Нині в Україні немає безпечних місць. Ніхто не знає, коли і куди прилетить, де буде обстріл, куди битимуть ракетами. Харків, незважаючи на те, що вже не є містом у облозі, постійно зазнає обстрілів та нальотів. Але люди все одно хочуть додому...
Чи пам'ятаєте ви свої відчуття, коли після довгої відсутності повертаєтеся додому? Ви мрієте, як увійдете у свій будинок, найкраще місце у світі. Бо там добре, спокійно, затишно. Це місце, де ви почуваєтеся в безпеці. І куди завжди хочеться повертатись.
З початку війни для багатьох правдою залишилося лише останнє твердження. Додому хочеться такою силою, що не передати словами. Навіть якщо їдеш до передмістя до рідних на тиждень, повернення додому до Харкова – ні з чим не порівняне відчуття.
Ти йдеш своєю вулицею - і ніби не був тут не 7 днів, а мінімум 7 років. Тому що багато хто, хто повертається, бачать разючі зміни. Не на краще. І це лячно.
З березня в передмісті у моєї мами живе жінка з Салтівки. Не з Північної, де гримить 24/7 вже четвертий місяць і прилетіти може будь-якої миті. Її будинок розташований у сусідньому мікрорайоні. Там трохи тихіше, але все відносно.
Коли Юля виїжджала на початку весни, потрапило до сусіднього будинку та до школи неподалік. Весь цей час вона жила у передмісті. Тут теж гримить, але помірковано. Тому на гуркіт далеко поступово звикла не звертати уваги.
А тут покликали на роботу - з червня починає потихеньку відкриватись її медичний центр. Втрачати роботу зараз не хоче ніхто. Вона, звісно, вирішила виходити. Оскільки виїжджала взимку, літніх речей, звісно, не брала. Тож зібралася з'їздити додому, подивитися що та як, взяти речі. Не будеш же на роботу ходити в тому, в чому ходиш по селищу?
Вдома ночувала одну ніч. Більше не змогла. Тихіше не стало. Руїн у мікрорайоні, звісно, більше. У її під'їзді із 36 квартир мешканці залишилися у трьох. У сусідньому такому ж будинку ввечері до початку комендантської години світло горіло у 10 вікнах. Тому хоч її дім, дякувати Богові, поки цілий, безпечно в ньому вона себе не відчула.
Транспорт, до речі, ходить лише за дві зупинки до тієї, де вона живе. Далі пішки. Якщо потрібні продукти, нечисленні мешканці теж ходять пішки через весь мікрорайон. Це, приблизно, півгодини. Працює лише супермаркет – до нього прилетіло, але потім знову відкрили. Інших магазинів поряд немає.
Коли Юля повернулася до передмістя, вночі була жахлива гроза. Не лише у Харкові, у багатьох містах. Гуркало і сяяло так, як у нічному клубі на Новий Рік. Ми швидко зрозуміли, що гроза. Хоча спочатку, звісно, злякалися. Я пішла спати, а інші ще приблизно годину сиділи і розмовляли, бо не могли заснути.
І весь цей час Юля, котра повернулася з Харкова, куди мріяла потрапити три місяці, тримала в руках сумку з документами. Бо побувала вдома. А в її будинку зараз голосно і світло - це однозначно прилетіло десь поряд...
Віта Яковлєва, Харків
