Під час війни майже кожного з нас відвідує думка про те, що не можна радіти, не можна веселитися, не можна відпочивати – у країні війна. Це неправильно. У кожного життя - єдине, воно продовжується тут і зараз. У результаті виходить. що ми віддаємо своє життя у жертву війні. Цього робити не треба. Потрібно жити. Іноді навіть – змушуючи себе робити це.
Віта Яковлєва роздумує про це - нагадаємо, вона постійно перебуває у Харкові.
Це дуже цікаве питання насправді. І, як показує практика, дуже актуальне. Про нього сперечаються так палко, що іноді навіть страшно. Розповідаю по порядку.
Приятелька поділилася історією. Це не Харків, вони живуть далеко від воєнних дій. Дочка закінчує школу. Зрозуміло, що жодного свята ніхто не планував. Але просто зібрати дітей, щоб поспілкувалися, треба. Вони більше не будуть бачитися щодня. Їм є що сказати один одному, йдучи зі школи.
У чаті класу обговорювали, як краще реалізувати, скільки грошей треба на частування. Вирішили, що куплять піцу та сік. І тут одна з батьків, яка на початку війни встигла виїхати до Німеччини з дітьми та чоловіком, починає соромити тих, хто залишився вдома. Мовляв, краще ви ці гроші на піцу передали б ЗСУ.
Їй ввічливо спробували пояснити, що військовим допомагають усі, коли є можливість. Але вона зараз там, де тихо та мирно. А в Україні людям складно і фізично, і морально. Тому скромне свято для дітей на такому тлі потрібне. Він буде для них позитивним теплим моментом.
Жінка не вгамовується, вимагає повернути гроші, які здавала до фонду класу. А потім ці 500 грн. відправляє на допомогу ЗСУ та надсилає скрін перекладу в чат. Безумовно, легко бути патріотом, сидячи у безпеці. Але ще веселіше те, що в цій безпеці людина навіть замислитися не хоче, чи має право вчити життя тих, хто на війні. Адже ні, це очевидно. Жодного морального права не має.
Якщо ти всі 130 з гаком днів війни залишаєшся в місті, яке щодня обстрілюють, чи ти маєш право на позитивні емоції? Чи можеш сходити до кафе чи відзначити з друзями якесь свято? Чи дозволено тобі поїхати відпочити у відпустку, щоб хоч трохи пожити там, де у людей нормальне мирне життя? Мені щиро незрозуміло, як узагалі постає ідея комусь це забороняти.
Часто чую від знайомих, що під фотографією у соцмережах із відпочинку чи вилазки на природу їм пишуть грубі коментарі. "Як вам не соромно це постити у такий час?!" Народе, давайте таки визначимося. Війна забрала щасливе життя. На фронті сьогодні за нас з вами воюють та гинуть наші люди. Влаштовувати в такий час галасливі веселощі або святкові пісні-танці - це соромно для будь-якої адекватної людини. Але тих, хто так робить дуже мало.
А ось поїхати відпочити, посидіти десь із друзями, тихенько послухати гарну музику, подивитися добре кіно – це нормально. Це позитивні емоції, які допоможуть пережити страшний час. Допоможуть витримати самому та знайти в собі сили підтримати інших. Особливо нашу армію, зберігаючи в тилу спокій, продовжуючи по можливості жити нормальним життям і працювати на своєму місці, перераховуючи до бюджету податки. Навіть на війні економіку ніхто не скасовував, гроші країні потрібні та важливі.
Тому, гадаю, не варто нікому в нашій ситуації намагатися виглядати найпатріотичнішим, найправильнішим, найвищим. Ми люди, у нас є почуття та емоції. І чим більше буде позитиву на тлі військових жахів, але позитиву, а не танців на чужій біді, тим більше буде сил для боротьби.
Вам допоможе відпустка? Їдьте, якщо є така можливість, зокрема фінансова. Хочете посидіти у кафе? Без проблем - це дає роботу підприємству у воєнний час. Іноді слухаєте музику? Якщо вона нікому не заважає, це ваша особиста справа. Просто пам'ятайте – галаслива радість та гучні свята будуть потім. Поки що для них не час. Але життя все одно триває, його нам ніхто не заборонить.
Віта Яковлєва, Харків, InfoKava
