Українці майже не читають. Research & Branding Group стверджує, Що 57% населення зовсім не цікавиться книгами. А згідно з даними Українського інституту книги, у середньому наш співвітчизник витрачає на літературу 60 грн. або 2 євро на рік. Цього, як ви розумієте, вистачить максимум на одну нову книгу (хоча таких цін вже давно практично ніде немає) або на два-три екземпляри з «вторинки».
Як показують результати листопадового соціологічного опитування*, нині до людей, які більш-менш регулярно читають книги, відносять себе 43% українців. Більшість мешканців країни (57%) сьогодні практично не читають книги. При цьому схильність українців до читання книг певною мірою залежить від їхньої статі, віку та рівня освіти. Так, серед жінок читачів книг можна зустріти дещо частіше, ніж серед чоловіків (відповідно 47% проти 38%). У віковому плані читачами книг найчастіше є молодь віком від 18 до 30 років (51%), а найрідше – особи передпенсійного та пенсійного віку (39%). Зрештою, серед осіб, які мають вищу освіту, питома вага читачів книг помітно вища, ніж серед тих, хто має середню або неповну середню освіту (відповідно, 56% проти 30%).
Якщо охарактеризувати регулярність, з якою читачі звертаються до читання книжок, виявиться, що з них склалося кілька груп, кожної з яких властива своя частота читання. У цілому нині регулярність читання переважають у всіх цих групах лежить у межах від «практично щодня» до «рідше, ніж на рік». Найбільш численними серед них є групи читачів, які читають книги «кілька разів на місяць» (31%) та «кілька разів на тиждень» (24%). Слід зазначити, що майже троє з чотирьох читачів (72%) читають книги із частотою від «практичний щодня» до «кілька разів на місяць».
Говорячи про регулярність читання книг українцями, слід зазначити деякі особливості читачів, зумовлені статтю та регіоном проживання. Так, серед жінок особи, які читають книги «практично щодня» зустрічаються значно частіше, ніж серед чоловіків (відповідно, 16% проти 10%). Серед мешканців Центру та Півдня України особи, які читають книги «практично щодня» зустрічаються значно частіше, ніж серед жителів Сходу (відповідно, 18% та 20% проти 7%). З іншого боку, серед жителів Сходу частіше, ніж серед жителів Центру та Півдня зустрічаються ті, хто читає книги «декілька разів на рік» (відповідно, 31% проти 17% та 15%). А на Західній Україні спостерігається найвища питома вага тих, хто читає книги «рідше ніж на рік» (9%).
Наразі середньостатистичний читач України прочитує за рік приблизно 9 книг. Це хоч і небагато, але на статистично значущому рівні перевищує аналогічний показник 2017 року (приблизно 7 книг). У середньому найбільше книг прочитують найбільш літні (від 60 років та старші) та наймолодші (18-29 років) читачі України (відповідно, 10,7 та 9,8 книг). У регіональному розрізі більш читаючими є Центр та Південь України (відповідно, 10,8 та 9,7 книг у середньому), а читачами – Захід та Схід країни (відповідно, по 6,8 та 8,0 книг у середньому).
* * *
Статистика наводить на невтішну думку: наш народ деградує. Проте представників цивільних організацій та держслужбовців хвилює не стільки низький рівень освіти людей, скільки те, що україномовні видавництва не витримують конкуренції з росіянами.
«Захист української книги — це питання не лише бізнесу, а й національної безпеки», - пише "Економічна правда". Мабуть, цим принципом керуються завжди і скрізь, навіть там, де він суперечить здоровому глузду. У РФ обсяг книжкового ринку становить 1,2 млрд доларів (в 10 разів більше за наш), а російські постачальники готові відправляти літературу в сусідні країни дешево. Але в нас, схоже, готові відмовитися від доступного товару на користь дорожчого та менш затребуваного.
Утім, в Україні намагаються заповнити порожнечу на полицях вітчизняним виробником. Поки що виходить слабо, але для цього вживаються деякі заходи. Наприклад, депутати Верховної Ради розробили новий законопроект «Про стимулювання розвитку українського книговидання та книгорозповсюдження». У ньому пропонується збільшити кількість книгарень, частково компенсуючи вартість оренди, а також дарувати дітям безкоштовні книжкові сертифікати. Автори досліджень, у свою чергу, намагаються апелювати до іноземного досвіду та дізнатися, що роблять у Швейцарії, Литві та Франції, щоб змусити людей читати. Але ми боїмося, що у нашому випадку це допоможе.
За досвідом далеко не треба ходити. У тій самій УРСР видавалося більше українських книжок, ніж зараз. Але для того, щоб їх продавали та купували, потрібен держбюджет, сумлінні чиновники, які направлять гроші за призначенням, фінансові можливості у людей та час на те, щоб посидіти ввечері з класичним романом. А як цього досягти, якщо зарплати ледве вистачає на їжу та комунальні послуги, а щоб покрити решту потреб, необхідно працювати на кількох роботах?
Проблема з читанням більш глобальна, ніж здається. Сюди входить безліч чинників — від соціо-економічної ситуації в країні до невміння відпочивати без смартфона. І парою законопроектів та грантових ініціатив тут не обійтися.
