Цю рубрику, за фактом, ми ведемо давно: від початку повномасштабного вторгнення. Наші автори пишуть нам звідусіль: з місця подій, із міст та сіл, куди поїхали, залишивши зруйноване життя, із зарубіжжя, куди закинула доля Кожен епізод, записаний очевидцями, - безцінний для тих, хто вивчатиме хроніку війни, розв'язаної Росією у 2014-му відшматуванням частини Донбасу і перетвореної на криваву бійню з нашою мирною прекрасною країною у 2022-му.
Журналіст Віта Яковлєва не покинула Харків з різних причин, одна з яких - віра в те, що все буде Україна. Врівноважена людина, яка вміє спокійно переконувати в звичайному житті, вона зараз вважає своїм обов'язком підтримувати тих, хто стоїть на межі невіри, панікує або просто боїться жити під бомбами. Її цикл документальних розповідей про сьогоднішній Харків – це зріз нинішнього воєнного життя, яке, незважаючи на все, продовжується і буде завжди.
Знаєте, як легко визначити, був харків'янин увесь час удома, чи поїхав, коли почалася війна, а тепер повернувся? Дуже просто. Подивитися на його вікна після початку комендантської години. Якщо світло горить, значить, повернулися. Ті, хто з міста не їхав, світломаскування намагаються не порушувати.
Із поверненням харків'ян виникає багато проблем. Тих, хто повернувся, бо немає грошей, можна зрозуміти. Люди не можуть більше платити за 10 тис. грн. за орендоване житло на заході України. Пожили там місяць-два – і все, назад до Харкова. Так, тут не стало безпечніше порівняно з початком війни, коли всі виїжджали. Але вдома не треба платити 7-10 тисяч за житло. У нинішній ситуації гроші – серйозний аргумент.
Друга категорія повертається теж через гроші, але з трохи більшим оптимізмом. Почало працювати їхнє підприємство чи заклад – зараз у нас багато чого відкривається. Хоча далеко не все. Ось щоб не втратити роботу як джерело хоч якогось прибутку, а зараз це дуже страшна перспектива, люди й їдуть назад.
Для цих двох категорій головне, щоб житло вціліло. Щоб було куди повернутись і де жити. Так, їм страшно, але війна не скасовує потреби їсти тричі на день і годувати сім'ю. Тому вибір між "вдома стріляють, але там можна якось прожити" і "не вдома не стріляють, але там нема на що жити", на жаль, очевидний. Хоч і страшний.
Остання, третя категорія – це окрема історія. У них поки що є деякі запаси, можуть ще не повертатися. (Одразу скажу – треба, треба не повертатися! Вам точно поки що рано додому!) І робота у них не зав'язана на Харкові. Тобто, прямо зараз вони можуть спокійно сидіти в безпечному місці і не шукати собі непотрібного екстриму.
На мене багато хто образився за різкість на адресу тих, хто виїхав, хто з ранку до ночі шле трагічні картинки, тим, що залишилися вдома, про війну з розповідями, як він страждає через це. Я запропонувала не страждати, а надіслати якимось знайомим бабусі чи дідусеві в Харкові грошей на карту, бо їм не вистачає грошей за нинішніх цін. І, як і раніше, вважаю, що маю рацію. Грошей багатьом людям похилого віку катастрофічно не вистачає, а ниттям їх не нагодуєш.
Так ось, не сумніваюся, що зараз особливо ніжні громадяни знову дуже образяться. Але на війні найкраще правда – це безпечніше. Перш ніж повертатися до Харкова зараз, якщо можете поки що не повертатися, задайте собі питання - НАВІЩО?
Якщо варіанти відповіді:
- хочу додому,
- так усі повертаються,
- так у місті ж майже все працює як раніше, он навіть транспорт пустили і метро,
- мер Терехов садить квіти і каже, що місто повертається до нормального життя,
СИДІТЬ КРАЩЕ У БЕЗПЕЦІ.
Вам рано поки що повертатися. Ви не готові, тому що не хочете розуміти, що діється вдома. Тут небезпечно, майже весь час голосно, тут регулярно гинуть люди. Ви вже один раз поїхали від війни, тож повернетеся ви туди ж. А не до квітів, що відкрилися кафе та працюючого транспорту.
Тому часто такі "повернені" через день-два їдуть знову. З жахом розповідаючи, що не потрібні їм квіти та метро, вони не можуть перебувати вдома за таких умов. Або влаштовують істерики, коли поруч із їхнім будинком щось прилітає. Але не тому, що це жах, а тому що вони хотіли тюльпани і дуже сильно додому. А ось про ці прильоти їм ніхто нічого не казав.
Не брешіть, всі вам говорили. Ми ж із вами дорослі люди. Ми розуміємо, що мер і міська влада повинна давати позитив. Ті, хто не їхав, страхи бачать самі. І їм приємно, що серед цих жахів щось гарне, як до війни. І що транспорт пустили, бо у Харкові залишилося багато людей, яким треба жити, працювати, а отже, пересуватися містом.
Але такий позитив – це не безпека, це для моральної підтримки. А безпечно у місті буде нескоро. Тому дуже раджу всім, хто дуже хоче додому, до квітів, подумати. Ви готові ними милуватися під звуки сирени та вибухів? Адже у Харкові дуже часто голосно...
Віта Яковлєва, Харків
Фото: Фейсбук, "Харків - куди б сходити?"
