Днями у відомому британському виданні The Economist вийшла колонка, яку, можна вже сказати постійно, веде командувач ЗСУ України генерал Залужний. Він намагається розповісти західному читачеві про те, як Україна бореться з російським агресором, чому не справдилися очікування від контрнаступу, що робити далі і що робить Україна, щоб протистояти агресору. Західний читач, як і український, має знати це - з Заходо до нас надходять кошти і боєприпаси, ми відчуваємо підтримку.
Ми зробили для вас точний переклад статті генерала Залужного, тому що не побачили поширення статті у провідних українських виданнях, а тільки (та й то далеко не у всіх) короткі повідомлення про те, що така стаття існує. А переказ може розставити зовсім інші акценти, тим більше, что російські видання вже перекручують слова нашего командувача як хочуть.
Отже, читайте першу частину статті, або, як кажуть на Заході, есе. У наступному номері ми продовжимо публікацію.
The Economist - одне з провідних щотижневих видань. Вихудить у Великій Британії з 1943 року. І хоча вважає себе газетою новинної направленості, насправді є впливовим політико-економічним журналом, який вже давно не є суто британським виданням. Тираж - 1,2 мільйона примірників, половина з яких розходиться у Північній півкулі, зокрема у США.
Публікації у такому виданні мають дуже велику вагу у політичному світі.
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну кризу безпеки. Напад на демократію з боку морально хворої імперської держави в центрі Європи порушив баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність багатосторонніх організацій, таких як ООН та Організація з безпеки і співробітництва в Європі, підтримувати порядок означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише за допомогою військової сили.
Українці продемонстрували свою готовність покласти душу й тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення набагато сильнішого ворога, але й звільнила значну частину своєї території. Однак зараз війна переходить у нову стадію: те, що ми, військові, називаємо "позиційною" війною статичних і виснажливих боїв, як у Першій світовій війні, на противагу "маневровій" війні руху і швидкості. Це буде вигідно Росії, дозволяючи їй відновити свою військову міць, що в кінцевому підсумку загрожуватиме українським збройним силам і самій державі. Яким же є вихід?
Базове озброєння, таке як ракети і снаряди, залишається важливим. Але українським збройним силам потрібні ключові військові можливості і технології, щоб вийти з такого роду війни. Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.
Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 її систем протиповітряної оборони, але вона зберігає значну перевагу над нами і продовжує будувати нові штурмові ескадрильї. Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи протиповітряної оборони дедалі частіше заважають нашим літакам здійснювати польоти. Наша оборона робить те ж саме з Росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації в розвідці і нанесенні повітряних ударів.
Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україна повинна наносити масовані удари з використанням приманки та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи протиповітряної оборони. Ми повинні полювати на російські безпілотники, використовуючи наші власні безпілотники-мисливці, обладнані сітками. Ми повинні використовувати сигнальні приманки, щоб привабити російські планерні бомби. І ми повинні засліплювати тепловізійні камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.
Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), наприклад, глушіння сигналів зв'язку і навігації. РЕБ є ключем до перемоги у війні з безпілотниками. Росія модернізувала свої сили РЕБ протягом останнього десятиліття, створивши новий рід військ і розробивши 60 нових типів техніки. Вона перевершує нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.
Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включаючи дані від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширення виробничих ліній для наших систем радіоелектронної боротьби з безпілотниками в Україні та за її межами. Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектру, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.
Третє завдання - контрбатарейна боротьба: знищення ворожої артилерії. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерійський, ракетний і реактивний вогонь становить 60-80% усіх військових завдань. Коли ми вперше отримали західну зброю минулого року, ми досить успішно виявляли та вражали російську артилерію. Але ефективність такої зброї, як "Екскалібур", американський снаряд з GPS-наведенням, різко знизилася через вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби.
Тим часом власний контрбатарейний вогонь Росії покращився. Це значною мірою пов'язано з використанням блукаючих боєприпасів "Ланцет", які працюють разом з розвідувальними дронами, і збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками. Незважаючи на зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї і розвідки в цьому відношенні.
Поки що нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точних вогневих засобів. Але це не може тривати довго. Нам потрібно розбудовувати наші локальні gps-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначити місцезнаходження російських гармат.
Четверте завдання - мінно-вибухові технології. На початку війни у нас було обмежене і застаріле обладнання для цього. Але навіть західні поставки, такі як норвезькі танки для розмінування і ракетні пристрої для розмінування, виявилися недостатніми з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди тягнуться на 20 кілометрів. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни на відстані.
Відповідь - у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димової завіси для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.
Моїм п'ятим і останнім пріоритетом є нарощування наших резервів. Росія не змогла скористатися своєю значною перевагою в людських ресурсах, тому що Владімір Путін побоюється, що загальна мобілізація може спричинити політичну кризу, а також тому, що Росія не може підготувати і оснастити достатню кількість людей. Однак наші можливості тренувати резерви на власній території також обмежені. Ми не можемо легко звільнити солдатів, яких відправляють на фронт. Більше того, Росія може завдати удару по навчальних центрах. І в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов'язків.
Ми намагаємося виправити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, і ми повинні розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчання або мобілізацію. Ми також запроваджуємо "бойове стажування", яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки.
Не можна недооцінювати Росію. Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів. Але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом тривалого часу. Її оборонна промисловість нарощує обсяги виробництва, незважаючи на безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО теж різко нарощують свої виробничі потужності. Але на це потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, таких як авіація та системи управління, - два роки.
Позиційна війна - це тривала війна, яка несе величезні ризики для збройних сил України та її держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати і тренувати більше резервів. Ми також повинні зосередитись на сучасному командуванні і управлінні - так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше - і на раціоналізації нашої логістики, водночас підриваючи російську ракетами більшої дальності. Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю війну позицій на війну маневрів".
Генерал Валерій Залужний - головнокомандувач Збройних сил України. Він обіймає цю посаду з липня 2021 року.
Фото: Getty images
Продовження у наступному номері
