Хтось із великих сказав, що тільки дурні вчаться на власних помилках, а всі розумні воліють враховувати досвід сусідів і попередників. Опозиціонери Киргизстану не стали грати в мирний протест і коли зрозуміли, що вибори сфальсифіковані, за чотири дні вони вирішили майже всі свої проблеми.
Швидше за все, киргизи врахували всі дивні і навіть абсурдні події високосного 2020 року в Росії, в Білорусі і навіть у Вірменії. Врахували - і не стали зволікати. Судіть самі.
Хабаровський синдром
Росіяни настільки не люблять американців і так обурюються їх буйними протестами, що демонстративно протестують мирно і якось навіть... толерантно, чи що. Ну, щоб не бути схожими на диких "піндосів", що вже "в зубах нав'язли" зі своїм американським способом життя.
І ось у російському Хабаровську вже майже три місяці поспіль практично кожен день народ десятками тисяч мирно бродить по вулицях і вимагає повернути йому опального губернатора, який хоч щось робив для громадян, що скучили за турботою та любов'ю від влади.
Люди дуже творчо співають, танцюють, скандують гасла, малюють картинки, а влада - цинічно і нахабно вдає, що на вулицях порожньо, тихо і спокійно. Такий собі Хабаровський синдром: повний ігнор владою свого народу. Ну нема ніяких протестів! А на нема - і суду нема. Що вирішувати? На що реагувати? Навіть ОМОН практично не виходить і нічого не блокує. І не затримують нікого, тому що - нікого ж нема!
І що робити протестуючим, якщо їх хорові виступи для влади, як об стінку горохом? Скільки ще вони будуть виходити на вулиці і чогось там до хрипоти вимагати, якщо влада зображує глухих і сліпих?
ЗМІ слухняно мовчать, в телевізорі - серіали і полоскання української білизни, інтернет не допомагає - уся Росія просто насторожено, похмуро і бездіяльно спостерігає за хабаровчанами.
І як бути? Не машини ж палити, не крамниці ж громити, не поліцейським же морди бити? І, ясна річ, можновладцям фізіономії теж не начистити...
Тому що ввічливі! Мирні!
Білоруський мазохізм
Білоруси після нахабної фальсифікації виборів вирішили яскраво продемонструвати, що Білорусь не Україна і до Майдану не опуститься! І на Росію бочку котити не стане ні за яких обставин, тому що це ж братні народи. І взагалі: білоруси ж мирні, добрі, інтелігентні, витримані і просто культурні люди.
Лукашенко такого знущання не витримав і, на відміну від влади Хабаровська, не зміг зробити вигляд, що протестуючих не існує. Він, звичайно, наказав писати в пресі, що на протести виходить 100-200 людей, а це просто дрібниці життя і не робить погоди, але...
Від злості на таку власну брехню, Лука спустив на багатотисячний співучий і танцюючий натовп своїх цепних псів.
Псів - в рази менше протестувальників. Але добрі і зовсім мирні білоруси ввічливо дозволили себе бити, гвалтувати, ламати, обливати, тягати за волосся, вибивати зуби... Тому що не можуть вони дозволити собі опору! Терпіти - можуть. Уже 26 років терплять і... цілком зможуть потерпіти ще, впевнений "люблячий батечко"... Не всі, правда, зможуть, але таки більшість.
Головне - щоб не як в Україні.
І не як у США.
Ось як в Хабаровську - це норм. Заспіваймо про солідарність... звернемося до братів-росіян за розумінням....
Ну, брати-росіяни і відреагували на звернення: прислали свої замасковані бойові підрозділи, проконсультували Луку, дали йому грошей і... оголосили Тіхановську у розшук. А білоруський ОМОН настільки впевнився в правоті своїх звірячих дій, що останніми днями омонівці навіть маски вже не завжди вдягають, перестали боятися, що дізнаються, хто це тут таким садизмом займається...
Киргизька турбо-революція
Киргизи подивилися на таку справу і вирішили, що їм це не підходить. Вони вирішили діяти швидко і ефективно.
Вибори у них пройшли 4 жовтня. Сьогодні - 8-ме. Їм вистачило чотирьох днів для того, щоб висловити своє обурення фальсифікаціями, розібратися з силовиками, захопити резиденцію президента і будинок генпрокуратури, взяти під контроль громадський телеканал КТРК, випустити із СІЗО колишнього президента Алмазбека Атамбаєва та інших опальних політиків, призначити коменданта Бішкека, створити координаційну раду, анулювати результати виборів і оголосити про підготовку до нових.
