Авторитетне британське видання The Economist неодноразово публікувало матеріали, пов'язані з ім'ям Валерія Залужного, Головкома ЗСУ. І сьогодні, у день його відставки, якої таки домігся президент Зеленський, журнал також відгукнувся на військово-поллітичну ситуацію в Україні.
Новина - навряд чи найкраще слово, щоб описати оголошення, про яке тижнями ходили чутки, але яке так і не відбулося. Тим не менш, коли 8 лютого президент України Володимир Зеленський нарешті замінив Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді командувача Збройними силами в рамках ширшої реорганізації, це було так, ніби щойно відбулося щось доленосне.
Частково це пов'язано з вирішальною роллю генерала Залужного у доблесній відсічі російським військам у перші дні вторгнення, а також з його популярністю серед військовослужбовців та цивільного населення України. Але звільнення генерала викликає занепокоєння з іншої, більш важливої причини. Це знаменує новий і вирішальний етап у війні - той, на якому пан Зеленський ризикує помилитися.
Відмінності між актором-політиком і його загартованим у боях командиром частково стосувалися культури та особистості. Після вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року ці відмінності стали неважливими - більше того, вони, можливо, навіть стали сильною стороною. У надихаючому прикладі "мережевої" культури України кожен компонент опору країни зосередився на своєму власному завданні. Замість того, щоб здійснювати централізований контроль, пан Зеленський продовжував бути головним патріотом, висловлюючи рішучу відмову своєї нації поступатися перед обличчям російської агресії.
Генерал Залужний, який фактично вже багато років воював з Росією, зосередився на бойових діях. Лише коли російська та українська армії окопалися, а лінія фронту застопорилася, ці тертя почали завдавати шкоди.
Не секрет, що в міру того, як їхні стосунки погіршувалися, вони також почали розходитися в поглядах на те, що робити на полі бою. Пан Зеленський та його адміністрація покладали на генерала Залужного відповідальність за минулорічний невдалий контрнаступ. Вони хотіли, щоб українська армія готувалася до подальших атак, і тиснули на нього, щоб він розробив бойові плани і взяв на себе непопулярний тягар мобілізації більшої кількості військ.
Генерал відкинув їхні аргументи. Він зауважив, що його обережність після невдачі першого штурму призвела до втрати життєво важливих військ і техніки. Він стверджував, що не може планувати наступний контрнаступ, не знаючи, якими ресурсами він володіє. Він сказав, що мобілізація суспільства є обов'язком політиків - і він мав рацію.
На війні немає нічого незвичайного в тому, що політики і солдати невисокої думки один про одного. Що насправді прирекло відносини між паном Зеленським і генералом Залужним, так це зміна поглядів президента на те, як війна визначатиме, якою країною має стати Україна.
Коли журнал The Economist вперше взяв інтерв'ю у пана Зеленського в Києві, всього через кілька тижнів після вторгнення, він красномовно розповідав про те, як його країна бореться за свою долю як європейської демократії. За його словами, Україна цінує життя більше, ніж територію. Однак нещодавно президентство пана Зеленського стало визначатися метою повернення всієї окупованої території України. Коли стало зрозуміло, що ця військова мета не може бути досягнута, нетерпіння пана Зеленського щодо свого генерала зростало. Він і його чиновники відчували загрозу від популярності генерала Залужного. Це була одна з причин, чому він прагнув централізувати владу в президентському комплексі в Києві.
Ймовірно, було неминуче, що в міру затягування війни почнуть давати про себе знати обмеження, притаманні нормальній політиці. На жаль, політика в Україні не схожа на політику у Вашингтоні чи Парижі. Це гола боротьба за ресурси і владу, яка фінансується олігархами і фракціями, а сьогодні ще й іноземними донорами. На Заході ідеї часто відходять на другий план, а в Україні вони, як правило, взагалі відсутні.
