Серед прикладів економічної реконструкції, проведених правими режимами, які в кінцевому результаті витягували країну з прірви бідності, одне з чільних місць посідає Антоніу де Олівейра Салазар та його концепція «Estado Novo» або «Нової Держави».
Аби зрозуміти про який успіх ми говоримо, варто окреслити Португалію до Салазара.
На початку 1920-х років Португалія потребувала буквально всього, що вже мали інші країни протягом останніх двох століть: технічної модернізації, розвитку капіталізму, приведення в порядок державних фінансів, обмеження влади олігархату, економічної стабільності.
Умовним початком появи економічної моделі «Estado Novo» вважається 28 березня 1927 року. Саме тоді Салазар виступив зі своєю знаменитою промовою про «дві економіки». У ній він, зокрема, стверджував, що існують дві економіки: прихильники однієї вважають успіх головною метою людської діяльності, а прихильники іншої вчать зневажати багатство і ототожнюють злидні з чеснотою. На думку Салазара, обидві ці позиції помилкові. Не виробництво псувало людей, а помилки і відсутність балансу в споживанні. Рішення проблеми - це створення багатства шляхом наполегливої роботи, фізичний та інтелектуальний розвиток, а також заощадження.
Ці тези стали основою нової економіки.
Однією з основ нової держави повинні були стати корпорації (не плутати із комерційними корпораціями) - альтернатива неефективним профспілкам. Встановлення корпоративної системи здійснювалося за активної підтримки держави, шляхом злиття профспілок, громадських об'єднань, а також органів місцевого самоврядування.
Заборонивши існування профспілок на класовій основі, Салазар прагнув знизити соціальну напруженість в суспільстві і антагонізм класів, направляючи енергію і силу людей не на руйнування, а на творення миру і процвітання в державі. Досягалося це за рахунок примирення, об'єднання в рамках корпоративної системи держави як роботодавців, так і робітників.
У кожній галузі господарської та культурної діяльності суспільства допускалося і організовувалося одне «професійне об'єднання», низова ланка корпоративної системи. До складу професійних об'єднань входили організовані об'єднання різних соціальних шарів суспільства: підприємців і комерсантів, організованих в гільдії; робітників і службовців, організованих в національні синдикати; адвокатів, лікарів і інженерів, організованих в ордена; і, нарешті, селян, організованих в «народні доми». Група об'єднань робітників і роботодавців однієї і тієї ж галузі утворювали союзи, другу сходинку корпоративної системи. Союзи в свою чергу утворювали корпорацію - вищий щабель корпоративної системи.
Корпорації перебували під повним контролем уряду. Прийнята 9 березня 1938 року в доповнення до португальської конституції «Хартія праці» не тільки декларувала право на працю, щорічну оплачувану відпустку, а й зобов'язувала підприємства і організації, в особі роботодавців, інформувати робітників і службовців про хід і темпи виробництва. Порядок оплати, умови праці, тривалість робочого дня, умови соціального страхування і забезпечення встановлювалися в кожній галузі господарської та культурної сфер діяльності окремо, в порядку укладення корпоративними об'єднаннями «колективних договорів», що вимагали схвалення уряду і встановлення державного контролю за їх дотриманням. Всі страйки були законодавчо заборонені.
Дії уряду в області корпоративних перетворень не тільки сприяли зняттю соціальної напруженості в суспільстві, а й безпосередньо, за рахунок великої концентрації виробництва і капіталу, сприяли модернізації та розвитку економіки країни. Правління Салазара було періодом помірного зростання, швидкої боротьби з бідністю, хоча й досить низьким рівнем зростання рівня освіти до 1960 року. З 1950 року до самої смерті Салазара, зростання ВВП Португалії на душу населення складало в середньому 5,66% на рік.
У 1960 році Салазар почав більш відкриту економічну політику, під впливом нового покоління технократів, з досвідом роботи в галузі економіки та впровадженні нових технологій. У Португалії ВВП на душу населення в 1960 році становив лише 38 відсотків від даного показника в ЄС, а до кінця періоду правління Салазара, в 1968 році, цей показник зріс до 48 відсотків. Уже в 1973 році, під керівництвом наступника Салазара - Марсело Каетано, ВВП на душу населення досяг 56,4 відсотка від середнього по ЄС. Після тривалого періоду економічної кризи і хаосу, що тривав до встановлення влади Салазара, португальська економіка пройшла період відновлення до 1960 року.
Португальське економічне зростання в період 1960-1973 рр., в рамках режиму «Нової Держави», створило можливість для взаємовигідного, а не нерівноправного, партнерства Португалії з розвинутими країнами світу. Завдяки розвитку торгівлі, туризму та іноземних інвестицій, почалися структурні перетворення у всій країні. Почали вирішуватися технічні та організаційні проблеми, стимулюючи формування сучасних професійних і управлінських команд.
Втім, слід враховувати, що існував і фактор, який стримував розвиток країни. І не дозволяв говорити про «португальське економічне диво» (подібно до того, як в ті самі роки казали про «іспанське економічне диво» - стрімкий підйом іспанської економіки, який відбувався в останні десятиліття правління Франсиско Франко). Це була жорстока і виснажлива війна з комуністичними партизанами (яких активно підтримував СССР) в Анголі, Мозамбіку та Португальській Гвінеї. Зрештою, радикальні комуністичні ідеї стали поширюватися і серед португальських військових. Що, зрештою, призвело до комуністичного перевороту в Португалії, який стався 25 квітня 1974 р.
Владу в країні захопили прихильники різних лівих екстремістських ідеологій (маоісти, троцькісти, симпатики СССР). Країна поринула в хаос, який тривав до виборів 1976 та 1979 років, коли до влади поступово прийшли представники більш поміркованих сил. А португальські радикальні ліві змушені були мімікрувати у «соціалістів» та «соціал-демократів». Втім, досі португальці із вдячністю та ностальгією згадують епоху правління Салазара. На його честь складають пісні у популярному народному жанрі — фаду. А в 2007 році Салазар, за результатами всенародного голосування, виграв телеконкурс, який визначав найвидатніших португальців всіх епох.
І це закономірно – до моменту відходу Салазара від влади та подальшого падіння «Нової Держави», Португалія була країною із достатнім рівнем технічного розвитку, впорядкованості економічних і соціальних відносин.
Говорячи про уроки «Нової Держави», варто зазначити, що Салазару, йдучи шляхом поєднання сміливих перетворень соціально-політичної структури, гармонізації інтересів працедавців і робітників, вписування приватної ініціативи у процес побудови загальносуспільного блага, жорсткого впорядкування фінансового сектору — вдалося вивести країну зі стану економічної і політичної катастрофи. Те чого так бракує сучасній Україні. І ми повинні враховувати португальський досвід. Звісно, не сліпо копіюючи його. А творчо використовуючи ті його елементи, які можуть дати адекватну відповідь на виклики сучасної епохи.