Виявилося, у Киргизії є і різні партії, і лідери. І воля до того, щоб змінити своє життя на краще.
Так, без жертв при такому стрімкому розвитку подій не обійшлося. Але їх менше, ніж при нескінченних білоруських танцях з квітами та заграваннями з ОМОНом. І це не жертви омонівського садизму.
Так, не поставлена ще крапка в цій стрімкій революції, і немає сенсу поки передбачати результат подій: розборки у Бішкеку тривають, і вони у самому розпалі. Але, на відміну від Білорусі - вибори таки скасовано!
Великий вибух пострадянської всесвіту
У Росії просто не можуть отямитися від таких подій. Тільки-тільки втримали ситуацію в Білорусі. Вчора вимушено "кинули" напризволяще Вірменію. А тут такі події в Киргизії. Всякий контроль за тим, що відбувається, втрачено.
І взагалі, ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку або «Ташкентський пакт»: Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія і Таджикистан) - катастрофічно втрачає сенс, тому що вже три країни у кризі і, з точки зору Росії, вимагають термінового втручання.
А тут ще в найближчу неділю будуть вибори в Таджикистані, а там на черговий термін йде діючий президент Емомалі Рахмонов, який править країною з 1992 року, опозиція вже закликала до бойкоту, так що - теж можлива дестабілізація, бунт і вихід народу з-під контролю старих проросійських еліт...
Якось тримається ще Казахстан. Але чи надовго.
Ну, так, звичайно, народ - це "масовка", за ниточки смикають ляльководи, це "не революції, а кланова боротьба"... Все вірно. Однак, це не скасовує тези про коріння конфліктів, що тягнуться з СРСР, і деструктивну роль Росії, яка підтримує давно загнилий "совковий" порядок.
І все це, ясна річ, розхитує російські "скріпи", тому що навіть махровому совку неможливо залишатися незворушними у такому вирі.
Ростуть відцентрові сили, які загрожують розірвати всі зв'язки у регіоні та породити справжній хаос. Стрімко розбігаючись, країни колишнього СРСР можуть рознести все навколо і, перш за все, саму Росію.
Це схоже на великий вибух, який стався в момент розпаду СРСР і, немов у сповільненому відео, повільно і невблаганно розгортається досі.
Придністров'я, Таджикистан, Карабах і чеченські війни в дев'яностих роках минулого століття.
Майдан в Україні 2004 року.
"Примус до миру" Грузії у 2008 році і Абхазія з Осетією, як осколки, що летять до невідомої мети.
Майдан 2014 року в Україні та Крим з Донбасом, що рвуть старі, здавалося б, непорушні зв'язки.
Білорусь... Карабах... Киргизія...
Що ще? Куди все летить і кого ще зачепить?
У Росії, немов мантру, повторюють про "втручання ззовні з метою організації кольорової революції", не уточнюючи при цьому, хто втручається, і чого хочуть міфічні режисери.
Можливо, грати треба у реальність...
Можливо, щоб знайти організаторів, путіністам варто подивитися в дзеркало?
Можливо, Росії давно пора перестати пхати свого носа до сусідів по будинку та по вулиці, а навести, нарешті, лад у власній квартирі?
А революціонерам усіх мастей, можливо, в кінці кінців, потрібно більш г'рунтовно розібратися, хто ким керує, хто куди втручається і хто, врешті-решт, користується результатами народного гніву?
І цей гнів, можливо, варто зробити більш керованим і ефективним конкретно для "простих" людей, які поки, як правило, залишаються "з носом", виконавши невідомо для кого всю брудну роботу?
Можливо, пора дорослішати, розумнішати і не вестися на всякі "розводи" спеціалістів добре заробляти на крові та розпачі?
У мене немає рецепту, як все це зробити. Але точно знаю, що марно запобігливо заглядати в очі що Путіну, що омонівцям.
І повномасштабна війна теж не вихід.
Прийшов час для чогось кардинально нового. Принципово іншого. Несподіваного і ефективного.
Потрібно нарешті включати мізки та конструювати нову реальність, а не комп'ютерний ігровий простір, хлопчики й дівчатка...
Ірина Шевченко, Ізюм
