Масований обстріл України і, зокрема, Харкова, де знову загинули люди, у тому числі діти, вчергове показав звіряче обличчя Росії. Але при цьому наші люди залишилися стійкими і непохитними у своєму прагненні відстояти своє місто.
Віта Яковлєва - про останні харківські події - з Харкова.
Влітку 2022-го було дуже страшно. Тоді теж обстрілювали щодня, а ознакою того Харкова початку війни були порожні вулиці та скляні купи з вибитих вікон під ногами.
Зараз люди повернулися додому. Але зима 2024-го дуже схожа на той час кількістю обстрілів. Учора за день було три хвилі. Багато, але оскільки ці - вони не люди, то ніхто не здивується, якщо, не дай боже, буде чотири хвилі, п'ять, шість... І що бити будуть по житлових будинках, теж ніхто не здивується.
У тих, хто асвабаджує, вбиваючи сплячих вночі дітей, немає нічого святого. І їм не важливо, скільки харків'ян не прокинеться вранці, а потім їх, загиблих разом із домашніми улюбленцями, діставатимуть з-під завалів житлових багатоповерхівок. Бо цим здалося, ніби в нас під ліжками ховаються ЗСУ, французькі найманці чи навіть усе НАТО разом із Пентагоном.
Я досі не знаю, як і що говорити в таких ситуаціях. Як співчувати тим, хто втратив рідних, як словами підтримати тих, хто залишився без житла. Можу тільки підінатити на ЗСУ, допомогти волонтерам, написати матеріал, щоб хтось прочитав і захотів допомогти моїм героям. Тобто зробити хоч щось, хай це й дуже небагато насправді, можу. А от словами сказати - ні. Хоча я журналіст, а слова - моя робота.
Але тепер, переживши в Харкові два роки війни, я точно знаю, що хочу сказати цим: "Харків вас не боїться, і харків'яни своє місто не кинуть". Хоча не впевнена, що вони зрозуміють: не люди любити, жертвувати і захищати не можуть. Тільки "асвабаждати", вбиваючи і руйнуючи.
Віта Яковлєва, Харків
