Сьогодні будемо говорити про Донбас. Ні, не про АТО та наших воїнів, не про тих, хто залишився на окупованій території - про окуповану частину Донбасу і проект Закону про тимчасово окуповану територію України.
І також не про весь закон - його аналіз з самого моменту подачі ще в 2016 році викликав вал суперечок і обговорень. Тим більше, що законопроектів було кілька, і всі вони розглядаються фахівцями і зацікавленими організаціями.
Найбільш характерним видався розроблений великою групою депутатів законопроект, представлений віце-спікером Верховної Ради Оксаною Сироїд на початку лютого. Його подавали вже кілька разів, і кожного разу в нього вносилися поправки, які, на думку експертів, повинні були б поліпшити зміст закону. Однак цього не сталося: до законопроекту так і залишилося безліч питань, хоча суть його зрозуміла, а спрямованість чітка. Зараз, як відомо, робоча група працює над його вдосконаленням.
Доопрацьований текст законопроекту розміщений на сайті Верховної Ради.
Що привернуло увагу в тексті, над яким зараз працюють законодавці. Закон виглядає категоричним, і сприймається неоднозначно. Можна заперечити, що закони не завжди приємні до виконання - це так, але в даному випадку мова йде про 10% населення країни і долю величезних територій, на яких йде війна, тому кожне слово закону має бути особливо виваженим і підкріпленим аргументами, а суспільство має все знати про закон ще на стадії його обговорення.
На жаль, автори законопроекту нічого не говорять про людей, які залишили окуповані території. Для них навіть немає визначення. Слова «внутрішньо переміщені особи» не є відповідним терміном, бо переміщення було здійснено проти волі людини і без допомоги держави (організованої евакуації - у законі згадується тільки евакуація державних адміністрацій), але навіть ця абревіатура не використовується в проекті закону - півтора мільйона людей як би не існує для законодавців.
Є в законі і своєрідне бачення долі тих, хто перебував на окупованих територіях на початку окупації. Наприклад, держслужбовці Донецької і Луганської областей, вже після того, як в обласних містах з'явилися бойовики і російські окупанти, продовжували працювати в держустановах. Хтось їздив через блокпости, які тоді ще не називалися лінією розмежування і КППВ, хтось працював віддалено, оскільки інтернет дозволяє. Багато держустанов діяли ще дуже довго, незважаючи на всі дивацтва буття. Звільнялися, бувало, і через півроку після початку окупації. Тим часом, вони всі, згідно з текстом закону, повинні бути звільнені з моменту позначення (законом) окупації.
Але пізніше далеко не всі отримували статус ВПЛ, переважна більшість, особливо молоді люди, не реєструвалися як ВПЛ (не бачили необхідності, тому що вважали себе громадянами України), формально (за паспортом) залишаючись жителями окупованої частини Донецької і Луганської областей, хоча насправді вже жили за її межами. До речі, станом на 20 березня 2017 р як повідомляє Мінсоцполітики, зареєстрований 1 607 664 вимушений переселенець. А скільки ще тих, хто не ставав на облік? Їх доля не прописана, а майбутнє тих, хто проживає на окупованих територіях в даний момент, прописано тільки з точки зору боротьби з колабораціонізмом і пособництвом.
У боротьбі з колаборантами автори пішли навіть далі радянських повоєнних законотворців, які свого часу зробили все, щоб ускладнити життя тим, хто залишався в окупації. Але навіть вони не придумали Національну комісію з порозуміння, якийсь псевдосудебний орган, який покликаний буде відокремлювати «вовків від козлищ» - після деокупації знаходити пособників окупантів і відповідно їх карати.
Не знаю, чи доведеться жителям окупованих територій писати в анкетах, подібно до радянських, - «перебував на окупованій території з ... по ...», і чи буде це впливати на подальшу їх долю, але судячи з тексту проекту закону - буде.
Але чи є сенс підміняти якоїсь Комісією цілком компетентні і такі, що мають відповідні функції силові органи і створювати, по суті, каральний орган з необмеженими повноваженнями? Юристи, які аналізували перші варіанти законопроекту, вважають, що це порушення канонів правової держави, якою ми себе хочемо відчувати. Політико-правові наслідки здійснення закону авторами законопроекту явно оцінені недостатньо або однобоко.
У статті 5, пункт 1 говориться про те, що «тимчасово окупована територія є невід'ємною частиною України». А вже у другому пункті наводиться теза про те, що Україна не несе відповідальності за життя і майно осіб на тимчасово окупованій території, тобто, по суті, держава відмовляється від своїх громадян, піклуючись тільки про території. Законодавці суперечать самі собі. Хочеться думати, що тут присутнє текстуальне протиріччя, яке, на жаль, може прочитуватися абсолютно по-різному.
У статті 7 пропонується анулювати ліцензії вищих навчальних закладів, тих, які - увага! - переїхали з окупованих територій. І якщо у випадку з деякими (а такі є і вже визнані МОН нелегітимними - 1 лютого затверджено перелік вузів, які позбавлені ліцензій) позбавлення виправдано, то підхід до тих, хто зберіг кістяк викладацько-студентського складу, налагодив, в буквальному сенсі, на порожньому місці якісну роботу і за досить короткий час збільшив кількість студентів, - є абсолютно несправедливим і вкрай тенденційним.
Але ж і це ще не все: пропонується також, навіть при повторному ліцензуванні вишу, позбавити його статусу національного або й приєднати до іншого навчального закладу. Це принесе фінансові, майнові та моральні втрати і стане справжнім ляпасом тим патріотично налаштованим педагогам і вченим, які в умовах війни і насильницького переміщення зуміли зберегти високий рівень свого вузу. Мова йде про Донецький національний університет ім. В. Стуса - нині він у Вінниці, і Донецький національний медичний університет, який знаходиться у Краматорську і, з щойно відкритим факультетом, - у Кропивницькому.
В цілому закон справляє враження спрямованого виключно на території як такі. Про те, що необхідно винести на законодавчий рівень збір доказів агресії Росії і терористичної спрямованості "ДНР», в ньому не згадується.
Є й інші питання, які, здається, має сенс доопрацювати - якщо прогалини в законі помітні не тільки законодавцям, то напевно є дуальне тлумачення, а в законі, як відомо навіть не юристу, подвійного тлумачення бути не повинно.
У цьому законопроекті, який пропонується вважати найбільш спрямованим на боротьбу з агресією РФ і її наслідками в майбутньому, окрім абсолютно правильно названих своїми словами речей на зразок позначення російської окупації і початку її відліку, є ряд абсолютно спірних моментів, які можуть привести до розколу суспільства, а цього допустити не можна.
P.S. Після публікації даної статті мені стало відомо, що силами небайдужих людей в проект закону таки внесена поправка щодо вишів (стаття 7). Гадаю найближчим часом ми прочитаємо її у законопроекті. Але там ще залишилося багато питань, які потребують обговорення.
Олександрина Кругленко, InfoKava.
