Для України важливим є не тільки сьогодення, коли необхідно перемогти ворога, який вбиває наших людей, знищує места і села, але й майбутнє життя, коли скажений сусід намагатиметься знову впливати на душі наших людей.
Тетяна Малахова - про небезпеку майбутнього зросійщення.
Але я зараз не про зброю в прямому сенсі слова, а про небезпечні «міни», які чекають наших дітей на кожному кроці у вигляді російського контенту – мультики і кіно російською мовою. Все це - «міни» повільної дії, які рано чи пізно вибухнуть ще більшою хвилею юних російськомовних українців. Ці «міни» несуть небезпеку нашому майбутньому, їх треба обходити, знищувати, але це дуже складно.
Створити в Україні українське дитинство для маленьких українців навіть зараз не просто, і не кожним батькам під силу. Бо цей процес потребує чималих ресурсів – витримка, сила, час, гроші.
Напевно, в світі тільки українські батьки мають такий клопіт і постійно знаходяться в «тонусі», бо на їхніх дітей з усіх шпарин лізуть російськомовні мультики, блогери, пісні… Я вже не кажу про російськомовну малечу в пісочниці, яких батьки не навчили дітей жодному українському слову, бо батькам «какаяразница». А ти ламай голову, як не допустити, щоб твоя дитина не вступила в російське лайно і не інфікувалася «русским миром».
Важко уявити німецьку матусю, яка схвильовано буде запитувати в дитини - чи рідною мовою вона дивиться мультфільм, чи не загрожує їй перспектива не знати рідну мову, до того ж державну! Якось я на вулиці маленького німецького містечка звернулася до перехожого англійською, і він мені з докором сказав німецькою: «Це Німеччина. Не треба англійською, треба німецькою…» Німці гостинно відкрили свої двері для прихистку українців, сирійців, циган, але в питанні мови вони дуже категоричні. І тому в Німеччині мову вчать всі «понаєхавші» - і малі, сиві.
Навряд чи знайдеться мама чи батько в Польщі, які завбачливо стежать за своєю дитиною: "Ти ж дивись мені там, російських блогерів не дивися! Дивись своє…" Навряд чи французи будуть витрачати безліч свого часу, щоб знайти для свого дитя улюблений мультфільм, озвучений рідною мовою. В їх країнах панує національний продукт, і для більшості європейських націй немає проблеми з пошуком контенту для дітей рідною мовою. Бо, що цілком природно, там створення національного продукту для дітей в пріоритеті.
На жаль, у нас інша ситуація. В Україні дуже довго панував російський контент і для дорослих, і для дітей. Треба було дуже постаратися, щоб знайти іноземні фільми українською мовою, принаймні, офіційно.
Попри те, що Україна вже давно незалежна держава, а в країні вже 9 років триває війна з Росією, ми так і не маємо можливості спокійно довірити дитину інтернету чи телевізору, бо російське там пре з усіх шпарин.
Сучасним батькам, щоб знайти на ютуб відповідний урок малювання, треба обов'язково написати в пошуку "як намалювати змію" (наприклад),і додати до цього "українською ". Але це все одно не врятує вас від російськомовних каналів. І зрештою, ваша дитина буде вчитися малювати змію у якось російського блогера і звісно ж чути при цьому мову ворога. А російські мультики - це взагалі зброя масового ураження.
Росія ніколи не шкодувала грошей на створення дитячого якісного контенту в великих обсягах. І не тому, що вона любить своїх дітей. Ні, їй байдуже до маленьких росіян. Дитячий російський контент – це кузня прихильників «русского мира» поза межами Росії.
Щороку Росія вкладає мільйони доларів в виробництво дійсно чудових «Смєшаріків», «Фіксіків», «Барбоскінів» та «Лунтіка» не заради російської дитини, а заради розповсюдження світом «русского мира». Всі ці мультики «до дір» задивились на теренах колишнього СРСР, а родинах колишніх емігрантів із СССР – це взагалі майже ритуал! Страшно уявити, який прошарок населення Землі «підсадили» на свою «голку» російські мультики, а значить, «русский мир» крокує планетою.
Хтось скаже, що ці мультики світлі, вчать добру і миру. Напевне, вчать, але в комплекті з нормальним суспільством і адекватною владою. Усім цим мультикам майже двадцять років. Тобто, всі ґвалтівники і вбивці, які прийшли в Україну, виросли на цих мультиках!
І як бачимо, ні Пушкін, ні Лунтік не впливають на моральність, духовність і людяність росіян. Бо мультик іде фоном, а сотні тисяч маленьких росіян не отримують належної медичної допомоги, живуть в бараках, потерпають від п’яних батьків, виростають дикунами, алкашами і варварами.
Сьогоднішня російська малеча виросте з багна і стане Моторолою. Бо ці мультики вчать одному - пишатися Росією. Пишатися і вбивати за неї. А тим, хто дивиться ці чудові мультики поза межами Росії, Росія буде видаватися прекрасною країною з «великою культурою».
Але навала російської мультяшної саранчі на голови наших дітей - це півбіди. Біда в тому, що у нас робиться дуже мало свого відеоконтенту! І це при тому, що ми маємо багату дитячу літературну спадщину (наприклад, твори Всеволода Нестайка), і чудові твори сучасних дитячих письменників – Андрій Кокотюха, Лариса Ніцой, Сашко Дерманський, Галина Вдовчиченко і багато інших.
Але державним бонзам, на жаль, виховання маленьких українців патріотами, завжди не на часі. Тому і йдуть наші діти «мінним» полем. І нам невідомо, хто дійде до повноліття українцем.
Тетяна Малахова, InfoKava
