Така жорстока і несподівана навіть на початку війна, розвела багато родин, пари, друзів по різні боки. І не пробачити їм одне одного, тому що уявлення про добро і зло у них виявилося різним: в одних – пов'язане зі світлом та свободою духу, в інших – з покірністю. та ненавистю. Але одне ми знаємо точно: не ми прийшли зі зброєю, не ми напали, не ми зрадили...
Читаю висловлювання колись знайомих мені особин і думаю: правильно і обґрунтовано розвела нас життя по різні боки барикади. Інакше й не могло бути.
Так, боляче. Так, війна. Так, часом страшно. І часом ненависть душить до кіл у очах.
Але жодного разу не шкода.
Рано чи пізно, але це скінчилося б кровопролиттям. Тому що жити із цими в одному просторі неможливо. Нестерпно чути їх, бути поруч, дихати одним повітрям.
Але ж жили... спілкувалися, пили горілку, розмовляли про книги...
І весь цей час десь у глибині визрівав і наливався гноєм величезний фурункул.
В принципі, такі гнійники можуть вбити здоровий організм, тому нам ще й пощастило невимовно, що він лопнув поряд, а не в нас у кровотоку. Нас обдало гноєм, забризкало, але не розчинило в смердючій жижі. Нас трясе від огиди, але ми не стали ними.
Колись я вже писав, що ви вступили у відстрочену війну. У війну, якої ми уникли у 90-ті. Ворог був слабкий, ворогові було не до нас, ворог так хотів їсти, що лизав Захід у всі місця, до яких міг дістатись...
Але він не перестав бути ворогом, а під маскою смиренності так само клацали кривозубі отруйні щелепи.
Нині маски скинуті. Тонкий наліт цивілізації відкинуто через непотрібність. Жах, що викликає, "1984" скинутий на рівень казки про Колобка. Який там Орвелл! Що він розумів у ковбасних недоїдках?
8 місяців нас намагаються розірвати, поставити на коліна, підкорити і при цьому не називають війну – війною. На новомові – це СВО. Захоплення територій – денацифікація. Бомбардування – примус до дружби. Вбивство цивільних - удари зброєю. Згвалтування – попередні ласки.
Пограбування - торжество справедливості.
Мародерство – перерозподіл ресурсів.
Російська агресія – миротворчість.
Любити та захищати свою країну – неонацизм.
Не любити агресора - нацизм у чистому вигляді - адже росіяни жодного разу не нацисти, а вбивають українців винятково з метою.
Ну, ок... приходьте, гості недорогі, зрештою, помідори краще ростуть у перегною.
Що ви отримали у сухому залишку? На сьогодні?
1. Кінець міфу про другу армію світу
Три дні до Києва, тиждень до Берліна перетворилися на вісім місяців кривавої м'ясорубки, в якій 22 армія світу перемолола ваші "елітні" частини на дрібний фарш. Ваше "вундерваффе" більше нікого лякає. Над вашою армією сміються. Ваша тактика та стратегія – привід для анекдотів.
2. Кінець репутації
Список ваших союзників короткий і жалюгідний, як член мишеняти. І друзів у ньому немає – є прихлебателі та співкамерники, такі ж ізгої, як ви. Російський паспорт - тавро, російська культура стала парією, російський солдат - синонім вбивці, ґвалтівника, нациста, мародера, окупанта. Усі знають ціну вашим словам, обіцянкам, підписаним вами угодам. Туалетний папір дорожчий.
3. Кінець газової залежності Європи та економічного розвитку РФ
В обсязі постачання газу на ринки ЄС Росія з 40% впала до 8% і, у найближчій перспективі, втратить і ці 8%.
Російське вугілля не купують.
Російську нафту не купують.
Російські товари не купують.
Нічого технологічного Росії не продають.
Компанії йдуть із Росії, несучи із собою сотні тисяч робочих місць та капітали.
Ембарго, санкції, відмова від співпраці – це результат 8 місяців колоніальної війни. Але це не кінець війни і не кінець санкцій. Вас доб'ють. Інакше вже не буде.
4. Кінець міфу про великого Кормчого.
Чим мізерніша людина, тим більше вона стурбована доказами своєї винятковості
Те саме можна сказати про країну, народ і націю.
Путін хотів залишитися в пам'яті світу збирачем земель і Петром Першим, а залишиться @уйлом. На більше він виявився не здатним. Дрібна людина з мисленням околоточного була винесена каламутними потоками 90-х до керма величезної країни, і цілком очікувано обісралася на цій посаді. Тамерлана з пітерського гопника не вийшло.
5. Кожен народ гідний того правителя, що сам собі вибрав. Якщо Росія виродила собі, як результат історичного розвитку та прогресу колективного Путіна, то гріш їй ламаний ціна, та й її розвитку теж.
Залишитися ментально в 19-му столітті, живучи в першій чверті століття 21-го - це ж який талант треба мати! Пустити під укіс можливості, добробут, майбутнє народу заради амбіцій глави кримінальної спільноти, яка стала біля керма величезної країни через непорозуміння - це, як каже один мій друг, справжнє орейро!
Із задоволенням спостерігаю, як стадо, ведене блідою поганкою, мчить до прірви. Воістину, кожен народ творець своєї долі та свого шляху.
І коли СУ-34 з повним боєкомплектом врубується у житловий будинок у Єйську, це карма, а не випадковість і не катастрофа.
Просто карма.
Що з обличчям, росіяни? Щоб не сказати чогось гіршого...
Ян Валетов, публіцист, Дніпро, Телеграм-канал "Телеграми від Валетова"
