Поки Яценюк дражнить покинутих їм співвітчизників чорними труселями на тлі вашингтонських фонтанів, друзі його туманної юності продовжують виколупувати з отощавших засіків України фінансові крихти, до яких у прем'єрське перебування не дотяглися руки куленепробивного Арсенія. І в цій боротьбі за хліб насущний вони героїчно борються з конкурентами з табору Петра Порошенка, який необачно вирішив, що після «приватизації» Кабміну, Генпрокуратури та СБУ у нього все схвачено.
Заначка Януковича
Зазвичай мертвий влітку український політичний сезон, який в цей час року не може сколихнути навіть загострення ситуації на Донбасі, нині розгойдати таки вдалося. Протягом липня у цілому ряді провідних ЗМІ з'являлися статті і ТБ-сюжети, присвячені голові Національного банку України Валерії Гонтарєвої.
Власне кажучи, теперішня голова НБУ з першого дня призначення не могла поскаржитися на байдужість преси до своєї персони. Кожне коливання курсу гривні незмінно супроводжувалося загостренням журналістської уваги до діяльності керівництва Нацбанку,яке регулярно породжує чутки про можливу відставку Гонтарєвої. Так само традиційно ці чутки раз за разом виявлялися пустушкою.
Але в цей раз в провину чолі фінансового регулятора закидають речі куди страшніше стрибків національної валюти, які знецінили гривневі заощадження пересічних громадян. У хід пішли звинувачення в трендовій зараз політичній корупції, та ще й з прив'язкою до лиховісного Януковичу і ко (так сказати, розстріл і шибениця в одному флаконі).
Суть звинувачень наступна. Компанія з управління активами «Інвестиційний Капітал Україна» (ICU), якій у 2007-2014 роках керувала Валерія Гонтарєва (і співзасновником якої є її чоловік Олег Гонтарєв) в кінці 2013 року придбала цінні папери для кіпрських офшорів Віктора Януковича і людей з його найближчого оточення. Мова йде про облігації внутрішньої держпозики (ОВДП) на загальну більш ніж 10,7 млрд. гривень (1,3 млрд. доларів за тодішнім курсом 8 грн. /1 дол.).
На думку ряду експертів, емісія цінних паперів Міністерства фінансів спочатку була націлена на конкретного покупця, про що Гонтарєва не знати просто не могла. А значить, була безпосереднім учасником корупційної схеми з придбання ОВДП – з усіма витікаючими правовими наслідками.
Сама голова НБУ досі віддає перевагу з цього приводу зберігати мовчання, а представники компанії ICU, до якої вона тепер офіційно не має ніякого відношення, стверджують, що операція з продажем держоблігацій була звичайною брокерською угодою. Не кажучи вже про те, що на момент її здійснення ні сам Янукович, ні члени його команди не перебували у розшуку – а навіть зовсім навпаки, були легітимними представниками української влади.
Особлива увага саме до даного епізоду діяльності ICU пояснюється тим, що в даний час в українських банках арештовані рахунки фірм-нерезидентів, афілійованих з представниками колишнього політичного режиму. А що лежать на них злощасні ОВДП (як і інші цінні папери), відповідно, «заморожені». Міністр фінансів Олександр Данилюк вже намірився з допомогою продажу облігацій, заарештованих в «Ощадбанку», заткнути бюджетну діру в 7,7 млрд. гривень.
Оскільки ніяких судових процесів, здатних вирішити долю цих коштів на користь держави, до цих пір немає (і в найближчому майбутньому не передбачається), грандіозні плани Данилюка більше нагадують безплідні фантазії. Тим більше, що депутати, хвацько заклали в держбюджет-2016 кошти від примусового розпродажу фінансових скарбів Януковича, а прийняти закон про спецконфискацію незаконних активів досі так і не спромоглися.
Таким чином, «наїзд» мас-медіа на Валерію Гонтареву з її інтригуючим мовчанням з приводу історії з купівлею ОВДП і явним небажанням активізуватися у благородній справі «розкуркулення» її колишніх віп-клієнтів, на перший погляд виглядає цілком об'єктивним. Але тільки на перший погляд, тому що, трохи придивившись уважніше, можна розгледіти за хвилею праведного гніву відстовбурчені вуха одного цілком конкретного персонажа.
