Дивлюся корейську дораму "Літопис Трьох Царів". Події відбуваються дві тисячі років тому на північному сході Корейського півострова. Дивлюся - і відчуваю повне дежавю. Одне з невеликих, але гордих давньокорейских держав - Пуйо - має поруч потужного сусіда. Це - потерпаюча від кризи, але все ще сильна і агресивна китайська імперія Хань, яка вважає Пуйо зоною своїх інтересів...
Хань періодично, протягом століть, нападає, руйнує, обкладає даниною цю маленьку державу, встановлює правила і контролює королів Пуйо.
У насиченому ханьским світом Пуйо - дві партії.
Партія "війни" - мріє про власну сильну армію, про незалежність від китайцев і про повернення співвітчизників, яких ханьці захоплюють при кожному набігу і використовують як рабів-заручників.
Партія "миру" - впевнена, що воювати з Хань не можна, що треба жити мирно і підкорятися, тому що потрібно торгувати і тільки торгівля з Хань дасть можливість вижити і розвивати економіку. Заради цього можна і приниження терпіти, і рабів віддати, і данину платити, і намісників терпіти, і спадкоємців престолу стверджувати у імператора Хань.
Ось навколо цього конфлікту і крутиться весь сюжет вісімдесяти часових епізодів серіалу.
Герой створює армію і власну потужну зброя (сталеві мечі і обладунки), щоб протистояти нахабній Хань, бореться з ханьцами, протистоїть проханьскім зрадофілам у своїй країні, рятує тих, хто потрапив у ханьское рабство, знаходить народу прожиток і будує нову - справедливу! - державу.
Антигерой і його друзяки до смерті борються з героєм "за мир", обіцяючи народу сите життя в дружбі з "великим сусідом", збільшують побори і продають свій народ у рабство ханьцям.
В одному з епізодів, коли криза в Пуйо стає особливо очевидною, один з міністрів на нараді у короля кричить: "Народ тікає з країни цілими племенами! Скоро взагалі не залишиться плательщиків податків!"
Нагадаю: події розвиваються дві тисячі років тому на протилежному краю Євразійського материка...
Чи є сенс питати, що це нагадує українським глядачам дорами і читачам цього тексту?
Мораль цієї байки така.
Корейці вже практично всю свою історію відобразили в костюмованих дорамах. За допомогою кінематографа патріоти просувають ідеї любові до батьківщини, необхідності самопожертви, правильного керівництва країною, поваги до народу, турботи про народ з боку правильного уряду, національної єдності, національної ідеї, збереження і самовідданого відстоювання своєї ідентифікації, своїх традицій, обрядів і правил. Продюсери, сценаристи, режисери і актори стурбовані не тільки комерційною доцільністю свого продукту, але і його ідеологічним впливом на глядача.
Загалом, вони дійсно патріоти. І аналітики. Тому що ретельно, як шахову партію, виписують стратегію і життєву необхідність перемоги добра над злом.
І що вони мають у підсумку?
Пуйо, з його ідеєю співіснування із китайським світом, і в кіно, і в реалі - померло, зникло з лиця землі. Нова, побудована героєм держава, з його невгамовною жагою свободи, національної єдності і справедливості, з його протистоянням величезному агресивному сусідові - стає справжньою, незалежною, процвітаючою передовою Кореєю.
Так, це зайняло в корейців дві тисячі років безперервних боїв. Дві тисячі! Безперервної боротьби! І не все вони ще вирішили, бо й досі розділені навпіл.
Так, Китай частину історії Кореї нахабно привласнює і вписує в свою історію, мотивуючи це тим, що корейські землі часто бували ними, китайцями, завойовані і входили в імперську юрисдикцію. Але Корея по крупицях відтворює, збирає, зберігає і пропагує свій власний державний міф, не погоджуючись поступитися китайцям ні на йоту змісту, і ні на п'ядь землі!
Історична азіатська дорама - це нескінченні битви, кров і смерть. Нескінченна відданість свому повелителю, своєму клану, своїй країні, своїй любові. Нескінченна жертовність, зведена у культ. І лише три цінності, за які можна віддати життя: честь, справедливість і свобода. Честь для героя, справедливість для народу, а свобода - для батьківщини.
Вони так далекі від нас, з їх, здавалося б на перший погляд, дивними ідеалами і розумінням життя. Але нам є чому повчитися у них.
Нам варто повчитися у них.
Тому що вони вміють бути настільки наполегливими, що можуть боротися за свої ідеали дві тисячі років поспіль.
Тому що вони вже дві тисячі років тому переживали практично такі ж події, які ми переживаємо зараз.
Тому що ми мали б зрозуміти, що чарівної палички ні у кого немає і добитися результату можна лише вірою в свої сили і багаторічною наполегливою працею, потом і кров'ю.
По іншому ніяк!
А ще - азіати вміють і люблять робити кіно, яке не просто розважає народ, але виховує його, культивує патріотизм і гордість своєю історією, яку всі знають на "відмінно" саме завдяки захоплюючим і достовірним сюжетам улюблених історичних серіалів. І її, цю історію, там (в Південній Кореї, в даному випадку) вже не переписати, не сфальсифікувати і не перекрутити. А головне - великий і нахабний сусід після цих екранізацій вже ніяк не може сказати маленькому корейському народу: у вас немає ніякої історії, і самі ви штучний проект, і створили вас ми, і захопимо, якщо захочемо, тому що ви завжди належали нам!
Отже - нам потрібно своє класне історичне кіно із сюжетами чи не від створення світу! І робити це кіно має держава, якщо хоче залишатися державою.
Ирина Шевченко, InfoKava
