Харків росіяни обстрілюють щоденно. В умовах постійної напруги харків'яни все одно повертаються до свого міста і будують своє життя. Наперекір загарбникам, війні і втратам.
Віта Яковлєва - про жагу до життя - з Харкова.
Звернула увагу на обшарпану ялинку на вулиці. Поставили її перед Новим роком, прикрасили чим знайшли - і навіть нічого ніби вийшло. Проходжу сьогодні там - стоїть. Виглядає, звісно, зовсім погано, але стоїть. Точно як харків'яни.
Учора день був як зазвичай у новому році. Зранку щось кудись постійно летіло. І в області, і в передмісті. Пізно ввечері, щоб ніхто не занудьгував, до Харкова прилетіли шахеди. Колега живе на 15-му поверсі в районі, де вночі був приліт. Каже, нічого, нормально. Але я зі своїм другим на її 15-му боялася б сильно.
Тітка іноді згадує, як її дев'ятиповерхівку на початку війни трусило від вибухів, коли з окружної били по Горизонту і Рогані. Каже, сиділа в коридорі на своєму 6-му поверсі й страшенно боялася, що зараз багатоповерхівка складеться як картковий будиночок, настільки сильно тремтіли стіни.
У нас на 2-му тремтять слабкіше, хоча залежить, звісно, від того, наскільки близько прилітає. Якщо дуже, то добре відчувається на будь-якому поверсі. І про те, що якщо що, то з нижніх поверхів бігти на вулицю ближче, вже ніхто не пам'ятає. Не до того якось.
Так до чого я про ялинку. Якщо чесно, всі ми зараз у Харкові як ота облізла ялинка. Сильно побиті війною. З нервами ні до біса, з болячками, які швидко повилазили на тлі перманентного стресу. З фінансовими проблемами, тому що з роботою в прифронтовому місті та прикордонній області не у всіх усе добре.
І, само собою, з великими тарганами в голові. Бо розумними нас, які вперто залишаються вдома, коли тут стріляють щодня, ніхто не назве. Але ми як ота ялинка - хоч погано виглядаємо, але стоїмо на своєму місці. Завзято так стоїмо, до Перемоги.
P. S. Фото ще новорічне, нове не зробила. Зовсім ялинка на ньому була б поганенька...
Віта Яковлєва, Харків
