Кожен із нас, ні-ні, та й замислюється про те, що буде після того, як замовчать гармати. Ну не може ж війна триватиме вічно! А ось як після того бути з біснуватим сусідом - як жити, як спілкуватися, як...
Письменник та публіцист Ян Валетов вважає, що все непросто. Прірва розкрилася, і наші країни опинилися на різних берегах. Можливо, назавжди.
Є одне питання, що турбує суспільство: що буде далі після того як? Як складуться взаємини після перемоги? Людські? Економічні? Політичні?
А ніяк... нема чому там складатися.
Пережите Україною за ці місяці - ідеальний шторм, який до невпізнання перейняв берегову лінію. Прибій змив ілюзії, оголив старі скелети, здер маски.
Цитую.
Валерій Коровін (російський політолог, імперець, євразієць):
"Україна — наша слабкість, а Захід — наш абсолютний ворог, такий самий, яким для нас є диявол — ось головний висновок, який ми маємо зробити з донбаської ситуації. Наша сила — це більше жодної України, ніколи. І ніякого Заходу. Нам необхідна довгострокова стратегія буття: Росії без Заходу, світу без Заходу, Півдня Русі - без України "Україна" - це страшна русофобська зараза, яка в межі вбиває нас. Це не смішно, як колись здавалося, особливо за радянських часів, коли росіяни були сильні, а партія стояла над законом.
"Українство" - це страшно. Воно вбиває. І тут не варто плутати українців та малоросів, що у нас часто роблять за інерцією радянського періоду. Українець - агресивний русофоб, садист і вбивця, який ненавидить все російське, "Україна" - штучний політичний проект, створений Заходом проти Росії та росіян - їх ми ненавидимо і будемо послідовно проводити не лише демілітаризацію та денацифікацію, а й повну деукраїнізацію цього простору. Любимо ми малоросів, бо це частина нас самих. Малорос - це приналежність до групи етносів південного заходу Великої Росії. Це не політична (штучна) спільність, а органічна, природна. Це культура, говірки, танці, вишиванки, кухня, м'які звуки та душевні співи, козаки та хлібороби — це те, що становить частину великого російського народу, його малоросська складова. Саме малоросів як невід'ємну частину російського світу ми сьогодні звільняємо від українців і карателів, нацистів і расистів, від українців меншин, що захопили владу над більшістю на цьому просторі південно-західної Русі».
Зрозуміло, що далеко не всі в Росії читали це марення. І далеко не всі це марення підтримують. В принципі, в антисемітських творах на кшталт Протоколів єврейських мудреців ще кілька століть тому писали щось подібне. І нинішні чорносотенці-українофоби вирішили особливо не морочитися. Працює? Ну і добре! Навіщо вигадувати? Євреї у цих книгах використовували кров християнських немовлят для виготовлення маци. Українці, виявляється, російських немовлят їдять і взагалі практикують канібалізм у військових підрозділах, коли пайки їм набридають.
Все за методичками. Жодної фантазії!
Тож, далі не буде нічого.
І навіть якщо щось залишиться і слабенько тлітиме під шаром попелу, це ненадовго. Те, що мертве – померти не може.
Прірва пролягла між нами.
Я вже розповідав, що частина могил моїх родичів і предків перебуває в Росії: у Москві, Пітері та ще багато де... але це не заважає мені почуватися українцем, а не малоросом. І я не один такий.
Як раніше, вже не буде ніколи. І це добре, бо маски скинуті – у Бучі, Ірпені, Маріуполі, Чернігові, Харкові, Миколаєві...
Немає ілюзій, немає самообману - ти готовий і розумієш, чого чекати.
Між Дніпром та Москвою всього 1000 км, але, насправді, між нами бездонний та безкрайній провал, який з кожним днем стає ширшим та глибшим. З кожним днем цієї колоніальної, загарбницької війни.
Геть від Москви! - це не русофобський вигук. Це найкраще, що підказує нам логіка системи безпеки: гіркий досвід минулих поколінь та сьогодення.
Ян Валетов, письменник, публіцист, Дніпро
