Віта Яковлєва. Харківські щоденники. Не скаржаться, а роблять

Віта Яковлєва - журналістка з Харкова. Зараз працює у виданні "Слобідський край". Весь час живе у Харкові і все, що там відбувається, бачить своїми очима і переживає разом з харків'янами. А робота дає можливість побачити і те, що робиться за межами великого міста. Але про це згодом, а сьогодні - чергові сторінки з мимовільного щоденника війни, який веде харків'янка.

Ксения Голубева
Автор Ксения Голубева - Журналіст
4 хв читання

Це дуже хріново, коли блекаут. Але харків’яни завжди вирізнялися нестандартними підходами до різних життєвих ситуацій, а війна цю нестандартність ще посилила. І чомусь мені здається, що деяким громадянам цієї нестандартності не завадить почати вчитися. Все-таки третій рік війни пішов.

Коли о 5 ранку в п’ятницю після 20 із чимось прильотів в усьому місті відрубали світло, опалення і воду, у наших місцевих пабліках, поки ще був мобільний зв’язок, обговорювали два питання. Чи буде працювати метро, щоб через кілька годин їхати на роботу, і нічого собі кияни розслабилися.

Про киян народ збудила новина, що вони масово їдуть до метро, щоб сховатися від обстрілів, бо біля якоїсь станції немає місця, де залишити авто. А подалі залишати вони не хочуть. На авто до метро ховатися від обстрілів – для нас, до яких ракети долітають менше ніж за хвилину, ці новації з відсутністю цивілізованого паркування просто точно за метр від входу в метро під час обстрілів виглядають стрьомно. Щоб не сказати більше.

Тому що поки вони страждали, до мене у двір о 6 ранку приїхала машина вивозити сміття. Через годину після того, як місто знеструмили. І після понад 20 прильотів. У Харкові сміття прибирають постійно, незалежно від нічого. І це нікого не дивує, це ми так живемо. І багато чого ще в нас роблять постійно. Не скаржаться, а роблять. На війні й під постійними обстрілами.

З ранку п’ятниці до зараз усе, що можна, у Харкові працює. Хоча світло є місцями і на недовго, як і вода теж не у всіх, а опалення немає ні в кого. Генератори гудуть на кожному розі. Вулиці забиті народом, прямо як у моєму безмобільнотелефонному дитинстві – що робити вдома без світла і зв’язку? Без метро, звісно, незручно, але в підсумку якось усі добираються туди, куди треба.

Ми вчора гуляли центром. Пішли на екскурсію, оголошену до блекауту. Думали, раптом ніхто не прийде? Прийшло осіб 20. Чудово погуляли, ще й спалили опудало, спалити яке мріють усі українці.

Заодно поспілкувалися з усіма телефоном – у нас на районі зв’язку немає, а в місті він був. Увечері і нам світло дали – до ранку сьогодні. За ніч холодильник нахолодився трошки, тож може вдасться зберегти залишки наморожених на зиму фруктів.

За майже дві доби без світла і з плюсовою температурою на вулиці вони добре потекли, але раптом не все втрачено? Запас котлет учора довелося смажити, щоб не пропали – вистачить тепер надовго. Компот теж зварили, але в морозильнику фруктів літрів на 100 компоту, про запас не навариш. Ось і ношуся з ними, як кияни з паркуванням біля метро при прильотах.

Але я ношуся мовчки, не скаржуся. Соромно, що електрики третю добу цілодобово світло відновлюють, а тут я буду нити про те, що без компоту зі свіжими фруктами можу залишитися. Думаю, якось переживу, навіть якщо залишуся.

Віта Яковлєва, Харків

Фото автора

Поділитися статтею
Журналіст
Журналіст InfoKava. Пише про актуальні події в Україні та світі.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *