Останнім часом на міжнародному рівні побільшало маніпуляцій навколо загиблих українських військовослужбовців. Нещодавно французька газета Liberation написала про 200 тисяч загиблих і поранених, за кілька днів до того видання Time стверджувало, буцімто з українського боку полягло близько 100 тисяч загиблих. The Economist 13 листопада взагалі оприлюднило якісь абсурдні цифри про 70 тисяч убитих і до 120 тисяч поранених. Будь-кому, хто цікавиться воєнною тематикою, добре відомо, що втрати вбитими / пораненими в сучасних війнах становлять 1:3 (й автори цих рядків мають чимало документальних свідчень, що на цьому етапі російсько-української війни таке співвідношення зберігається).
Чи варто говорити на ці теми в Україні під час війни? Ми вважаємо, що так, але тільки мовою чітких даних з відкритих і гідних довіри джерел. "Тиждень" опублікував статтю дослідників цієї непростої теми.
Як в Україні, так і за її межами ведуться альтернативні підрахунки кількості загиблих, які здійснюються винятково на підставі відкритих джерел із суворим дотриманням законодавства України. Основою для цих досліджень є Укази Президента України про посмертні нагородження, некрологи-повідомлення в соцмережах, публікації в ЗМІ про загибель воїнів і прощання з ними, пам’ятні сторінки органів державної та виконавчої влади, інформаційні сторінки комеморативних проєктів, громадських організацій та об’єднань тощо. Надзвичайно плідну роботу ведуть дописувачі української вікіпедії, невпинно збираючи дані про загиблих.
Кількість загиблих захисників України — це питання, яке раз по разу порушується в міжнародних, а також ворожих засобах масової інформації та спричиняє чи не найбільше спекуляцій. Як кажуть, найбільше брешуть на полюванні й на війні, а кількість втрат — це предмет для головних інсинуацій усіх пропагандистських ресурсів ворога. Офіційні особи України, передусім — Президент України Володимир Зеленський, тривалий час оприлюднювали дані про бойові втрати ЗСУ. Але різні фактори, передусім — навмисні, а здебільше — ненавмисні маніпуляції з боку преси, спонукали Володимира Зеленського до заяви про те, що кількість загиблих і жертв буде оприлюднена по війні.
Мало хто розуміє, що терміни «втрати» й «загиблі» — це багатовекторні поняття часто з кількома цифрами. Переважна більшість журналістів і громадян схильна в принципі ототожнювати обидва поняття. Але це не так.
Бойовими безповоротними втратами вважаються: вбиті, полонені, зниклі безвісти, померлі внаслідок поранень у лікарнях, у полоні; звільненні з лав армії внаслідок поранень, які не дозволяють нести військову службу.
Бойовими тимчасовими втратами є: поранені, контужені, обморожені, воїни, які дістали інші бойові ураження внаслідок несення служби, відправленні на лікування або у відпуску для остаточного оздоровлення.
До небойових безповоротних утрат належать: померлі внаслідок хвороб, нещасних випадків, суїцидів, ДТП, необережного поводження зі зброєю тощо.
Читайте також: Євген Дикий: «Вийти з лав ЗСУ можна через цвинтар або інвалідність. Мусимо це виправити»
Небойовими тимчасовими втратами є хворі й травмовані, які відправлені на лікування.
Зазвичай, коли якась силова структура, приміром Міністерство оборони, оприлюднює цифру, яка зветься «втрати», це означає, що йдеться абсолютно про всі випадки бойових і небойових втрат, перераховані вище.
Якщо хтось із лідерів держави каже про бойові втрати, то зазвичай маються на увазі лише загиблі — без урахування померлих, полонених, зниклих безвісти, хворих тощо. Якщо просто, «загиблими» можуть бути як бойові, так і небойові. Звісно, таке розмаїття понять і цифр призводить як до плутанини, так і до маніпуляцій. І вочевидь, саме ця обставина призвела до рішення української влади поки що не оприлюднювати дані про втрати чи бодай про загиблих.