Кіндер-сюрпризи з Чернівців
Перш ніж пояснити, яким боком до неприємностей Гонтарєвої виявився причетний глава «Ощадбанку» Андрій Пишний, буде незайвим вивчити деякі аспекти трудової біографії славетного уродженця тернопільського села Доброводи.
Вищу освіту цей видатний знавець конституційного, адміністративного та фінансового права отримував у державному університеті Чернівців, куди до того часу перебралися його батьки. Там на юрфаці Андрій Пишний і познайомився з Арсенієм Яценюком, нога в ногу з яким він і покрокував далі по життю.
Юридичну стезю Пишний вибрав не випадково: його мама працювала в міськвідділі міліції, а тато якийсь час командував ЛТП (лікувально-трудовим профілакторієм, з допомогою якого в радянський час працетерапією оздоровлювали алкашів). До речі, саме Пишний-старший познайомив сина Андрійка і його однокурсника Сєню з видатним чернівецьким бізнесменом Ігорем Плужниковим, що дав старт їхній запаморочливій кар'єрі.
Перебуваючи біля витоків створення легендарної СДПУ(о), після затвердження її лідера Віктора Медведчука як «сірого кардинала» при президентові Леонідові Кучмі, Плужников вийшов у фігури всеукраїнського масштабу, ставши главою наглядової ради «Ощадбанку» і одноосібним власником створеного ним телеканалу «Інтер».
В кільватері за цією акулою українського бізнесу горнула і «солодка парочка» черновецьких вундеркіндів. Після недовгої спільної роботи в фірмі «Юрек-Аудит» Яценюк поплив спочатку в банк «Аваль», а потім в Крим, де у 2001 році очолив регіональне міністерство економіки. Пишний ж перебрався в Київ, ставши спочатку директором департаменту правового забезпечення «Ощадбанку», а потім першим заступником голови правління.
До початку 2003 року в столицю підтягнувся і Арсеній Яценюк, якого голова Нацбанку Сергій Тігіпко призначив своїм першим заступником. А після того, як Тігіпко влітку 2004-го очолив виборчий штаб кандидата в президенти Януковича, Яценюк пересів у крісло в якості «в. о.», де і перебував наступні півроку.
В смутному грудні 2004 року подібною приставкою «в. о.» обзавівся та Андрій Пишний. Правда, для того, щоб хоча б на час очолити «Ощадбанк», йому було необхідно спочатку закінчити Українську академію банківської справи НБУ. Оскільки заповітна посада чекати не буде, Пишний вчинив просто: придбав у ректора "Університету сучасних знань" Віктора Василенка довідку про навчання у цьому закладі, за допомогою якої вступив відразу на четвертий курс заочного відділення академії.
Загалом-то, нічого особливого тут не було - мало «липових» дипломів зберігаються в загашниках представників української політичної еліти? Але тут трапилася для підприємливого Пишного прикра неприємність: влітку 2005 року раптово помер його «кришеватель» Ігор Плужников. Після чого новообраний президент України Віктор Ющенко поставив біля керма «Ощадбанку» Олександра Морозова.
Але і це виявилося ще не бідою: у березні 2007-го головою правління стає Анатолій Гулей (людина братів Клюєвих), з подачі якого історія з «липовим» дипломом Пишного отримує розголос. До того ж мстивий Гулей оприлюднив інформацію про те, як Пишний не тільки отримав від рідного банку суперльготный кредит на 3,5 млн. гривень, але і не повернув його.
Після скандалу любитель безповоротних кредитів був змушений покинути «Ощадбанк». Розвитку справи в правовій площині завадив Арсеній Яценюк, який встиг за кілька років після «Помаранчевої революції» побувати першим заступником керівника президентського Секретаріату, міністром економіки, головою Мзс і спікером Верховної ради. З подачі вірного друга Пишний був призначений заступником секретаря Радбезу, курируючи фінансову сферу – після чого у всіх його колег-недоброзичливців пропало бажання ставити незручні запитання.
Через два роки Пишний слідом за Яценюком вирушив у вільне політичне плавання, очоливши комітет партійного контролю «Фронту змін», під прапорами якого Яценюк не дуже переконливо (4 місце) взяв участь в президентських виборах 2010 року. У 2012 році Яценюк і Пишний потрапляють у Верховну раду за списками «Батьківщини», обезголовленої після посадки Тимошенко, а роком пізніше остаточно накладають лапу на її проект. За підсумками Євромайдану, через місяць після призначення Арсенія Яценюка прем'єр-міністром України, його вірний Санчо Панса повертається в «Ощадбанк» в якості повноцінного (без всяких там «в. о.») керівника.
Повернення блудного голови
«Камбек» Андрія Пишного вийшов знатним. Якщо його попередник Сергій Подрєзов закрив 2013 рік з прибутком в 678,8 млн. гривень (при тому, що два останніх місяці припали на майданну нестабільність), то вже на наступний рік «Ощадбанк» завершив зі збитками на 10 млрд. гривень, а 2015-й – на 12,3 млрд. гривень.
У вересні того ж року міжнародне рейтингове агентство Moody's присвоїло єврооблігаціям банку довгостроковий рейтинг в інвалюті Са (боргові зобов'язання з таким рейтингом є високоспекулятивними, і, ймовірно, перебувають у стані дефолту або близькі до дефолту). А парою місяців раніше рейтингове агентство Fitch знизило довгострокові рейтинги дефолту емітента в іноземній валюті «Ощадбанку» до переддефолтного «C», повідомивши, що дефолт банку по єврооблігаціях на даний час є майже неминучим».
За той же 2015 рік власний капітал «Ощадбанку» впав з 19,2 до 7,3 млрд. гривень.
Для порятунку «Ощадбанку» державі довелося вливати десятки мільярдів в його рефінансування. Хоча по ідеї все має відбуватися з точністю до навпаки: державний банк повинен був поповнювати держбюджет дивідендами у розмірі 30% від прибутку. Але звідки взятися дивідендам, якщо при новому голові правління тільки адміністративні та операційні витрати почали щорічно складати понад 4,2 млрд. гривень?
Але не адмінвитратами єдиними бідніє банківська скарбниця. Невтомний на вигадки Андрій Пишний на пару з головою правління Пенсійного фонду україни Олексієм Зарудним задумав забезпечити 13 мільйонів українських пенсіонерів безкоштовними банківськими картами, що представляють собою електронний аналог пенсійного посвідчення. Заодно вирішили видати подібні карти двом мільйонам вимушених переселенців.
Ідея була ніби як блага: щоб власники таких карток з їхньою допомогою могли без зайвого формалізму і ходіння по численних інстанціях отримувати пенсії, виплати і допомоги. При цьому ніяких виразних розрахунків з приводу того, наскільки готовий знаходиться в переддефолтному стані «Ощадбанк» взяти на себе додатковий обсяг обслуговування, досі так і не приведено. До речі, однією з головних причин загибелі столичного банку «Хрещатика» фахівці вважають саме його діяльність як емітента «соціального пластику» (т. з. «карток киянина»).
Зате вже зараз можна приблизно підрахувати, у скільки обійдеться державі виробництво 15 мільйонів пластикових карток (пенсіонери+переселенці) при середній вартості виготовлення одного примірника приблизно в 100 гривень. Півтора мільярда (і це ще по-божому) отримають фірми, яким пощастить отримати замовлення.
До супутніх витрат також можна сміливо віднести гроші, які були витрачені на погашення скандалу навколо цих карт, який піднявся було в пресі. Публікація «Карткова мишоловка» практично відразу після появи була знята з сайтів видань «Урядовий кур'єр» і «Голос України» (на хвилиночку - головні державні ЗМІ!). Втім, цілком можливо, що ці витрати взяли на себе виробники «пластику» – при такому обсязі замовлення можна не церемонитися.
