Хочете знати, який він справжній - Донбас? Поет, сціенарист, публіцист Тетяна Малахова розповідає про Олексу Тихого - людину з центральної частини Донбасу, чиє життя, як і життя його земляка Василя Стуса було знищене радянською владою. 27 січня 1927 року на хуторі Їжівка (Костянтинівський район на Донеччині) народився український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української Гельсінської групи Олекса Тихий.
Все життя захищав українську мову.
Вперше був засуджений у 1948 році військовим трибуналом за критику кандидата в депутати.
У 1956 році заарештований за протест проти введення військ в Угорщину. 18 квітня 1957 року засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав «за антирадянську агітацію та пропаганду». Термін покарання відбував у Володимирській тюрмі та Дубовлагу.
Після звільнення в 1964 році Олекса Тихий, не маючи можливості влаштуватись на роботу за фахом, працював вантажником, пожежником. Водночас проводив велику роботу з укладання словника української мови, розробив «метод навчання без школи» (за домашніми завданнями). У своїх публіцистичних творах виступав за відродження української мови та національної культури на Донеччині.
У січні 1972 Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», а на початку 1973 — до Президії Верховної Ради УРСР листа під назвою «Думки про рідний донецький край». У 1974 написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови.
Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. Тихого було позбавлено волі на 10 років з відбуванням у колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Місцем покарання був визначений табір особливого режиму в Мордовії, звідки він був етапований до лікарні в м. Нижній Тагіл. У березні 1980 переведений у табір особливого режиму для політв'язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області). Кілька разів оголошував голодування(найдовше — 52 дні). З 1981 тяжко хворів. Помер 6 травня 1984 у тюремній лікарні у Пермі.
«Виключно небезпечний рецидивіст», тому що все життя боровся проти зросійщеня Донбасу.
Фотографії до цього матеріалу зроблені журналістом Олександриною Кругленко в Донецьку в лютому 2012 року, на науково-практичній конференції, присвяченій 85-річчю від дня народження Олекси Тихого. Вона проходила в Донецькій обласній філармонії. Тоді вшанувати його пам'ять прийшло несподівано багато людей - в залі не було місця. Приїхали люди, які були з Тихим у в'язниці - Левко Лук'яненко, Олекса Різників, Василь Овсієнко. Був син Олекси Тихого - Володимир Тихий і всі ті, кому дорога пам'ять про людину, чиє життя промайнула яскравою іскрою в ночі...
