Давненько ми не зустрічалися з Вітою Яковлєвою. Як там Харків? Виявилося, оптимізму, попри все, не поменшало. Та ще й свята скоро...
Віта Яковлєва - з Харкова про доброту та спокій
Наших людей нічим не візьмеш. Іду за продуктами і заразом прогулятися районом. Бачу чарівного маленького песика біля магазину, явно вуличного. Черговий корм у сумці для таких собак закінчився. Купую все собі і заразом поповнюю запас корму.
Виходжу на вулицю – немає собачки. Засмучуюся, йду далі – сидить біля під'їзду дев'ятиповерхівки. Поруч жінка розмовляє по телефону. Підходжу, виймаю корм.
- Що ви, не треба, це наша Барі. Прижилась у під'їзді, ми її годуємо, вона не голодна. А ось там, за наступним будинком – там збираються нічиї собаки. Їм корм віднесіть, - каже жінка і телефоном пояснює комусь, що тут захотіли підгодувати їх Барі, а треба інших собак.
Іду до інших. Там тільки один пес був, насипаю йому більше. Він задоволений, їсть, я задоволена, що він їсть. І тут як... довбане! З переляку мало не впустила сумку із продуктами. Яєць там не було, але виноград точно збирала потім по ягідках із землі: він у відкритій упаковці продається. Пес спокійно їсть.
Тільки я зрозуміла, що обстріл і здивувалася олімпійському спокою собаки, бахнуло вдруге. Тут уже занервували обидва. Я зазбиралася додому, він прискорився швидше доїсти і теж кудись бігти.
Але спочатку лізу до телефону. Вже звичка – насамперед з'ясовуєш, що та як. У пабліках харків'яни обговорюють обстріл, який чути у всіх частинах міста. Давно вдень не було, так. І кожен третій уточнює – світло скрізь є? Метро працює? А то мені за півгодини треба виходити. По справах, до магазину, прогулятись – кому куди, але все одно треба.
І підемо ж!
PS До речі, додому я теж йшла повільно - якщо все начебто закінчилося, як вирішив народ у пабліках, то куди поспішати?
Віта Яковлєва, Харків, InfoKava
