НУШ – це нова українська школа, до якої приємно ходити учням. Так планують наші реформатори від освіти. Вони б хотіли, щоб у новій школі прислухалися б до думок і вчителів, і учнів, і батьків, і громадськості, щоб вчили критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Але чи можливо це, якщо у школі нема води й туалет на вуліці?
Жодна школа не може бути кращою за вчителів, які в ній навчають. Погано підготовлені, немотивовані, незабезпечені, соціально незахищені, а відтак нещасливі вчителі просто не можуть ефективно навчати дітей і створювати сприятливу для цього атмосферу.
А що таке атмосфера? Мається на увазі не лише фізична інфраструктура, а й технічне, методичне забезпечення, заробітна плата вчителів і обслуговуючого персоналу, доступ до нових технологій, підручників, засобів зв’язку тощо. Це - коли до школи приємно ходити і учням, і вчителям.
А що ми маємо зараз?
Експерти Українського інституту майбутнього проаналізували статистичний збірник Державної служби статистики України “Загальноосвітні та професійно-технічні навчальні заклади України” в контексті фізичної інфраструктури українських шкіл і знайшли вражаючі, як для кінця двадцятих років 21 століття, дані:
Ситеми опалення є в 15726 школах. А в 454 (2,9%) школах України немає системи опалення! Це означає, що вони закриті кожного року з листопада до травня включно? Чи діти продовжують до них “приємно ходити”?
Водогін і, відповідно, їдальні або буфети з гарячим харчуванням, є в 14849 школах з 16180. Тобто, в 1331 школі (8,2%) немає води! Взагалі! Уявіть собі провести 5-6 уроків щодня в приміщенні без харчування і води…
Якщо в школі немає води – очевидно, що в ній немає й санвузлів всередині будівлі. Як мінімум, в 1331 школі туалет знаходиться на вулиці!
В 7821 школі (48,3%) немає гарячої води!
На початок 2018 року в Україні діяли 16180 (з них приватних – 199 або 1,22%) закладів середньої освіти, протягом останніх трьох років їх кількість зменшилась на 1157 (6,6%).
Видатки зведеного бюджету на шкільну освіту протягом 2015-2017 років коливаються в межах 2,4-2,8% ВВП (в 2017 році 2,8% ВВП – 84,3 млрд грн).
Заклади середньої освіти відвідують 3,921 млн дітей , в них працює 439,7 тис. вчителів.
Незважаючи на збільшення фінансування середньої освіти в Україні в 2017 році до 2.8% ВПП, галузь залишається суттєво недофінансованою.
84,3 млрд грн це – 21500 грн на одного учня на рік або 191,7 тис. грн на одного вчителя на рік.
Скорочення кількості шкіл викликає серйозне занепокоєння
Концепція опорних шкіл та механізми транспортування учнів за програмою “шкільний автобус” не всюди і не завжди працюють.
Так, в Україні налічується 325,5 тис. учнів, що проживають на відстані 3 км і більше від школи, з них підвезення організовано для 304,5 тис., а 21 тисяча дітей дістаються до школи пішки.
З огляду на подальші плани скорочення закладів середньої освіти ситуація виглядає ще гірше.
В Україні налічується лише 199 приватних закладів середньої освіти, що складає 1,22% від загальної кількості.
Це свідчить про високі бар’єри для входження приватного капіталу на ринок освітніх послуг, цьому також не сприяють недосконалі морально застарілі будівельні, протипожежні та санітарні норми, що не враховують технології 21 століття.
У випадку, коли державі важко виділяти більше фінансування середній освіті, варто розглядати можливість надання більшого доступу та сприяння на державному рівні приватним ініціативам для створення нових сучасних закладів середньої освіти, що допомогло б вивільнити додаткові бюджетні кошти для фінансування державного сектору.
Вкрай важливим питанням є низький соціальний статус вчителів, що працюють в закладах середньої освіти.
Вони досі, незважаючи на підвищення оплати їх праці, соціально незахищені та низькооплачувані.
При цьому, Україна не забезпечує підготовку належної кількості педагогічних працівників, котрі повинні оновлювати педагогічний склад в закладах середньої освіти.
Державне замовлення на підготовку педагогічних кадрів для середньої освіти (шифр галузі 01 – Освіта/педагогіка) вищими навчальними закладами в 2018 році передбачає замовлення близько 18000 осіб.
