Харків - живе. Буденно і урочисто, Спокійно і відважно, витримуючи постійні обстріли, які вже давно стали частиною життя харків'ян. І у кожної людини - своя історія війни, яку вони тримають глибоко в серці, і тільки іноді раптом спалахують відчуття - відкрито і гаряче...
Віта Яковлєва про бажання людей, яким довелося покинути свої міста і села - з Харкова.
Учора ходила в магазин за смачненьким. Розговорилися з продавчинею Танею - приємна жінка, на роботі майже щодня. Каже, їй багато працювати краще: нема коли нудьгувати за домом і думати, як там зараз у Куп'янську?
У Харкові їй шумно - постійно люди, машини. Та й квартира, яку вони з донькою винаймають, розташована якраз вікнами на дорогу з великим трафіком. Вона поїхала з Куп'янська минулого літа.
Її знайомі, які виїхали останніми, ходили подивитися, в якому стані її будинок, у жовтні. Розповіли, що розбито пару вікон - не весь склопакет, а тільки перше скло, і перекосило двері. Але увійти не можна, отже, залізти не повинні.
Рідний брат Тані поїхав до Харкова до дітей із села під Куп'янськом на початку зими. Йому треба було робити операцію на нозі, половину грошей заробила дочка - вона військовослужбовець.
Решту ми додали, коли моя донька росла, він багато племінниці допомагав, - розповідає Таня.
Операція пройшла добре, тепер треба потихеньку починати ходити. Брат дуже незадоволений, рветься назад у своє село. Каже, що вдома у дворі швидше б став на ноги. А тут на шостому поверсі в маленькій квартирі зовсім не те, що в їхньому селі. І природа не та, і будинок не такий, і городу з господарством немає...
Ми його лаємо, кажемо, ніякого будинку, поки Куп'янськ щодня обстрілюють. Але, вірите, я й сама б додому пішла, навіть пішки. Лише б прийшла перемога і там не стріляли, - зі сльозами на очах каже Таня.
Розповідаю їй про те, що мені нещодавно написали в коментарях звідти. Мовляв, не всі задоволені, що Харківську область звільнили. У них у Бєлгороді тепер живуть родичі з Куп'янська, які були дуже раді асвабадителям. Зараз їм довелося виїхати. І тут спокійна і доброзичлива Таня змінюється буквально на очах.
- А чого поїхали? Злякалися, що зрадників не люблять? Чи через обстріли? Так, а хто нас обстрілює?! Їхні асвабадітєлі й обстрілюють. Знищують будинки, вбивають людей. Через них ми поїхали, бо боїмося жити вдома! Ось нехай повернуться під обстріли, посидять у підвалі цілодобово, а потім рот відкривають! І нехай сусідам і знайомим вдома розкажуть, що вони за Росію, а не звідти виступають. Я, напевно, дуже зла, так? Так кричу сильно, - ніяковіє вона від свого пориву.
- Ні, Таня, ви не зла. Ми, українці, насправді дуже добрі люди. Просто ми взаємні. І пам'ять у нас дуже-дуже хороша.
Віта Яковлєва, Харків, InfoKava
