Українці ціною свого життя виборюють свободу. І насправді зараз іде не українсько-російська війна, а війна з абсолютним, ненажерливим злом, яке зараз уособлює Росія. Якщо не придушити звіра, світ побачить ще багато біди - і не тільки в Україні.
З задоволенням спостерігаю, як світ припиняє грати в політкоректність що до російського питання.
Шкода, що цього не відбулося в 2008 році.
За удар по Грузії, за організацію ще однієї бандитської республіки, за бомбардування житлових кварталів Горі потрібно було рубанути з плеча, та так, аби мілітаристська сверблячка щезла років на тридцять.
Але не наважилися. Навіщо дражнити звіра? Дуже шкода, що не вистачило сміливості та розуміння наслідків.
Тому що тоді не було б подій 2014 та 2022.
Потім була можливість відреагувати в 2014.
Не привід, а саме ще одна вагома причина відреагувати жорстоко та справедливо на анексію, розв'язання воєнного конфлікту, пряме вторгнення на територію, створення та підтримку сепаратистського анклаву.
Чи мала міжнародна спільнота втрутитися? Безумовно.
Але ми ж памя'таємо: звіра не можна злити! Його простіше погодувати, аби не накинувся! Чужими територіями, чужими життями, чужими майбутнім. Забувши про те, що так вже намагалися зробити - і не прокотило!
Європа та Америка, що забули про історичний досвід Другої світової, наввипередки гладили звіра по голові та закликали нас не пручатися. Глибоке занепокоєння - погана заміна реальній допомозі. Але що означає доля якоїсь там України в порівнянні з газовими контрактами та нафтовими поставками? Плюнути та розтерти! Нічого особистого, панове українці! Просто бізнес!
Мінус Крим, мінус частина Донбасу, мінус гідність...
Можливо, хтось і думав, що смирення - це дорога до миру, але чорт забирай, він помилявся.
Смирення та не супротив злу - дорога до війни та забуття. Невміння протистояти лише збуджує ґвалтівника. А нам наполегливо радили не опиратися та навіть тримали за руки: аби чого не сталося.
А воно сталося, але вже у 2022.
Вилізло боком - війною за повну ціну, бомбардуванням міст, Градами по житлових кварталах, тисячами жертв, мільярдними сумами збитків.
Це вже не Грузинська війна, це війна на знищення. З приводом ніхто особливо не морочився - НАТО, нацисти, Росія в небезпеці. Для народу Росії причину можна й не вигадувати, зжеруть будь-що, а решті світу можна просто плюнути в пику - обітруться! Вже не один раз плювали. І ті обтиралися. Що тут думати?
Цю війну вигодували ми та наші друзі та союзники, виплекали боягузтвом, байдужістю, користолюбством та глибоким занепокоєнням замість гідної відповіді охерівшому від безкарності бидлу.
Її вигодував колективний Захід за нашого потурання та інфантилізму. І на сьогодні ми вичерпуємо наслідки наших власних прорахунків. Ми покладалися на чужу пораду, забуваючи, що поради дають, оглядаючись на власні вигоди.
Сьогодні колективний Захід усвідомив свою помилку. Він побачив в діях армії Путіна і агресію, і воєнні злочини, і вбивства мирних жителів, і мародерство, і зґвалтування, і грабежі. Він вже не закриває сором'язливо очі, він нажаханий, він навіть назвав Путіна воєнним злочинцем. Захід допомагає, тому, що зрозумів - він наступний! Звіра вгодовано, видресирувано, він лютий. Він завжди голодний, особливо коли впевнений в безпорадності жертви.
І нам пощастило, що він був впевнений в нашій безпорадності, а ми були готові боротися за свою незалежність. Не оглядаючись на поради партнерів та посередників - до кінця. До останньої краплі крові. І розуміли, що ворог не залишив нам вибору: або ми, або вони.
Так вигаданий австрійським генштабом народ зі створеної Леніним та більшовиками країни, що живе на вкрадених у російської імперії землях зупинив армію "визволителів", вломивши другій армії світу таких триндюлів, яких вона не одержувала років вісімдесят.
Виявилося, що українці мають бойовий дух, залізні яйця та міцний характер, що в них достойний президент, справна армія та велике бажання не мати ні чого спільного з імперією що сказилася.
Ми не впали ні за три дні, ні за тиждень. І це змусило Захід зрозуміти, що всі ці роки вони тиснули руку не президенту великої країни, а маленькому плішивому вбивці, що остаточно втратив зв'язок з часом та реальністю.
З божевільним, що уявив, ніби він месія, який покликаний зібрати під свою руку російські землі, не розбираючи, що багато з них зовсім навіть не російські та й і російськими ніколи не були.
Добре, звичайно, що колективний Захід усвідомив свою помилку. Добре, що Україну не зуміли поставити на коліна. Добре, що світ, завдяки нам, зрозумів, що газ та нафта російського походження - це не про бізнес, а про політику, і газова голка позбавляє самостійності у прийманні рішень та свободи вибору з тієї миті, як тебе вперше змусили зробити щось за знижку до ціни на газ.
Але замало відтягнути від нас звіра. Звіра потрібно запхати до клітки, послабити та обеззброїти, тому що це справжній звір. Якщо його не ослабити та не висмикнути ядерні ікла, він нападе знову. І знову. І ще раз. До того часу, поки ми не сконаємо під його ударами.
Тому - або ми, або вони. Спочатку важкою зброєю, потім економічними санкціям - до самої перемоги. Допоки звір сам не почне їсти траву та мукати коли його доять.
Іншого шансу зменшити присутність зла в цьому світі в нас вже не буде.
Ян Валетов, письменник, публіцист, Дніпро