За цих обставин генерал правильно зробив, що пішов у відставку. У демократичній державі збройні сили повинні бути підпорядковані політикам.
Авторитет генерала Залужного як головнокомандувача вже був фатально підірваний чутками про його звільнення. Чим довше пан Зеленський здавався занадто слабким, щоб звільнити його, тим більше страждав і його власний авторитет. Питання полягає в тому, де після цього опиняться президент і новий топ-солдат України, генерал Сирський, якого підвищили з посади командувача Сухопутних військ країни.
Одним із ризиків для пана Зеленського буде бурчання, спровоковане в армії звільненням улюбленого командира. Генерал Сирський має репутацію людини, яка готова вступити в бій з ворогом, навіть якщо це коштуватиме великих людських і технічних втрат. Він є суперечливою фігурою, яка викликає сильну реакцію серед офіцерів, що служать. Одні вихваляють його професіоналізм, інші кажуть, що він залякує своїх підлеглих і керує страхом. Він менш схильний ставити під сумнів пріоритети свого президента. Обійнявши найвищу посаду, він повинен буде пом'якшити свій стиль командування і навчитися говорити правду владі.
Реорганізація також спричинить дезорганізацію, оскільки офіцери перейдуть на нові посади в ланцюгу командування. Важливо, щоб ці зміни не погіршили боєздатність України. Незабаром країні знадобиться нова мобілізація, навіть якщо генерал Сирський використовуватиме свої війська переважно для оборони - як він і має робити зараз.
Оскільки генерал Залужний був героєм України, його звільнення матиме і політичні наслідки. Заява пана Зеленського про його відставку була нечіткою щодо того, що він робитиме далі. Ті, хто знає генерала, не вважають його природженим політиком, але він не буде першим старим солдатом, якому обіцянка влади закрутила голову. У такій країні, як Україна, той чи інший олігарх, безсумнівно, побачить у ньому засіб для реалізації власних амбіцій. Він повинен зберігати почуття смирення. Зі свого боку, пан Зеленський повинен бути достатньо освіченим, щоб зрозуміти, що якщо він і його адміністрація спробують стримувати невдоволення, вони завдадуть шкоди політичній культурі, яку намагаються врятувати.
Найважливіше питання полягає в тому, чи зможе пан Зеленський скористатися відставкою генерала Залужного, щоб переорієнтувати своє бачення війни. Сьогодні він все ще публічно чіпляється за свою обіцянку, що Україна поверне кожен сантиметр землі, окупованої російськими військами, навіть якщо приватно знає, що це станеться не скоро, якщо взагалі станеться. Якби українські сили змогли вигнати російських окупантів, це було б чудово. Однак, якщо не зміниться щось абсолютно несподіване, війна, визначена територією, - це війна, в якій Україна не може перемогти.
Тому пан Зеленський повинен розглядати цю реорганізацію як шанс переосмислити своє бачення війни. Щоб вистояти в довгій боротьбі, Україна має підвищити свою стійкість.
Враховуючи відмову республіканців у Конгресі погодитися на великий пакет озброєнь і грошей, Україна потребує ще більшої власної спроможності виробляти зброю - особливо безпілотники. З економічної точки зору, Україні потрібно залучати інвестиції та допомогу, а також збільшувати додану вартість того, що вона експортує. У політичному плані це означає, що пан Зеленський повинен публічно присвятити себе війні цінностей.
Україна вийде переможцем з цього кривавого конфлікту, якщо вона буде процвітаючою, демократичною, орієнтованою на Захід країною. Його уряд повинен зосередитися на тому, щоб це сталося, як на лазері. У цьому питанні не повинно бути ніякої різниці між президентом і його командирами.
На жаль, вдумливе і уважне прочитання матеріалу цього, безумовно, симпатизуючого Україні видання показує, що там є обережний натяк на те, що "території" - не головне для того, щоб Україна перемогла. Але відмова від частини України - хіба то перемога?
