Після 2019 року в Україні знову все частіше звучить російська мова, а певні сили знову намагаються переконати людей, що російська мова або "ущемлена", або не має значення якою мовою говорити. Про це розмірковує поет і сценарист Тетяна Малахова, показуючи на прикладі сусідньої Білорусі, як нація може втратити свою мову - білоруси стоять на порозі того, що втратять рідну мову назавжди.
«Какая разница, на каком языке говорить, - казала мені покоївка готелю в місті Мінськ, - это прекрасно, когда люди знают два языка». Так, кажу я, але завжди, коли люди знають дві мови, і одна з них російська, люди зневажають свою і розмовляють російською!
Коли в Голівуді знімають фільми про комуністичну диктатуру, сценаристи і режисери вигадують якусь безстатеву європейську країну типу Славенинія або Словеція (наприклад, в комедії «Перукарка і чудовисько»). Звичайно, всі мешканці країни виглядають десь кумедно, десь простакувато, а частіше дивакувато, тому що вони вигадані для негайної кінопотреби і схожі на незграбний дитячий будиночок, складений з різних наборів Lego. Ти розумієш, що це казка і такого народу не існує, бо немає під цими героями історичного ґрунту і живої атмосфери. Вони такі собі фігурки з Lego, які вміють розмовляти, рухатись, все що завгодно, тільки не думати і аналізувати. На жаль, інколи великі народи стають схожими на тих вигаданих кінословеців….
Я дуже люблю Білорусь, і ще з дитинства була зачарована її природою і щирими людьми. В дитинстві я три літа поспіль провела в маленькому селі на березі річки Проні, берега якої ховалися під густою ліщиною, а навколишній ліс дарував безліч грибів і ягід . Моя двоюрідна сестра допомагала своїй матері розносити пошту, і я з задоволенням тягала селом разом з нею дерматинову сумку, набиту газетами, листами, журналами. Поки сестра віддавала селянам пошту, я розглядали їхні оселі, світлини, посуд і прислуховувалась до білоруської мови, яку з радістю вивчила за перші ж канікули. Іншими словами, мої дитячі спогади малюють мені самобутню країну зі своїм обличчям.
Але коли я поїхала в Білорусь через тридцять п’ять років, я не побачила цього світлого обличчя в великих і малих містах. Я наче приїхала в середньостатистичне місто Саратовської області, тому що скрізь було чути російську мову – в транспорті, з екранів телевізорів, на радіохвилях… один магазин називався «Солнышко», а не «Сонейка», інший носив назву «Ежевика», а не «Ажына»….
«Какая разница, на каком языке говорить, - каже мені покоївка готелю, - это прекрасно, когда люди знают два языка». Так, кажу я, але завжди, коли люди знають дві мови, і одна з них російська, люди розмовляють російською! Покоївка погодилась - «а что такова? Это привычка!» Покоївка розповіла мені, що її діти і онуки розмовляють російською і що дивляться російське телебачення, читають російські книжки і слухають російські пісні… Але покоївка запевнила, що її родина знає білоруську мову, співає пісні рідною мовою, готує полядвицю… Я сказала їй, що та "привычка" - наслідок колонізації і зросійщення, але вона не хотіла слухати - "я же думаю на русском! Ради чего ломать мозги?"
Пізнаєте деяких громадян України? Уявляєте, на що може перетворитися Україна, якщо ми будемо пестити російську мову і тішитися, що «эта прекрасно, когда люди знают два языка»?
АЛЕ ЗАВЖДИ, коли люди знають дві мови, і одна з них російська, люди розмовляють російською! Тому що «русский язык» не існує окремо від Росії та її імперських цілей! Російська пропаганда використовує «русский язик» на кшталт каналізаційних труб і гоне цими трубами ідеї «русского мира», загорнуті в пісні, фільми, книжки тощо… а вже потім вводить танки, тому що третина громадян отримала по цих трубах доборячу порцію лайна і волає за "русский мир"...
Я не випадково показала мовну трагедію сусідньої країни, бо так краще аналізувати і порівнювати. В нас ситуація не краща за ту, яка склалася в Білорусі. Ще рік-другий і ми станемо схожими на вигадану Голівудом дивакувату країну Словецію без грунту і рідної атмосфери…
Диявол криється в дрібницях! І якщо ми будемо поблажливо ставитись до російськомовних дрібниць навколо нас, цей диявол проковтне нас і витре собі рота триколором.
