Минулотижневі (26 січня) заяви про те, що влада США пов'язуює Володимира Путіна з корупцією, струснули російське політичне поле. Зокрема, в нещодавній документальний фільм ВВС увійшов коментар з цього питання заступника міністра фінансів США, Адама Шубіна. Але справжнім шоком стало те, що Білий Дім вельми буденно підтвердив висловлену Шубіним думку, що російський президент був особисто причетний до сумнівних угод.Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков назвав ці звинувачення «неприйнятними», а також «обурливими і образливими». Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у телефонній розмові з держсекретарем США Джоном Керрі назвав їх «грубими» і поскаржився на «навмисне посилення напруженості» з боку Вашингтона.
Резонанс, викликаний цим скандалом, збільшує той факт, що скандал виник всього через тиждень після того, як британський суддя сер Роберт Оуен оголосив висновки розслідування Великобританією вбивства Олександра Литвиненка, яким було встановлено, що Путін, «ймовірно», сам віддав цей наказ.
Строго кажучи, у твердженні про те, що Путін очолює систему державної організованої корупції, немає нічого нового, як і в припущенні, що ланцюжок командування в брудних спецопераціях веде прямо до нього. Олексій Навальний, безстрашний російський борець з корупцією, стверджує, що посилення санкцій проти таких близьких до Кремля олігархів, як Геннадій Тимченко, а також братів Аркадія та Бориса Ротенберга означають, що влада США прекрасно знає про зворотній бік російської корупційної системи та роль Путіна в ній.
Путін завжди волів блефувати, а не тримати слова
Незважаючи на жалюгідний стан російської економіки, хижацькі апетити еліт анітрохи не зменшилися. І ключовою темою серйозних обговорень серед інсайдерів натепер є розподіл коштів, які держава виділить для порятунку «голодуючих» державних компаній і банків. Нещодавній Індекс сприйняття корупції Transparency International поставив Росію на 119 місце із 168, зазначивши не тільки розкрадання, але й репресії.
Можливі негативні наслідки дозволяють пояснити те, як неохоче росіяни протестують проти повсюдної корупції в країні. Але чим більше економічна криза з'їдає їх доходи, тим ймовірніше, що роздратування російського населення буде зростати і може навіть прийняти політичний характер.
І справді, цієї зими відбулися протести російських далекобійників проти нової системи оподаткування, нові мітинги заплановані на найближчі тижні. Поєднання різноманітних дратівливих факторів виразилося в тому, що зараз, за даними Левада-центру, лише 45% росіян вірять, що країна рухається в правильному напрямку», порівняно з піковими 66% в середині 2014 року.
Тренд розвивається настільки стрімко, що влада не може відповісти на проблеми,що виникають, ні попередити появу нових, якщо не вважати реакцією звичну риторику уряду про невтомну боротьбі з корупцією.
Більш радикальну заяву зробив глава Чечні Рамзан Кадиров, назвавши звинувачення США «справжньою війною» проти Росії. Це частина лютої інформаційної кампанії, яку проводить Кадиров протягом останніх тижнів, подаючи себе як лідера в цій війні. Спецслужби все більше побоюються його особистої армії, що складається з 20 000 озброєних і навчених солдатів.
Путін не реагує на спроби Кадирова впливати на політичне поле. Але ще менше він прагне приєднуватися до пропозицій реформування, висунутих урядом Медведєва. Основним механізмом прийняття рішень для нього є не уряд, а Рада Безпеки, де більшість становлять силовики. Але цей механізм в основному вимагає направлення чергових сум грошей до розкабанілих бюрократичних апаратів силових міністерств або пропозиції посилити «патріотичну мобілізацію», яка в минулі роки успішно відволікала увагу від корупції. Але зараз ризики такої мобілізації для Москви дуже високі, як показав випадок з Туреччиною і російським бомбардувальником.
Путін завжди волів блефувати, а не тримати слово, і він явно не знає, як реагувати на кризу, що перевернула всі його уявлення про гарантований добробут власників енергетичних ресурсів. Він вміє контролювати розподіл нафтових доходів, вміє перетворювати корупцію на механізм встановлення вірності, але, схоже, поняття не має, як зменшити апетити корумпованих еліт.
Єдиним незаперечним правилом його неписаного кодексу є те, що особисті образи не можна залишати без відповіді. Але асиметричні відповіді на виклики, що виникають у нього явно закінчуються. Україна не є зручною метою, мінський процес застряг, а зимовий наступ вимагав би мобілізації і так уже виснажених ресурсів. Сирія стала пасткою, тому замість саботажу переговорів Москва тепер потребує їх, щоб вибратися з країни. Ситуація здається безвихідною, і Путіну тільки й залишається, що грати на розумінні партнерів, що загнаний в кут щур стає дуже небезпечною твариною. Ось тільки це твердження вже не є вірним щодо таргана.
Павло Баєв- НВ
