Довгі роки, десятиліття, а може, сторіччя ми згадуватимемо цю війну. І треба документувати все, що чуємо, щоб долі - вбитих, розстріляних, скалічених, або тих, що зникли назавжди, залишилися в історії. Щоб майбутні покоління пам'ятали, що поруч з нами живуть зовсім не ті, кого хотілося б бачити своїми сусідами.
Віта Яковлєва – про долю мешканців Харківської області.
Зараз багато спілкуюсь із жителями звільнених територій Харківської області. Те, що вони розповідають, це справді страшно. А найстрашніше, що людина – істота, яка може пристосуватися та звикнути до всього. І в цьому її сила та її майбутнє.
...Знайомі виїхали із Дворічної після деокупації у вересні. Вони залишалися вдома весь цей час не тільки тому, що небезпечно було їхати через греблі, що обстрілювалася з усіх боків. Сподівалися якось протриматися - таки город, господарство. Та й будинок залишати, самі ж його будували своїми руками.
Виїхали одним днем. Коли прилетіло до сусіднього двору, а до них на город упала відірвана рука сусідки. Випустили на вулицю корову та птахів, відв'язали собаку та поїхали.
...У селі під Куп'янськом розбито майже все. Вціліла лише церква, де служить вчитель музики з місцевої школи. Коли її зруйнували, він переніс книги, що збереглися, з бібліотеки до храму.
Туди ж волонтери привезли книги, що їх харківський літмузей збирає для дітей з деокупованих сіл області. І діти приходять до церкви як до бібліотеки – почитати, бо світла та зв'язку у них удома немає. Книжок, до речі, передають багато, українці активно відгукнулися на заклик музею. Діти мають мати гарні сучасні українські книги, навіть якщо вони живуть в селі, що обстрілюється, біля кордону.
...Ця родина виїхала у березні з окупованих Циркунів під Харковом. Їм пощастило, прорвалися. Наступного дня машину з людьми, яка поїхала тим самим шляхом, росіяни розстріляли.
Нині живуть у старому занедбаному будинку на маленькому хуторі неподалік Богодухова. Навели порядок та затишок, у молодят золоті руки та дуже креативне мислення. У своїх каналах у соцмережах розповідають, як можна зі старих речей зробити неймовірну красу. Завели кіз та одружилися, але після перемоги планують весілля номер два. З усіма рідними та друзями.
...Циркуни потрапили під окупацію одразу 24 лютого. З того часу світла та зв'язку там немає. Звільнили село на початку травня. Газ, якого з лютого теж не було, дали у жовтні. Місцеві дуже задоволені, що будуть узимку з опаленням. Щоправда, актуальне для багатьох питання – як без електрики зробити так, щоб газова система опалення, в якій воно жене теплоносій трубами, працювала без світла? Ті, у кого система на світло не зав'язана, дуже радіють.
А ще радіють, що врожай був добрий, вдалося запаси на зиму зробити. Тому що магазини не працюють, ніхто не ризикує без електрики завозити продукти – де їх зберігати? Тож своє вирощене та зібране – гарантія того, що взимку будуть продукти та вітаміни.
Місцеві розповідають, що вже поорали городи, навесні їх садитимуть. Загалом, житимемо, з оптимізмом дивляться вони у майбутнє. І додають: "Тільки б перемога швидше!".
Віта Яковлєва, Харків, InfoKava
