Переговори продовжуються, відкладаються, беруть технічну паузу... Люди в Україні, та й у всьому світі, стежать із напругою і якоюсь часткою надії: а раптом одумаються? Але ні. Схоже, одержимі придуманими бункерним диктатором ідеї вже глибоко увійшли в народ, який, до того ж, як показують перехоплені телефонні розмови російських солдатів зі своїми близькими, цілком готовий помародерити за рахунок тих, кого він прийшов вбивати на чужу землю.
Над реаліями останніх днів роздумує відомий український письменник, публіцист Ян Валетов. Публікація – з дозволу автора.
Насправді, я не дуже вірю у можливість успішних переговорів та закінчення війни дипломатичним шляхом.
Путін зовсім недоговороспроможний. У його ненависті до України багато особистого: особистих образ, нездійснених амбіцій, зірваних планів. Ми маємо кістку в горлі. Зірки так зійшлися. Навіть харківські ультрас додали соломинку на спину путінському верблюду. Недаремно він так б'є по Харкову. Образився, малюк.
Навіть привід, який він надав нам для початку війни, настільки смішний і абсурдний, що й обговорювати його безглуздо. Складно уявити собі країну, далеку від фашизму та нацизму, ніж сучасна багатонаціональна Україна, яка обрала собі президентом молодого єврея.
Росія, з її старіючим фюрером, беззмінною владою, авторитарним режимом і терором інакодумців, куди більш фашистська та нацистська країна, ніж будь-яка інша - можете тицьнути в карту пальцем на вибір, не помилитеся.
Пригнічення російськомовних? Судячи з того, як окупантів шлють нах... чистою російською і на півночі, і на півдні України, російськомовні пригніченими себе не відчувають.
Наступ провалився. Втрати росіян є колосальними. Бойові завдання вторгнення провалено. Повторити успіх гітлерівського бліцкригу росіянам не вдалося. Українське ППО не придушене, Україна не капітулювала, ніхто не здається у полон, ніхто окупантів квітами не зустрічає. Путін розчарований, обдурений в очікуваннях, дезінформований своїм улюбленим ФСБ, яке поставило йому свідомо неправдиву інформацію про настрої в Україні, стан української армії, про вдалу підготовку населення до окупації. Мільярди доларів, виділені на підтримку та залучення місцевих колаборантів, виявились банально розкрадені. Класичний випадок "Союзу меча і орала". Я дам вам парабеллум! Пам'ятаєте?
Я не великий психолог, але спостерігаючи за Путіним вже 22 роки, я можу точно сказати, що він реально вважає себе збирачем земель російських. Він упевнений, що він несе на собі тягар російської людини, що зібрати разом українців, білорусів та росіян – це його велика місія. Недарма він вважає розпад СРСР геополітичною катастрофою. Путін – типовий ГБшник, він заточений на примус. На примус всіх оточуючих до дружби, любові, співпраці, миру. Бути ґвалтівником йому природно, як дихати. Він силовик і не розуміє, як може бути інакше. Путін живе у параноїдальній реальності, створеній його ураженим ботоксом мозком. Диктатор з атомною кнопкою, що живе в полоні своєї хворої уяви – що може бути страшніше? Виявляється, може бути ще гірше! Це божевільний диктатор у сказі!
А тепер поясніть, як і з ким хочемо домовитися? З божевільним, який ненавидить нас за 2004, 2008, 2014? Із диктатором, для якого Україна такий яскравий приклад "неросії", що в нього ледве кров із зубів не йде? Ми явно не приклад для загальної любові та наслідування, але ми забезпечили змінність влади, ми дали "поганий" приклад росіянам, знищивши саме поняття сакральності влади у своїй країні.
Вторгнення російської армії - це примус до братерства, якого давно немає і, якщо чесно, ніколи не було. Це примус до спільного життя у російській моделі держави, яку ми відкинули понад 30 років тому. Це неприкрита злісна агресія тоталітарної країни стосовно сусідньої держави, яка живе за іншими принципами, в іншій парадигмі. Спроба повернути у стійло.
Для нього – це гра ва-банк. Це головна ставка його життя. Продовження історії з Кримом, спроба утвердити свою велич і довести світові, що Росія – центр сили, Четвертий Рим. Що Росія в зоні свого впливу може зробити все, що їй спаде на думку і начхати вона хотіла на будь-які закони: що божі, що людські! Для нього ми не окрема демократична держава, а швидка провінція, бунтарі, яких треба поставити на місце. Він не визнає нашої суб'єктності, ми – неіснуюча нація, росіяни, які вирішили піти із сім'ї.
Про що домовляємось із тим, хто нас ненавидить до хрипу?
Про НАТО? Це питання вже втрачає актуальність. З кожним днем непокорена Україна стає самодостатньою і сильнішою, і для неї, скоріше, цікавий військовий союз в індивідуальній формі, а не приєднання до союзу з 30 країн, які не дуже добре розуміються. Можемо поговорити, але вступ до НАТО записаний у нас у Конституції?
Про визнання Криму? На якій підставі?
Про визнання колаборантських ДНР-ЛНР? З чого це раптом?
Про демілітаризацію? Серйозно? Після того, що сталось 24.02.2022? Роззброїтися? Ну, як би це сказати ввічливіше... ми не хотіли б вчинити самогубство у такий складний спосіб.
Якщо ми розуміємо, що спільних точок для компромісу немає, Путін це теж розуміє. Він тягне час, збирає та перегрупує сили, щоб спробувати нас добити. Він розуміє, що Київ йому не взяти, що Харків, Чернігів, Суми, Миколаїв стоять намертво і явно хоче розвинути успіх у Приазов'ї та Причорномор'ї, але й тут у нього мало шансів на успіх. Він загнаний у кут і може йти на все. І ось це по-справжньому страшно. Це куди страшніше за незакрите небо. Параноїк з атомною бомбою, плани якого розбилися об мужність і непохитність європейської країни, реально може підірвати світ. Він не здатний визнати поразку, хоча поразка його вже відбулося. За два з невеликим тижнів війни Росія опинилася за межами цивілізації, практично, це країна-ізгой з зруйнованою економікою, викинута на узбіччя світового процесу інтеграції та взаємодопомоги.
Я впевнений, що Путін із цим ніколи не змириться. Він воюватиме з нами або до перемоги або до повної поразки, яка буде рівносильна смерті його диктатури. І його смерть.
Фатальна помилка Росії – це війна з тими, хто колись заснував Москву. Це поразка за будь-якого результату війни.
І повний крах за нашої перемоги, а я в неї вірю.
Вона неодмінно буде.
Обов'язково.
Ян Валетов, письменник, публіцист, Дніпро
