Нещодавно на окупованій Луганщині путінські шістки заборонили святкування Святого Миколая і взагалі - згадування цього свята. Чим же Святий Миколай не догодив, а може, й налякав ворога? А тим, що це суто українське свято з давніми традиціями та багатовіковою історією, яке, на думку окупантів, заважає повній русифікації окупованих територій.
Як би ми не висміювали московських окупантів, які б образливі слова не вішали на їхні пики, але ці чмоні добре роблять свою брудну справу і на сто відсотків відробляють завдання Путіна по знищенню українського духу і ментальності. Адже не встигне лапоть вступити на окуповану територію, як вже ставлять до стіни незламних українських патріотів, кидають в багаття українські книжки, везуть з Росії вчителів і забороняють українську мову. А ще «заливають» окуповану українську територію російським контентом – пісні, кіно, телебачення, виступи продажних паяців на кшталт Дюжева, Пєвцова та інших…
Ця культурно-мовна атака дає свої плоди і «русскій мір» накриває наші поневолені землі, як морок. Але наша біда цим не обмежується - якщо там людей зросійщують вороги, то на вільних територіях цей клятий «русскій мір» ми пестимо добровільно і ніяк не можемо відмовитись від колоніальних міток і ланцюгів.
Звичайно, пальма першості в номінації «впертий раб» належить російській мові, яка й досі почувається господаркою в українському інфопросторі та в побуті. Я не знаю, що ще повинно статися, щоб деякі горлаті власники українського паспорта перестали захищати російську мову з державних трибун, а байдужі «маси» продовжували сипати язиком навкруги, наче поставили собі за мету остаточно вичавити українську мову.
Я не знаю, чому в мене хочуть розбудити емпатію до так званих «російськомовних громадян України». Мовляв, їх потрібно зрозуміти, дати їм час, не все так просто і не все одразу… Іншими словами, в мене виховують жалість до байдуже-нахабного прошарка населення, який демонстративно пропагує русский мир і мову окупанта. І ця моя жалість поступово повинна перейти в почуття провини перед ворогами української мови. Адже я своєю громадянською позицією ображаю російськомовних.
Інколи складається враження, що я вимагаю від сліпого читати, а від безногого стрибати, тому що «російськомовні» загнали себе, м’яко кажучи, в площину людей с обмеженими можливостями, до яких треба ставитись поблажливо, як до хворих.
Звичайно, здоровими їх назвати не можна. У кожної здорової людини російська мова викликає огиду. Але російськомовні не вважають себе хворими і голосно хизуються язиком, і це досить дико. Якби, наприклад, хтось хизувався своїми шмарклями або фурункулом. І не хотів лікуватися.
Моїх онуків, наприклад, від язика починає нудити в прямому сенсі слова, бо вони ніяк не можуть поставити в один ряд Голодомор, Бучу, Сандармох, могилу сусідського хлопця, який загинув біля Бахмуту, і російськомовних.
Мова – це символ. Відкрийте в інеті будь яку презентацію будь якої країни. І ви побачите, що першими йдуть символи – мова, прапор, герб.
Коли я чую російську мову в транспорті чи в магазині, я наче бачу над тією людиною триколор. І на жаль, таких людей чимало.
Інколи в моїй фейсбучній стрічці з’являються настирливі рекомендації з російським контентом – амурні пригоди Табакова, коханці Тализіної, закулісся МХАТа тощо. І що цікаво, обов’язково хтось з фейсбучних друзів цей допис лайкне і напише ностальнічний комент. Ці «друзі», звичайно, летять в тартарари, але осад залишається надовго. Це ж як глибоко «русскій мір» проник в свідомість українців, що вони й досі сумують за Табаковим і Тализіною! А між тим, ці паяци підтримали Путіна, а в МХАТі час від часу йдуть вистави про Захарченка і Моторолу…
Всі ці актори і театри – символи російської імперії, її ідейний авангард, як і серіали, пісні, ток-шоу, програми… Все це споживається в Україні в шалених обсягах.
Соромно і гидко бачити в Україні російські символи, які принижують нашу гідність і знецінюють подвиги наших героїв. Сьогодні пестення «русского міра», захист «ущемленного» російськомовного обивателя, російська мова на телебаченні - не толерантність, не дотримування прав меншин, навіть не байдужість… Це спрямований наступ на українську мову і ідентичність, це спрямоване повернення до «русского міра». Хвиля ентузіазму і патріотизму, на думку можновладців, іде на спад, і це дуже вдалий момент реанімувати трохи втрачені позиції російської мови, яка наче ланцюг, приковує нас до Росії.
Я не знаю, коли до влади прийдуть справжні патріоти, для яких російський язик з іншими символами Росії є такими ж ворогами як Путін та Моторола, місце яких в пеклі. Але і сьогодні ми можемо зробити свій внесок в боротьбу за мову – ігнорувати все російськомовне.
Тетяна Малахова, InfoKava, Київ
