Війна... У найменших украли дитинство. У молодих та сильних – майбутнє та перспективу. У людей похилого віку - спокійну старість. І в усіх разом Росія краде життя, знищуючи все живе на незахопленій території та перетворюючи на гетто окуповані міста та села.
Журналіст Віта Яковлєва продовжує вести свій харківський щоденник, розповідаючи про людей, які перебувають у прифронтовому місті.
У подруги у травні померла бабуся. Для своїх 85 трималася молодцем. Не без того щоб тиск скакав - у кого він не скаче в такому віці? Воно й у молодих у прифронтовому Харкові часто підвищується. Але загалом бабуся трималася стійко. А згодом інфаркт.
Через тиждень від проблем із судинами помер її зять. Він був молодший, але теж літня людина. І також стрес зіграв свою роль. Обох забирали до лікарні на швидкій. Подруга розповідала, що там зараз дуже багато людей похилого віку з інфарктами та інсультами. Начебто і не на війні гинуть люди, але якби не вона, вони б ще жили. Тому що повітряна тривога по кілька разів на день, сидіння у ванні – це найбезпечніше місце у квартирі на 6 поверсі, і нічні звуки прильотів нікому здоров'я не покращують.
Літні люди - це зараз одна з найбільш незахищених категорій українців. З одного боку, вони "найбагатші" - пенсії отримують регулярно. На відміну від багатьох молодих, хто залишився без роботи, а отже, і без зарплати. З іншого – на скільки вистачає цих кілька тисяч за нинішнього зростання цін? А заробити вони вже не можуть – роки...
Знайомі волонтери багато історій розповідають про людей похилого віку на війні. Часто такі, що не заплакати не вийде. Один самотній дідусь повісив на двері своєї квартири календар. І відзначає щодня, щоб сусіди знали: він прожив ще один день, який наближає нас до перемоги.
Волонтери познайомилися з цією парою випадково. Запитали, що їм потрібне з їжі. Нічого, кажуть, у нас все є. Все - це, як потім з'ясувалося, пачка крупи, 2 картоплини, морквина та цибуля. А коли їм привезли продукти, то всі просили волонтерів забрати половину великої капусти. Вони стільки не з'їдять, а допомога, у тому числі капустою, потрібна багатьом людям похилого віку.
Цей дідусь залишився сам на Салтівці. Дружина теж поїхала. І забрала з собою всі його документи та банківську картку, на яку приходить пенсія. Коли їй додзвонилися, образилася, що з нею грубо розмовляли... Дідусь спочатку відмовлявся їхати з дому, але вмовили. Наразі він у лікарні, далі допоможуть кудись влаштувати – він після інсульту погано ходить.
Я сама можу розповісти ще багато таких історій. Але розповім ще одну, яка мене сильно вразила. У вагон метро входить дуже літній дідусь у білому костюмі та модельних туфлях. Пересувається важко – вік. Тому повільно сідає і намагається віддихатися.
Весь вагон уважно дивиться на нього. Все-таки дуже ошатний одяг для метро в прифронтовому місті. Дідусь віддихався, правильно зрозумів наші погляди і урочисто промовив: "Я тепер завжди так ходжу. Якщо раптом щось трапиться, хочу виглядати пристойно".
Ні, дідусю, з вами не повинно нічого трапитися. Нам ще перемогу треба дочекатися та як слід її відсвяткувати. Саме ваш білий костюм буде дуже доречним з такого приводу.
Віта Яковлєва, Харків для {nfoKava
