Але вийшло так, що ми пропустили один пункт призначення, звідки мандрівниці надсилали нам фотозвісточку. Пропустили навмисно, тому що якось не вписалося це заходження у загальну захоплюючу картину.
Це був острів Гаїті. Є безліч людей, які плутають Гаїті і Таїті (про нього я теж якось розповідала тут), припускаючи, що і на Гаїті теж такі самі прекрасні пейзажі, як таїтянські, а життя таке ж неквапливе і настроює на самоспоглядання. Так могло б бути, і в деяких місцях так навіть є.
... Але у медалі дві сторони. І якщо рай на Землі можна розташувати на Таїті, то пекло, з великою ймовірністю, можна влаштувати на Гаїті. І воно там було.
Гаїті - це острів у групі великих Антильських островів. Це та сама Вест-Індія, Карибське море, романтика і подорожі... На острові розташувалися дві країни: Домінікана (Домініканська республіка) і Республіка Гаїті. Домініканська республіка, пройшовши свій нелегкий шлях, стала місцем значного розвитку туризму. І якщо не процвітає, то живе цілком стерпно.
У Гаїті - доля інша, куди сумніша. Захоплення вона не викликає, навпаки, викликає щемливе відчуття жалю, співчуття, змішані з жахом.
Республіка Гаїті завоювала незалежність від Франції, колонією якої була досить довгий час, давно - ще в 1804 році і стала другою в Західній півкулі незалежною державою після США. Крім того, це перша в світі республіка, де на чолі завжди стояли чорношкірі громадяни.
Але на цьому список позитивних якостей, мабуть, і закінчується. Далі все погано: найнестабільніша країна в світі - тут йде нескінченна боротьба за владу, вічні державні перевороти, найвищий рівень безробіття, в країні абсолютна більшість населення ледь животіє і веде напівголодне існування.
Їхати зараз туристом на Гаїті - це треба бути великим екстремалом. Жодне туристичне агентство світу не візьме на себе повну відповідальність за такий тур.
Але туризм як раз був цілком розвинений на Гаїті. Природа тут красива, є свої визначні пам'ятки, екзотика. Є будови в колоніальному стилі - не дарма ж Франція багато років правила цим краєм. Але до всіх громадських катаклізмів нещасній країні дісталося і нестабільне природне життя. Острів знаходиться в такому місці, що всі урагани, смерчі і торнадо ніколи його не минають. Бувають і землетруси. І наслідки руйнівні.
Уже багато років Гаїті не може прийти в себе від потужного землетрусу, який був у 2010 році. Землетрус магнітудою 7 балів за шкалою Ріхтера, епіцентр якого знаходився приблизно в 25 кілометрах від Порт-о-Пренса (столиці Гаїті), стався 12 січня. Тоді було знищено практично все напрацьоване в туризмі - країна тільки-тільки почала підніматися і... Тепер це руїни міст і залишки колись красивих пляжів. Відновлювати складно, коштів в країні мало, тому навіть Президентський палац сьогодні знаходиться в стані руїни: реконструкція не проводиться - занадто дорого.
Зовнішній вигляд Гаїті - це одне. Куди гірше йдуть справи з суспільством цієї країни, яке ніяк не може вибратися з полону забобонів, владолюбства еліт, корупції, нехтування законів і тотального небажання системно працювати.
Зрозуміти, чому більш ніж двохсотрічна історія незалежної країни котиться вниз, нелегко. Дехто схильний звинувачувати в цьому жорстоке правління французів свого часу. Але ж генерали Визвольної революції Гаїті початку дев'ятнадцятого століття були нітрохи не кращими: адже вирізали вони всіх білих поголовно відразу ж після революції!
Гаїті кілька десятків років, вже в наш час, правил диктатор Дювальє - роки його правління були безпросвітно чорними в країні чорношкірих. Такий ось сумний каламбур. Всі, хто знав його, кажуть, що він був садистом, безжальним і злісним, який ненавидів усіх навколо ще й був чаклуном.
О, ну це ж Гаїті! Незважаючи на офіційну католицьку і ще кілька релігій, тут править африканський культ вуду - незрозумілий з точки зору навіть сучасної науки. Дювальє спирався на неосвіченість громадян, їх страх і заляканість і на своїх головорізів - тонтон-макутів, які тримали всю країну в жаху.
Повалення диктатора хоч і послабило напруженість в країні, до процвітання не привело, тому що в суспільстві занадто великі суперечності. Та й потім виявилося, що багатьом до вподоби жорстоке поводження з людьми колишнього диктатора - «тверда рука», кажуть вони. Нічого не нагадує?
Олександрина Кругленко, InfoKava
© Фото Наталії Клименко та Марії Клименко.