Попри те що офіційна статистика щодо втрат буде оприлюднена по війні, можна назвати проміжні дані, джерелом до яких є документи та матеріали, що містяться у відкритому доступі.
Одна з найстаріших в Україні спільнот, яка збирала й аналізувала дані про загиблих, — сайт «Книга пам’яті полеглих за Україну», яка в закритому режимі, починаючи з 24 лютого 2022 року, ні на день не припиняла моніторингу інформаційного простору. Саме на підставі електронного ресурсу цієї спільноти було створено Стіну пам’яті полеглих в російсько-українській війні у 2014–2021 роках на мурах Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Станом на зараз у базі спільноти проаналізовано та оброблено інформацію про загиблих військовослужбовців, правоохоронців, добровольців за лютий 2022 — серпень 2023 років. І ми претендуємо на те, що спільнотою оброблено абсолютно всі повідомлення про загиблих, які з 24 лютого 2022 року й по сьогодні фігурували в інформаційному просторі.
Загальна кількість загиблих або померлих, інформацію про яких було зібрано станом на початок листопада 2023 року й дату смерті яких було точно чи приблизно встановлено, становить понад 22000 осіб. За нашою оцінкою це не менше 70 % (а можливо, і більше) бойових та небойових смертей зі Збройних Сил України, СБУ, МВС та інших за зазначений час.
Хочемо наголосити, що в цьому списку як бойові, так і небойові смерті.
Виходячи із цього, наведемо офіційну інформацію про загиблих, яка є у вільному доступі, а також зіставимо її з базою даних «Книги пам’яті полеглих за Україну».
Уперше Президент України Володимир Зеленський розповів про бойові втрати 25 лютого — наступного дня після масованого вторгнення російських військ. Тоді, за його словами, загинуло 137 військових.
12 березня 2022 року під час спілкування з пресою Володимир Зеленський зазначив, що на той час у нас уже загинуло близько 1300 військових.
У середині квітня 2022 року в інтерв’ю CNN Володимир Зеленський заявив, що за попередніми даними загинуло від 2,5 до 3 тисяч військових, а ще до 10 тисяч дістали поранень.
22 серпня Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний в одному з виступів наголосив, що загинуло «близько 9 тисяч» військових.
23 вересня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр зазначила, що станом на той час загиблих військовослужбовців було вже «трохи більше» 9 тисяч.
1 грудня радник Офісу президента України Михайло Подоляк про втрати повідомив, що «ми маємо офіційні оцінки Генштабу, які озвучує верховний головнокомандувач. Вони становлять від 10 до 12,5–13 тисяч загиблих».
Упродовж 2023 року офіційні особи ніяких конкретних цифр не називали, але Володимир Зеленський, радник ОПУ Михайло Подоляк та деякі інші неодноразово наголошували, що в цей період ЗСУ втрачали 30–50 людей загиблими щоденно.
Є ще один офіційний перелік загиблих: військовослужбовці, нагороджені посмертно державними нагородами. Їх відзначення здійснюється на підставі Указів Президента, які публікуються у відкритому доступі. Зазвичай до державних нагород представляються абсолютно всі військовослужбовці, правоохоронці та працівники силових структур, які загинули під час або внаслідок виконання своїх службових обов’язків. Нагороджувати загиблих посмертно — це непорушна традиція, якої в Україні прагнуть чітко дотримуватися. Від 28 лютого 2022 року по 12 жовтня 2023 року було оприлюднено 454 Укази про нагородження посмертно 14402 воїнів, правоохоронців та працівників. Тобто це кількість юридично визнаних українською державою загиблих на цьому етапі російсько-української війни.
Є ще й «закриті» Укази Президента про посмертні нагородження, де перераховуються працівники Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, деякі військовослужбовці ГУР та інших спеціальних силових підрозділів. Але зазвичай у цих Указах — десятки людей.