Навіть якщо всі вони підуть працювати в школи, і ми не будемо враховувати трудову міграцію, для повного оновлення педагогів в закладах середньої освіти знадобиться щонайменше 25 років, що є дуже ризикованим і країна вже зіткнулася з ситуацією, коли вчителів фізично не вистачає.
Перепідготовка вчителів досі здебільшого виконується формально на папері, тому питання падіння якості освіти стоїть дуже гостро, що підтверджують результати ЗНО.
Інформаційне забезпечення
Окремо варто зупинитись на питанні інформаційного і комп’ютерного забезпечення закладів середньої освіти.
Інформаційні технології, які зараз рухають світ вперед, також дуже слабко представлені в закладах середньої освіти.
95% всієї інформації світу знаходиться у вільному доступі в мережі інтернет, для отримання її достатньо мати комп’ютери, підключені до мережі.
Але, близько 700 закладів середньої освіти (4,3%) взагалі не мають комп’ютерів, близько 1700 не підключені до інтернету (10,5%). Серед 313 тис. комп’ютерів в школах: 108 тис. (34,5%) не підключені до інтернету, 37 тис. (12%) – технічно несправні, а 191 тис. (61%) – більше 5 років.
Можна скільки завгодно коштів і часу витрачати на створення електронних підручників, спеціальних веб-сайтів для їх розміщення – все це буде марно, якщо у шкіл не буде фізичної можливості до них дістатися через відсутність комп’ютерів та інтернету.
Що ж робити?
1. Провести врешті решт тотальний аудит всіх закладів середньої освіти.
При цьому визначити першочергові потреби і виділити необхідне фінансування для оновлення або реконструкції шкіл.
В разі недоцільності подальшого функціонування деяких з них – забезпечити механізми довезення учнів та вчителів до інших місць навчання.
2. Забезпечити абсолютно всім школам базові інфраструктурні потреби у вигляді опалення, водопостачання, гарячої води та санвузлів в приміщеннях школи.
3. Професія вчителя має стати найшанованішою і найпрестижнішою.
Потрібно збільшити фінансування вчителів за будь-яку ціну, забезпечити механізми фінансування підвищення кваліфікації вчителів і дозволити їм це робити в тих центрах перепідготовки, де вони вважатимуть за потрібне (до цього вже зроблено перші кроки МОНом).
4. Забезпечити і контролювати виконання програми “Шкільний автобус”.
Її фінансування відбувається щорічно, але виконання програми покладено на місцеві органи самоврядування, які підконтрольні громадам і яких громада повинна контролювати.
Насправді ж, шкільні автобуси часто використовуються безконтрольно і не за призначенням.
В результаті 21 000 дітей дістаються школи пішки, долаючи відстань більше 3 км щоденно.
З огляду на щорічне скорочення шкіл і впровадження механізму опорних шкіл, треба вирішити питання довезення не тільки дітей, але і вчителів.
Довезення вчителів, до речі, прямо не передбачено Законом “Про освіту”.
5. Прибрати бар’єри для входження приватних ініціатив на ринок загальної середньої освіти.
Більше того, їх потрібно стимулювати і створювати для цього максимально сприятливі умови, зокрема осучаснити будівельні і санітарні норми відповідно до технологій 21 століття, зменшити непотрібний методичний і статистичний контроль управлінь освіти і МОН.
В Україні на 1 січня 2018 року лише 199 шкіл були приватними (1,22%), тоді я к в США – 15%, в Великобританії – 20%.
Попит на приватні школи в Україні високий, тому варто дати можливість приватним освітнім ініціативам його задовольнити, тим самим вивільнивши додаткові кошти для збільшення фінансування державного сектору загальної середньої освіти.
6. Провести тотальну комп’ютеризацію шкіл та їх підключення до мережі інтернет.
В сучасному світі, де 95% інформації є безкоштовною та у вільному доступі – це стає вже є базовою потребою.
Вчителям буде простіше шукати нову актуальну інформацію, методики та інструменти навчання, дітям – простіше навчатись та опановувати нові сучасні знання.
Це лише перші необхідні кроки, які потрібно зробити для забезпечення шкільної інфраструктури, але вони дозволять вчителям і дітям принаймні почувати себе людьми під час шкільних занять.
Бо школа – це місце, де формуються в тому числі й базові цінності особистості та майбутнього громадянина, тому школа повинна показувати своїм прикладом те, як повинно бути, а не те, що є.
Джерело: https://pedpresa.ua