Не виключено, що ті ж самі чуйні бізнесмени оплачували не тільки службові потреби Андрія Пишного, але і його дрібні душевні радості. Коли в травні 2015-го прем'єр Яценюк на радість романтиків Майдану літав по справах в Париж звичайним рейсом (та ще й в економ-класі!!!), його охочий до футболу однокурсник, щоб відвідати матч «Дніпро» – «Севілья», скатався до Варшави і назад спеціально найнятим чартером. Та не один, а разом з дружиною, п'ятьма заступниками та двома членами спостережної ради банку.
За користування VIP-залом заплатила тоді 125 тисяч гривень «Західна нафтова група» нині покійного депутата-бізнесмена Ігоря Єремеєва, а ще 335 тисяч (за безпосередньо переліт) - якась невідома фірма, зареєстрована у Лондоні. Подробиці стали відомі в ході перевірки, проведеної Генпрокуратурою. Тим не менш, прес-служба «Ощадбанку» повідомила, що футбольний вояж був оплачений його топ-менеджерами виключно зі своєї кишені.
Картина маслом
На жаль, немає гармонії в нашому неспокійному світі. Поки маловідомі люди намагалися майже за просто так зробити Андрію Пишному приємно, знамените чернівецьке братство дало тріщину.
У братстві цьому, крім Пишного і Яценюка, значився Андрій Іванчук – їхій спільний приятель по Чернівецькому універу, до того ж знайомий з Яценюком ще зі шкільної лави. В житті теперішній цей однокласник-однокурсник формально є заступником голови парламентської фракції «Народний фронт» і голова Комітету ВР з питань економічної політики, а неформально – виконує функції одного з «смотрящих» в Раді, представляючи інтереси Яценюка.
Крім законотворчості депутат Іванчук встигає займатися справами економічними в суто практичній площині: скупкою «задешево» проблемних активів, їх «очищенням» від боргів з подальшим перепродажем за зовсім іншою ціною. З урахуванням нинішнього стану української економіки, в країні таких проблемних активів повним повно. Вся хитрість полягає лише в тому, що у перекупника повинна бути можливість домовитися з держбанками (головними кредиторами). Але коли в тебе в друзях прем'єр-міністр України і голова «Ощадбанку» на додачу, шанси на успіх - майже як у безпрограшній лотереї.
Про одну з таких схем восени минулого року розповіло видання «Дзеркало тижня». Є в Україні такий собі масложировий холдинг №1 під назвою «Кернел». Та його власники вирішили підім'яти під себе масложировий холдинг №2 під назвою «Креатив». Їм на допомогу приходить група моторних інвесторів в особі вищезазначеного Андрія Іванчука та його бізнес-партнерів Рисбека Токтомушева, Леоніда Юрушева і Артура Гранца.
Спочатку «Кернел» перекуповує у «Укргазбанку» кредит в 96 млн. доларів, раніше виданий «Креативу», а потім за допомогою цього кредиту бере за горло власника компанії-боржника Станіслава Березкіна, забираючи у нього агрохолдинг за половину вартості кредиту (48 млн. доларів). Коротше кажучи, типовий рейдерське «віджим», здійснений явно не без участі прем'єра Яценюка, без благословення якого державний банк ніколи не пішов би на продаж боргу.
Але оскільки на «Креативі» і без «Укргазбанку» боргів по одному тільки «Ощадбанку» висить більше 6,3 млрд. гривень, то купувати холдинг у такому непривабливому вигляді у «Кернел» ніякого бажання не було. Замість цього він передав видобуток Іванюку з компаньйонами, які й зайнялися «пральнями» процедурами, щоб потім передати замовнику очищений «Креатив», знявши за труди комісійний відсоток по совісті.
Рецепт «очищення» представляв собою купівлю на ринку єврооблігацій «Ощадбанку» з величезним дисконтом з наступною здачею їх в «Ощадбанк» в якості погашення боргу – але вже за номінальною вартістю. Збитки банку від такої «операції» приблизно на півмільярда доларів були погашені за рахунок держбюджету. Такий собі звичайний бізнес «по-українськи».
