Судячи з репортажів, деякі ридали, стоячи на колінах перед бюстом радянського диктатора, і навіть хрестилися. Патріарх Кирило, хоча і захищав Сталіна, але богослужіння поки побоюється проводити і на ікони з ликом Джугашвілі не звертає уваги. Через 63 роки населення перебуває в розгубленості – то знову їм потрібна «сильна рука», то бояться образити Путіна, який так і не став повноправним замінником Сталіна,Якщо згадати кордон 2000 року, то населення, дещо втомлене від нетверезого і вкінець хворого Єльцина, на «ура» прийняло появу Путіну. Ознак сталінізму на його обличчі зовсім не було – ні вусів, ні віспин, ні м'ясистого носа, ні акценту. Навіть зростом Путін нижче Сталіна. Але радянський народ же не обдуриш – він точно знав, що на зміну «дерьмократу» Єльцину обов'язково повинна прийти нова «сильна рука». Народ втомився від демократії російського розливу – від необхідності дискутувати і ходити на вибори з різними кандидатами, від знахабнілих американців, які ні в що не ставили «велику державу», від дивних слів «курс», «біржа», «менеджмент», ще більш одіозних народом, ніж горбачовське «плюралізм».
Як можна народу пропонувати те, чого він ніколи не знав? Який плюралізм, яка свобода слова після багатовікової цензури і радянської пропаганди? Радянські люди шарахалися від можливості покритикувати начальство, плуталися у словах і вимовляли сакраментальне – «в СРСР сексу немає». Свободу радянські люди сприйняли, як можливість виплеснути свої образи – сусіда обізвати, начальника обматюкати і сказати, що це – критика, в чуже ліжко залізти з камерою, а потім показати на весь світ. А як тільки радянські співмешканці почали нагадувати про те, що їх колись захопили, знищили їх мову і культуру, росіяни образилися й почали мститися. Казки про сепартистів придумали трохи пізніше, головне було – покарати за бажання бути вільним.
Якщо згадати межу 2000 року, то населення, дещо втомлене від нетверезого і вкінець хворого Єльцина, на «ура» прийняло появу Путіна
Насправді, Єльцин був таким же сталіністом: публічно Сталіна не хвалив, облаяв пару раз, але діяв, як Сталін, – почав війну в Абхазії і Південній Осетії, Придністров'ї та нагірному Карабаху, потім – у Чечні. Сталін був гуманнішим (прости, Господи, за таке порівняння) – він просто виселяв, Єльцин став вбивати з «Градів» і бомбив літаками. При цьому у всьому світі, так понадіявшись на Єльцина, як на «демократа», стали розуміти, що в Росії можна назвати себе ким завгодно – демократом, лібералом, «правою справою», «лівою справою», все одно Сталін визирає з-за плеча і хитро посміхається.
Путін лише рік кокетував, багато говорив про демократію і свободу, потім став чинити так, як йому було доручено старшими товаришами-чекістами – «підняти з колін» і «відновити колишню міць». Для здійснення, а у чекістів бажання завжди переважало над можливостями, не вистачало багато чинників, які були 25-30 років тому – цензура, пропаганда, «залізна завіса», планова економіка. Цензуру і пропаганду відновити виявилося легко – кого закрити, кого залякати, дати багато грошей лояльним. Здавалося, народ так скучив за брехнею, що вмовляти дивитися нову пропаганду і їй вірити було не важко. Потім стало зрозуміло, що планова економіка і «залізна завіса» – дві складові, які зараз відновити неможливо. Спочатку необхідно закрити кордони, потім відновити колгоспи. Навпаки не виходить.
Продуктові бульдозери – це не економічна акція, це особиста помста Путіна всім: Заходу – за незговірливість, росіянам – за те, що звикли до смачних продуктів, відволікаючим від процесу вставання з колін. Насправді, для Путіна роздавлені фрукти і овочі на смітниках – це його бачення ГУЛАГу. Населення навряд чи готове підтримати масові розстріли неугодних співвітчизників, але пар же треба випустити – ось і пустили під бульдозерні траки «чуже», не властиве для росіян – хамон, сервелат, ананаси і персики. Путін наполегливо пропонує росіянам стати такою ж сволотою, як 25 років тому, але заважає одна обставина – церква.
На відміну від Леніна і Сталіна, Путін вирішив церкви дати вольну на все, замість підтримки. Тепер церква, і не лише офіційна РПЦ, але і муфтій, і головний рабин мовчать з приводу путінських воєн і зростаючого націоналізму. Вони, як і в радянські часи сидять у президії чи в перших рядах партеру. Вони знають, що написано в Конституції, вони знають про «відокремлення від держави», але розуміють, що влада без них обійтися не може – комунізму немає, а Путін на роль вождя не дуже скидається, вождь в Росії повинен вбивати і карати, тоді його будуть любити. Путін вбиває недостатньо. Керівники російських конфесій навчилися маніпулювати – коли треба, закривати очі на Біблію, Тору або Коран і проповідувати війну, жорстокість і лицемірство.
Повернемося до «скотомогильника», Кремлівської стіни. Коли разом, а тепер порізно, але поруч лежать два творця жахливої радянської імперії. Старці та старенькі приходять до погруддя Сталіна, падають на коліна і ревно хрестяться. Інші старці та старенькі ходять з червоними прапорами комуністів з образами Ісуса та іконами Леніна і Сталіна. Дивна картина, що нагадує радше божевільний будинок, коли невбиті жертви приходять дякувати за те, що залишилися живими. І це не їх заслуга, це «недопрацювання» Сталіна. Важко уявити, скільки мільйонів людей ще полягли б у братських могилах розстрільних полігонів, якби Сталін благополучно не помер.
Всі ці старці та старенькі навіть не сміють припустити причину, по якій недовчений семінарист став грабіжником банку, поет-романтик перетворився на кривавого диктатора. Що з 1922 року Сталін був вірним продовжувачем справи Леніна по знищенню церкви і розстрілу священиків. Що ректор перших років навчання Сталіна в семінарії митрополит Серафим (Мещеряков) був розстріляний в 1933 році за постановою однієї з «трійок», створених за рішенням того ж Сталіна. Що не тільки Сталін мав незакінчену релігійну освіту, майбутніми священиками повинні були стати Анастас Мікоян, Микола Подвойський, Олександр Воронський, Міха Цхакая і багато інших. Хіба не при Сталіні був підірваний в Москві Храм Христа Спасителя і десятки тисяч інших церков, мечетей, синагог і дацанів?
Сталіну вдалося створити 200-мільйонну колонію рабів, для яких не було ні моральних цінностей, ні релігійних – тільки пропаганда й ідеологія, створена на брехні і лицемірстві. Нинішні старці та старенькі розгублені – вони звикли жити в тій країні, коли в 6 ранку гімн, потім черга в магазин, партзбори, профзбори, ввечері програма «Час» і обговорення за вечерею підступів світового імперіалізму. Ідеологія була побудована на ненависті до всіх, бо у рабів прийнято. І їжа їм потрібна, щоб підтримувати біологічне життя, а не насолоджуватися ним. І ідеологічний вибір дуже маленький – православ'я, потім його знищення і натомість марксизм-ленінізм, потім знову православ'я разом з путінізмом. Жити в пеклі і мріяти про рай. Ховати розстріляних і любити диктатора. Божевільний будинок.
Ви думаєте, ці старенькі хрестяться на Сталіна? Мені здається, що вони мітять себе як мішені – якщо Сталін їх вчасно не розстріляв, то хоча б Путін це зробить.
Олег Панфілов - нВ
