Київську область засипало снігом, на дорогах пробки, які розсмоктуються зовсім не з тією швидкістю, яка потрібна в передсвяткові дні. Спізнюються електрички і поїзди далекого прямування, насилу працює транспорт в містах, села відрізані від райцентрів... Закарпаття залило дощами, підтоплені села, зруйновані дамби і мости, по трасах ллються потоки води, люди просять допомоги... Стихія. Здавалося б, що можна сказати в цьому випадку, як протистояти?
Але зараз я буду говорити неприємні речі. Справа в тому, що, незалежно від стихії, в нашій країні зима завжди приходить несподівано. Ну ось зовсім несподівано - в середині грудня! І в цей хвилюючий момент виявляється, що комунальні служби готові, в крайньому випадку, розчистити пару-трійку центральних вулиць, а про решту і думати не будуть: все одно Гідрометцентр попереджає, що через кілька днів буде потепління, а значить, все само розтане. І чого, питається, морочитися в такому випадку?
Що дивно, така єдність комунальників - по всій країні. Варто проїхати її з кінця в кінець, щоб в цьому переконатися. І навіть столиця не виняток. Пам'ятається, днями мер Києва Віталій Кличко здійснив раптову, як йому здалося, незаплановану перевірку того, як комунальники звільняють Київ від снігового полону. Сказати, що він був здивований - нічого не сказати. Зате своїми очима побачив, як техніка, яка, як йому доповідали, вийшла на вулиці і ретельно і квапливо прибирає сліди стихії, спокійнесенько стоїть в захищених від вітру місцях, а пішоходи і машини крутяться на крижаних дорогах.
Таке, не подумайте чого про Кличко, - всюди. Тільки з поправкою, що в невеликих містах і інших населених пунктах техніки поменше. Іноді - один тракторист на всі навколишні села, який отримує з десяток літрів дорогоцінної солярки, прочищає кілька кілометрів дороги і їде додому. А що робити? Пального немає, сніг знову пішов, та ще мокрий і противний - липне і перетворюється в крижаний кисіль, який до ранку схопиться і стане скляною горою, яку не так-то й просто буде розбити стареньким бульдозером.
Але ж зима наступає - щорічно. І п'ять градусів тепла (морозу) при снігопаді - трагедія тільки в тих країнах, які звикли, що їх дороги такі, що хоч яєчко коти. Чому ж у нас всі комунальні дії супроводжує брехня - в звітах, а справах, в здійсненні наміченого? Якого поліпшення і від кого ми чекаємо?
У Закарпатті, в 800 кілометрах від столиці - своя біда. Там паводки. Паводки в Закарпатті - справа звична, постійна і регулярна. Вони бувають руйнівними і не дуже. Але вони незмінно підтоплюють одні і ті ж села, до яких, втім, тепер додаються нові. Жителям деяких особливо небезпечних в сенсі паводків районів пропонують перебратися в більш безпечне місце - вони проти. Зрозуміти їх можна: там батьківські гнізда, звичні, улюблені і доглянуті місця. Але заливає їх - щорічно, а то і два рази в рік. І кожен раз люди вимагають у держави допомоги, яку вона мляво і неохоче їм надає.
Чому в Закарпатті почастішали паводки? Адже влітку ті ж Тиса, Латориця, Ріка, Теребля - це пересохлі струмки, а не грізні потоки, як зараз.
Якщо поглянути на Закарпатті, і взагалі Карпати, з висоти, можна побачити в деяких місцях абсолютно облисілі гори, казна-звідки взялися дамби, які перегородили річки і перенаправили потоки води.
Ліс рубають. Рубають варварськи, безжально, бездумно. У «домашніх» - для власного опалення, через те, що газ став непомірно дорогим, і люди повертаються до опалення дровами, і в промислових масштабах. У Закарпатті щодня не зустріти фуру, наповнену добірним кругляком, який вивозиться з регіону, - так не буває. Вони їздять масово. І всі при цьому старанно вдають, що не знають ні замовників, ні виконавців, ні адресатів.
Але ж саме вирубка лісів, які зберігають екосистему, регулюють кількість води і не дають «зайвій» вилитися в долини, призводить до постійного збільшення паводків. Навіть коли кількість опадів не зашкалює, деякі низинні райони стають зоною лиха. Отямившись від чергової повені, полагодивши мости і дороги, висушивши свої будинки, люди беруть бензопили та сокири і йдуть... в ліс, рубати дрова. І - наближати новий паводок. Їм ще допомагають ті, хто, без належного вивчення ситуації і природних даних, намагається побудувати (і будує!) на річках Закарпаття малі електростанції, електроенергія яких повинна поставлятися в ЄС. Для цього використовуються всі способи переконання людей: від заманення до підкупу. І не оприлюднений жоден проект, підкріплений висновками вчених і екологів.
Рубали ліси в Закарпатті здавна. Професія лісоруба тут відома і почесна. Але в останні десятиліття її впору забороняти: вирубки стали перетворюватися в масштабне лихо. До речі, дохід від вирубок, наприклад, за радянських часів, був на третину нижче від збитків від втрат лісу. Що відбувається зараз, навряд чи хтось знає, а якщо і знає, то побоїться озвучити цифру - думаю, вона налякає будь-кого.
Вирубка лісів - це перша причина повеней, які чомусь всі називають паводками. До весни не так довго - знову почнеться паніка, заклики про допомогу, нагальні заходи держави і вливання коштів. А за зиму заповзятливі заготівельники і дбайливі господарі наготують потрібну кількість дров - їх якраз вистачить для того, щоб стихія залила низинні райони.
Ваш Оглядач, InfoKava