Тепер порівняймо ці дані з базою даних, зібраною станом на зараз спільнотою «Книга пам’яті полеглих за Україну»:
Якщо порівнювати дані за 2022 рік з тими цифрами, які називали Володимир Зеленський, Валерій Залужний, Михайло Подоляк, то побачимо, що вони не сильно відрізняються. Більші цифри в «Книзі пам’яті» тому, що станом на момент оприлюднення кількості загиблих Президент України та інші не мали інформації про неідентифіковані тіла загиблих або ті, які залишилися на території, окупованій ворогом чи в «сірій зоні». Із часом, зазвичай завдяки експертизі ДНК, тіла ідентифікуються й люди постфактум визнаються загиблими.
Крім того, варто пояснити різницю поміж загальною кількістю загиблих (померлих) у базі спільноти та цифрою нагороджених посмертно згідно з Указами Президента. На жаль, значна їхня частина — це ті самі небойові втрати: померлі внаслідок хвороби, нещасних випадків, необережного поводження зі зброєю тощо. Але певна частина — військовослужбовці, яких просто не встигли нагородити. Бо від моменту представлення до появи Указу Президента може минути від кількох місяців до кількох років.
У медіапросторі з посиланням на різних українських політиків кружляє інформація про те, що 2022 року на день гинуло від 100 до 200 воїнів. Насправді це спотворена журналістами інформація. Зазвичай спікери казали про те, що бували дні, коли українська сторона втрачала по 100 й навіть по 200 воїнів.
Інформація, яку вдалося зібрати спільнотою «Книга пам’яті полеглих за Україну» та іншими групами ентузіастів, свідчить, що таких днів було небагато. Лише один — більш як 200, і 7 — понад 100. Усі вони припадають на зиму-весну 2022 року. Що ж до 2023 року, то, як правильно зазначали Президент України Володимир Зеленський та інші, у дні цього року ЗСУ втрачали по 20–50 людей, що також підтверджується зібраними нашою спільнотою даними.
Правда, із часом, коли ми знатимемо про всіх загиблих, таких трагічних днів може побільшати.
На підставі бази «Книги пам’яті полеглих за Україну» можемо назвати ці найтрагічніші дні, про які відомо саме станом на зараз:
24 лютого 2022 року — 203.
18 березня того ж року — 193.
26 лютого — 182.
7 березня — 138.
14 березня — 133.
13 березня — 128.
1 березня — 116.
1 квітня — 106.
3 березня — 99.
27 лютого — 98.
Розгляньмо події в ці дні детальніше.
24 лютого 2022 року — ніч і день масованого вторгнення збройних сил російської федерації. Цього дня загинуло багато військовослужбовців Повітряних сил Збройних Сил України, які перебували на бойових постах у радіотехнічних, зенітно-ракетних та авіаційних частинах. Напевно, найбільших втрат зазнала 14-та радіотехнічна бригада імені Богдана Хмельницького, штаб і підрозділи якої розташовані в Одесі та на околицях. Бригада здійснювала повітряний контроль на Півдні України. Унаслідок ракетного удару по чергових підрозділах бригади загинуло 11 жінок, що несли службу за військовослужбовців за контрактом. Ще чотири жінки загинули на своїх бойових постах в інших місцях України. А саме: лейтенантка Головної військово-морської бази «Намив» ВМС ЗСУ Віра Анатій і головна старшина тієї ж частини Марина Добушева — в Очакові, старша лейтенантка поліції Ірина Гордієвич — у Луганській області, майорка медичної служби Юлія Гордієнко — імовірно, у Броварах. Втрат зазнали 39-та окрема бригада тактичної авіації (селище Озерне Житомирської області), 40-ва окрема бригада тактичної авіації (Васильків), 96-та зенітно-ракетна бригада (Київщина), 92-та окрема механізована бригада ім. кошового отамана І. Сірка (Чугуїв), підрозділи ДПСУ на Луганщині та Херсонщині, авіабаза ДСНС у Ніжині та інші військові частини й установи.
Як зазначалося вище, 25 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський заявив, що в ніч і день вторгнення загинуло 137 військовослужбовців. Похибка в цифрах виникла через те, що остаточна кількість жертв цього дня була встановлена вже після деокупації значної частини території України. Причому із часом, після деокупації Херсонської та Запорізької областей, кількість загиблих 24 лютого 2022 року збільшиться на кілька десятків осіб.