Але тут найшла коса на камінь: Андрій Пишний раптом відмовився брати участь в афері. Можливих причин називають кілька. По-перше, недостатній розмір винагороди. По-друге, небажання Пишного посилювати і без того неблискучі результати діяльності керованого ним «Ощадбанку» на тлі майже вирішеної відставки Яценюка (з цілком імовірною перспективою потрапити «під роздачу» новому прем'єру). Третю версію озвучив журналіст Олександр Дубинський, який давно і успішно спеціалізується на економічній тематиці. За його інсайдерською інформацією, активна участь у роботі ради кредиторів «Креативу» прийняла глава НБУ Валерія Гонтарєва, з якою у Андрія Пишного відносини хронічно не ладналися.
Перший серйозний конфлікт між Пишним і Гонтарєвою мав місце ще восени 2014 року, коли після дострокових виборів Верховної ради і пов'язаним з цим переформатуванням уряду стала можлива відставка голови Нацбанку. І як раз Пишний був одним з тих, кого готували на місце Гонтарєвої. Тоді ж Валерія Олексіївна гаряче порекомендувала претенденту повернутися в політику – та й потім не пропускала нагоди зачепити його.
Одним словом, присутність Гонтарєвої в історії з «Креативом» була для Пишного «червоною ганчіркою». В результаті, виникла хрестоматійна ситуація: жінка стала причиною аварії чоловічої дружби. Як пише у Facebook все той же Дубинський, ображений Іванчук, пообіцявши Пишному викинути його з банку, вирушив з відповідною пропозицією до Яценюка. Але старовинний друже Арсеній, вже зібравший багаж для вильоту за океан, волів дистанціюватися від цих розборок.
Бої місцевого значення
Всупереч сподіванням Іванчука, який вчасно подружився з непотоплюваним міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим Пишний зберіг за собою «Ощадбанк» і після відставки Яценюка. І тепер Іванчук з партнерами не знають, що їм робити з «Креативом», в який вони встигли вкласти чимало коштів (на «відбирання» у попереднього власника і скупку облігацій), і який тепер гірше настирливих мух долають кредитори.
Розчарований у найкращих почуттях Андрій Іванчук не знайшов нічого краще, ніж спробувати помститися тезці Пишному, запустивши через «зливні» ЗМІ інформацію про те, що Пишний начебто продав банку «3/4», який належав екс-міністру економіки Юрію Колобову («чорного бухгалтеру» сім'ї Януковича) пакет ОВДП на суму 22,4 млрд. гривень. Та не просто так, а всього за кілька днів до дати виплати відсоткового доходу, який становить 8,5-10% річних від номінальної вартості цих облігацій та виплачується з держбюджету. Через щоо «Ощадбанк» зазнав збитків на 2 млрд. гривень.
Історія більш ніж брудна, але для Генпрокуратури, яка шукає будь-який привід прищучити Авакова і людей з його оточення, щоб звільнити нарешті крісло глави МВС для людини Порошенка, вистачило і вкидання через «помийні» сайти, щоб почати перевірку.
Пишний з відповіддю не забарився. На початку серпня Господарський суд Кіровоградської області почав провадження за позовом «Ощадбанку» до компанії «Креатив Груп» про стягнення 182,4 млн. доларів, 12,8 млн. євро і 117,2 млн. гривень. Крім того, Дніпропетровський апеляційний госпсуд зараз розглядає апеляцію «Ощадбанку» на відмову Господарського суду Кіровоградської області задовольнити його позов до ТОВ «Креатив Трейд» про стягнення 673,2 млн. гривень за контрактом на поставку товару.
Остаточно ж цікавим життя колишнього друга Пишного стала після того, як почався «наїзд» по всіх фронтах на його головну тепер надію й опору – голову Нацбанку Валерія Гонтареву.
