Якщо зібрати колективний портрет кримського коментатора, то створюється відчуття, що він цілком радий російській реальності, зневажає Україну, чекає входу російських військ в Київ і дряпає на деревах «Обама – чмо». Одночасно він чекає швидкого краху американської моделі і передчуває, як зневажені ним біженці розтопчуть Євросоюз, який вони зневажають.
Знайомий персонаж, вірно?
Найбільшою помилкою було б думати, що подібні настрої – середня температура по лікарні. Існує важливий фактор, який визначає рівень «непримиренності» і «радикальності» поведінки людини в соцмережах. Цей маркер дуже простий: що буде з людиною, якщо в Криму знову зміняться прапори?
Тому що всі кримчани сьогодні виявилися розділені на два табори. І цей водоподіл полягає навіть не в тому, проукраїнськи вони налаштовані чи проросійськи. Справа в іншому. Склалося так, що по одну сторону барикад – ті, хто поставив себе поза рамками українського законодавства. По інший – ті, хто подібних кроків не скоював.
У соцмережах ми чуємо в основному тих, кому нічого втрачати, а тому вони люто викривають Україну
Перші чітко розуміють, що в разі зміни прапорів їм доведеться залишати територію півострова через загрозу судових переслідувань. Вони навіть не розглядають можливість повернення України в Крим, тому що в їх особистому випадку це буде означати персональну поразку. Абсолютно закономірно, що вони – найбільш непримиренні у своїх висловлюваннях та коментарях. І найбільш активні – тому що їм, за великим рахунком, нема чого втрачати. Збереження російської присутності – це єдина можливість для них зберегти свій персональний статус-кво.
І є друга група людей. Ті, хто не порушував українського законодавства. Хто не порушував присягу військову або чиновницьку. Вони можуть навіть не бути проукраїнськи налаштовані – більше того, вони цілком можуть живити симпатію до Москви. Але, з юридичної точки зору, в їх діях Київ не зможе знайти жодного складу злочину. Просто тому, що вони жили і живуть, не стикаючись з державою. Умовно кажучи, в цей табір потрапляють всі ті, хто може виїжджати сьогодні з Криму в Херсонську область, не побоюючись питань з боку українських силовиків.
Ця друга група менш активна в соцмережах. Саме тому, що для них зміна прапорів в Криму не означає обов'язкових змін в особистій долі. Більше того, вони набагато обережніші у висловлюваннях, тому що це дозволяє їм не знайомитися (ні зараз, ні в перспективі) ні з російською, ні з українською силовими системами. Причому в цій групі є як ті, хто чекає повернення в Крим Києва, так і ті, хто просто зосереджений на звичайному побутовому виживанні.
І специфіка даної ситуації саме в тому, що в публічному просторі чути голоси тільки хлопців з першої групи. Тих, кому нічого втрачати, а тому вони люто викривають Україну. Тих, кому нікуди відступати, тому вони захищають Москву і її політику. Це не тролі, їм не платять зарплату за коментарі – вони лише захищають нинішню реальність, тому що не впевнені, що в разі її зміни їм просто знайдеться місце на півострові.
Складати думку про настрої в Криму, виходячи з їх активності, свідомо безглуздо.
Вони загнали себе в ситуацію, коли їм доведеться захищати будь-яку дію Кремля, наскільки б сумнівною вона не була. Вони змушені служити адвокатами будь-яких владних примх – просто тому, що присутність триколора гарантує їх персональне майбутнє. Їх неможливо переконати аргументами, тому що для них це не абстрактна теоретична суперечка про майбутнє. Для них будь-яка розмова про долю Криму – це розмова про їх персональну подальшу долю. Емоції для них – це спосіб інтуїтивного захисту.Пам'ятайте про це, коли будете стикатися з тими, хто розповідає, що кримське питання закрито раз і назавжди.