18 березня 2022 року — цей день передусім пов’язаний з ракетним ударом по казармах у Миколаєві, де за даними преси в той час розташовувався 137-й окремий батальйон морської піхоти. Повідомлялося, що з-під завалів було витягнуто не менше 50 тіл військовослужбовців. Цього ж дня українські захисники гинули в боях за Макарів та Мощун на Київщині, під селом Буди на Чернігівщині, під селом Новоукраїнка Донецької області, у селі Наталівка Запорізької області (удар по 19-й окремій артилерійській бригаді) та інших.
Читайте також: Двадцять третій день війни з росією. Інформація за регіонами
26 лютого — драматичний день боїв буквально на всіх фронтах. Уночі російські окупанти, розлючені впертістю захисників Охтирки, скинули на казарми 91-го окремого полку оперативного забезпечення авіаційні бомби. 54 бійці загинуло, ще 15 вважалися зниклими безвісти. Цього ж дня чимало українських військових також загинуло в селі Красне на Чернігівщині (зі складу 58-ї окремої механізованої бригади ім. гетьмана І. Виговського). Криваві бої точилися на Київщині, Харківщині, Півдні України.
7 березня — передусім захист Києва. Група бійців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади загинула в бою за Слободу-Кухарську. Серед інших місць завзятих боїв, де клали голови захисники, — Макарів, село Дмитрівка (14-та окрема механізована бригада князя Романа Великого), Пуща-Водиця (72-та окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців). Багато жертв цього дня було внаслідок обстрілу постійного пункту дислокації 79-ї окремої десантно-штурмової бригади в Миколаєві та інших населених пунктах.
14 березня — передусім загибель 21 нацгвардійця з в/ч 3055 унаслідок «прильоту» по телевізійній вежі в селі Антопіль під Рівним. Велика кількість бійців 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців загинула в селі Мощун під Києвом, де битва за переправу була в самому розпалі. Точилися жорстокі бої, у яких гинули наші захисники, на Харківщині, Донеччині, Сумщині, Чернігівщині та Миколаївщині.
13 березня — ракетний удар по Міжнародному центру миротворчості та безпеки (Яворівському полігону), унаслідок якого загинуло 35 військовослужбовців, іще 134 зазнали поранень. Крім того, цього дня наші захисники гинули в оборонних боях за Київ, Чернігів, Миколаїв, Маріуполь, село Степне Волноваського району Донецької області, у Рубіжному та Щасті Луганської області та інших населених пунктах.
1 березня 2022 року — легендарний бій погано озброєних тероборонівців зі 194-го білозерського батальйону області в Бузковому парку в Херсоні. З гвинтівками та «коктейлями» із запалювальною сумішшю, гранатами та поодинокими автоматами ополченці Херсонської області героїчно зустріли російську бронетехніку. Іще одна група тероборонців продовжувала вести бій у районі Антонівського мосту. Цього дня понад 20 мешканців Херсонщини загинули за свободу свого краю та рідного міста. Ще одна трагічна подія цього дня сталась у Харкові: росіяни обстріляли ракетами центр міста, зокрема влучили в приміщення облдержадміністрації. Загинуло понад 20 солдатів, значна частина яких була щойно призвана по мобілізації або з’явилася до ЗСУ як добровольці.
Читайте також: Число ветеранів, їхніх родин і родин загиблих може сягати більше 5 мільйонів. Між ними і рештою суспільства слід наводити мости – голова УВФ
1 квітня — багато загиблих по всій лінії фронту. Найбільше — Донецька, Луганська та Миколаївська області. Але й у Чернігівській, де переслідували ворога, були втрати внаслідок бойових зіткнень і підривів на мінах.
3 березня 2022 року — бомбардування Чернігова 500-кілограмовими авіаційними бомбами. Загинуло щонайменше 47 осіб, половина з яких — мирні мешканці, інша — місцеві бійці територіальної оборони. Цього ж дня під час розвідки в районі Кінбурнської коси був уражений ракетою катер Військово-морських сил Р190 «Слов’янськ», на якому загинула група українських моряків. Серед них був і командир катера капітан-лейтенант Дамір Аулін — один із юнаків, які 20 березня 2014 року під час переходу Академії ВМС ЗСУ на бік росіян заспівав гімн України.