Спочатку з'явилася стаття про те, що формально інвест-компанія ICU і банк «Авангард», які не належать тепер Гонтарєвій, заробляють мільярди на корупційних схемах з ОВДП. А саме – купують на фондовій біржі у держбанків облігації з відстрочкою платежу на кілька місяців (тобто на момент придбання не витрачають ні копійки), протягом цих місяців отримуючи кредити під заставу паперів в тому ж Нацбанку або короткострокові позики кшталт угод РЕПО. Після чого, як тільки настає строк платежу, відмовляються платити за договором і за згодою сторін біржа анулює угоду. Як наголосив економічний оглядач Олексій Комаха, який проводив розслідування: «Голова правління «Ощадбанку» Андрій Пишний не заперечує участь ввіреного йому закладу в цих сумнівних операціях».
Потім журналісти почали розкручувати історію з «Платинум Банком», купівлею якого у 2013 році для одеських бізнесменів Олександра Грановського і Бориса Кауфмана, які представляли інтереси Олександра Януковича, займалася все та ж компанія ICU. Повідомлялося, що коли в 2015 році банк почав відчувати проблеми, керований Гонтарєвою НБУ закачав у нього стабілізаційних кредитів на загальну суму 640 млн. гривень. За чутками, у цьому році Нацбанк виділив вже 785 млн. гривень, які власники «Платинум» одразу ж витратили на купівлю кредитного портфеля банку «Михайлівський», остаточно поховавши конкурента.
Проте вся біда полягає в тому, що всі ці несамовиті банківські інтриги мало хвилюють більшість населення – крім, хіба що, вкладників банку «Михайлівський», яким НБУ і Фонд гарантування вкладів відмовив у виплатах. Тому головною фішкою війни компроматів і стала згадана спочатку безпрограшна тема «заморожених» активів Януковича і К, що не дає пустити в розхід корумпована наскрізь голова Нацбанку.
Після регулярного пережовування цієї теми в пресі настала черга народних обранців. Для «розігріву» в бій пішли депутати-«свободівці» Олег Осуховський та Михайло Головко, після відходу Тягнибока у глибокий політичний офсайд надають послуги у вільному режимі. Вони буквально синхронно заявили про необхідність термінового усунення Гонтарєвої на час розслідування, попутно звинувативши Генпрокуратуру в підозрілому байдужості. Який підтягся слідом представник міжфракційного об'єднання «Депутатський контроль» Леонід Поляков («Народний фронт») зажадав пустити по сліду опублікованих документів сищиків з НАБУ.
Ну, а потім заговорила «важка артилерія» в особі правої руки Арсена Авакова в Раді – його земляка Олександра Кірша. Всій Україні цей видатний харківський бухгалтер став відомий три роки тому. Тоді якийсь юнак Максим розповів журналістам про те, як Аваков, приобщавший його колись до таїнства нетрадиційних взаємин, після втечі в Італію залишив хлопчиша на піклування свого великого друга Кірша. На підтвердження своїх слів юнак Максим, ображений тим, що обіцяні йому матеріальні та кар'єрні блага не відповідають рівню фізичних і моральних затрат, доклав відеозапис, зафіксовану фрагмент однієї з зустрічей.
Тепер цей наставник молоді, стараннями Авакова переїхав з Харкова до Києва, виконує його інші, не менш делікатні доручення. Як, приміром, і в скандалі навколо т. н. «паперів Януковича». «Тут питання до президента: чому він тримає її на такій посаді? І як тільки Гонтарєва її залишить, всі наші численні прокуратури одразу ж займуться її персоною. Нинішня Генпрокуратура, звичайно, залежить від Банкової. Можливо, менше, ніж попередня, але не до такого рівня, щоб розслідувати діяльність Гонтарєвої», - заявив депутат-«фронтовик».
Між тим, тривале мовчання президентської сторони свідчать зовсім не про відсутність аргументів або слабкості. Просто цієї осені на Печерських пагорбах очікуються бої куди масштабніше, ніж пересічна підкилимна гризня двох банкірів. За підсумками цієї битви і стане зрозуміло: кому залишатися в Києві, а кому – слати пляжні фото з далекого зарубіжжя. Якщо, звичайно, якийсь піковий розклад не помирить вчорашніх ворогів, посадивши їх на одну лаву в залі судових засідань...
from-ua.com
