Харків як місто – надто велика територія, щоб там було все однаково. Десь обстріл постійний, а десь снаряд рідкість. Але одне одне: холод, темінь і незнищенний оптимізм мешканців міста, яким не пощастило із сусідами.
Віта Яковлєва - про "діагноз" земляків.
Я як хом'як, все запасаю. У тому числі потрібні номери телефонів, записані на папірцях, зберігаю у великій коробці з-під печива. Тому що вносити до списку контактів телефону, наприклад, пічників, різних лікарів за рекомендаціями знайомих або рієлторів, які можуть стати в нагоді, а можуть ні, не хочу. Та й людей, з якими рідко контактую, також.
І ось сьогодні вирішила перевірити це добро та непотрібні папірці викинути. Скільки непотрібних виявилося з війною, мамадарагая. Стоматолог моя поїхала, колег багато, сисадмін переїхав до села - його будинок у Харкові розбили, сантехнік перевівся на роботу в інший район, багато контактів по роботі хто куди розбіглися.
Загалом коробка сильно спорожніла. Прикро, звичайно, що харківське коло спілкування сильно змінився. Але найцікавіше, що хоч люди поїхали, у Харкові все одно багато мешканців. І повертається багато хто, що дуже помітно.
Розмовляємо з лікарем у поліклініці. Запитує, чи давно я була в саду Шевченка? Вона у вихідні їздила туди погуляти, так у саду майже як до війни аншлаг. Хороша погода вивела народ на вулицю.
А я днями як рідній зраділа швачці у ремонті одягу. У нас на районі він є, але швачки не було, виїжджала до Польщі. Нині повернулася, знову працює. Каже, вдома краще, хоч і розуміє, що зима чекає та ще. "Нічого, - сміється, - у мене грубка, дровами запаслася, перезимуємо".
У мене ні печі, ні дров у квартирі на другому поверсі нема. Тому зараз я ходжу в уггах замість капців, така підлога холодна. Але все одно перезимуємо. Куди ми подінемось зі свого Харкова, до якого на зиму повертаються люди з благополучної Європи? Харків'яни – це ж діагноз, який, схоже, не лікується.
Віта Яковлєва, Харків, InfoKava