27 лютого 2022 року — бої буквально всюди. Маріуполь і Волноваха, Харків і Чернігів, Обухів і Васильків на Київщині, а також Лебедин, Токмак, Буча, Народичів й інші населені пункти скрізь по Україні, де сунули російські окупаційні війська.
2023 року таких масштабних втрат, як узимку-навесні 2022 року, уже не було. Причин цього багато. По-перше, був сталий фронт, й активні дії проводилися лише на окремих його ділянках. По-друге, ворог менше став застосовувати ракетну зброю по наших військах, а більше — по цивільній інфраструктурі. По-третє, в України з’явилися потужні засоби протиповітряної оборони, здатні збивати більшість типів ракет. Нарешті, західна бронетехніка в разі влучання в неї надійно захищає наших бійців, що дозволило звести летальні втрати до мінімуму.
Водночас є категорія безповоротних бойових втрат, і вона дуже велика, про яку в цій статті ще не сказано.
30 грудня 2022 року уповноважена президента України в справах забезпечення прав захисників України Олена Вербицька повідомила пресі, що 3400 українських військовослужбовців офіційно вважаються полоненими, ще 15 тисяч — зниклими безвісти.
Цю саму цифру — 15 тисяч зниклих безвісти військовослужбовців — нещодавно озвучив і міністр внутрішніх справ України.
Досвід нашої роботи в питаннях зниклих безвісти за період 2014–2015 років показує, що, на превеликий жаль, переважна більшість із них — загиблі. Причому в багатьох випадках навіть фрагментів тіл не буде знайдено. Ідеться не лише про навічно похованих під завалами будинків Бахмута чи потонулих на дні Чорного моря.
Характерний приклад — ракетна атака по 169-му навчальному центру «Десна» ЗСУ, здійснена 17 травня 2022 року. Унаслідок цієї атаки 63 військовослужбовці загинуло, 39 було поранено, 68 — зникло безвісти. На місці ракетних ударів утворилася величезна вирва, яка фактично й поглинула більшість тих, хто вважається зниклим безвісти. Із часом частина родин визнала своїх близьких, які опинилися в епіцентрі ракетного удару, загиблими. Але є досить велика частина, яка плекає надію, що їхні близькі живі, і, вочевидь, ніколи не змириться з тим, що їх уже немає на цьому світі.
Що більше часу минає від тих подій, то менша ймовірність, що якісь рештки чи фрагменти військовослужбовців, що зникли безвісти, будуть знайдені. Звісно, у ці 15 тисяч входять ті, чиї тіла перебувають на нашому боці, але не ідентифіковані. Є також серед них і полонені або дезертири. Але більшість усе одно загиблі.
Підсумовуючи всі дані про бойові та небойові втрати Сил оборони, можна сказати, що станом на день публікації маємо 24500 підтверджених загиблих (померлих), чиї імена відомі, 15 тисяч зниклих безвісти, 3400 полонених.
Вочевидь, 24500 імен — це не остаточна цифра загиблих (померлих), але й за нашими оцінками не менше 70 %. Тобто реальна цифра загиблих (померлих) за бойових і небойових умов становитиме понад 30 тисяч осіб.
Щодо поранених, то, як уже згадувалося, їхнє пропорційне відношення щодо загиблих (померлих) — 1:3. Інакше кажучи, поранених (з урахуванням, що вже є чимало військовослужбовців, які дістали поранень чи контузії по три й більше разів) — у межах 90–100 тисяч. Але переважна більшість цих поранених та контужених продовжує службу в лавах Збройних Сил України або незабаром повернеться до своїх побратимів після лікування.
Ярослав Тинченко,
історик і журналіст, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України
Герман Шаповаленко,
координатор проєкту «Книга пам’яті полеглих за Україну»
Джерело: Український ТИЖДЕНЬ
