перевезла, бо ми купили квартиру в Харкові, і було куди.  

Думаю, наступний період теж можна було б розглядати як історію з достатньо щасливим кінцем. На лютий 2022 року в нас були: нова перспективна робота, грандіозні плани, у старшого сина  нова театральна тусовка, скоро прем’єра, важлива роль, а також філософська школа і нове кохання. У молодшого налагоджена рутина по заняттях та перспектива музичної школи з чарівною вчителькою. 

В кінці коди не було, ми навіть не встигли до батьків з’їздити, а це завжди нас тішило і надихало. Замість коди був обстріл о п’ятій ранку...

І ми знову поїхали з одною валізою. Точніше, валізи було дві. Маленька - я її зібрала на випадок, якщо доведеться йти пішки з дитиною до вокзалу, чи до будь-якого місця, звідки мають забрати (таксі викликати було неможливо). В маленькій валізі на кожного труси, шкарпетки, футболки, малому ще штани та худі запасні. А також всі документи, подовжувач, ніж, чашка, ложка та миска, улюблена дитяча книжка. Ще були рюкзаки, які я таскала з собою в тамбур кожного разу під час обстрілів. В них гроші, ноути, документи першої необхідності, аптечка, теж труси з носками, гігієнічна косметичка, вода, шоколадки.

Зібрала ще велику валізу, на випадок якщо нам пощастить, і можна буде доїхати на таксі. В велику валізу спакувала одяг та спальники. Підсвідомо одяг брала не улюблений, а суто функціональний. Щоб не шкодувати, якщо доведеться кинути на вокзалі. 

Викликати таксі вдалося, до речі. 

І знову все життя в одній валізі: документи, гроші, гаджети, вся родина разом, нам по 42, хіба це вік для відчаю? 

Іноді я пригадую щось з минулого горлівського життя. В дитячій кімнаті я малювала дивних тваринок для Ілюхи. Та кімната була моїм улюбленим твором. Після неї, після того, як ми її покинули, я більше не малювала. Ну пару раз футболки для друзів, і все. 

Можна сказати, що разом з розмальованими стінами я загубила і свою любов до творчості. І свою мрію і натхнення створювати щось особливе в оселі. І сили, і фантазію. Можливо, воно повернеться, хто знає.

Зараз мені понад усе не вистачає моєї кухні. Там все настільки зручно: приладдя від комбайна до електрогриля, кам’яна ступка, дві ідеальні обробні дошки, посуд, найкращі сковорідки. В мене є баночки для всього, красиві та зручні. Там всі шафки з доводчиками, новенький фільтр для води. Я можу з заплющеними очима догори ногами в своїй кухні створити смакоту… 

І моїх книжок. Дитячі великі красиві. Гаррі Поттер з ілюстраціями Джима Кея. Декілька сучасних книжок наших авторів, які не встигла прочитати. Купа корисного для роботи.

Старшому сину не вистачає усамітнення,  гітари, компа  і новенького крісла.

А про іграшки малюка я взагалі мовчу. Немає дня, щоб він не пригадав скейт, ролики, велосипед, самокат або щось інше. 

Що я загублю після цієї війни? Яка частина мене залишиться лише згадкою? 

Я можу сказати, що нам пощастило: ми приростали корінням в наші дома недовго. І наш вік… Хіба це вік? Легко можна починати з нуля. 

А як батькам? Які любили своє житло не 3-7 років, як ми, а 20. Меблі, які вони дивом діставали в дев’яності. Диван, який обирали пів року. Кухня, на якій збиралися друзі з маленькими дітьми, потім з дорослими дітьми, а згодом з маленькими онуками… 

Кожна тарілочка - ціла історія. Кожна статуетка на полицях - згадка про почуття. Ідеально укладена плитка в ванній кімнаті - в ній стільки любові, що вони не планували її міняти ніколи до самої смерті. 

Якщо частина мене залишилася в моїй новенькій кухні, то скільки залишили вони? Якщо я зараз відчуваю себе як хвора рослина, яку пересаджують і пересаджують, то як вони? Як весняна гілка, яка пускає невпевнені корінця у вазу з водою? Так, життя перемагає, але коли ця гілка набереться сил і стане деревом? І коли вона, нарешті, дістанеться землі?

Життя можна помістити в одній валізі, але не все, далеко не все. 

Ксенія Костюченко, Горлівка-Харків-Чернівці


Підписуйтесь на аккаунт InfoKava.com в Twitter, Facebook або Telegram: в одній стрічці новин - все, що варто знати про події в Україні та в світі про політику, бізнес, культуру та економіку.
Ctrl
Enter
Если вы заметили ошибку в тексте
Выделите её и нажмите Ctrl+Enter
Также по теме
Показати ще новини