Замість майбутнього Путін створює Росії велике минуле - правнучка Хрущова

Слоган «Це економіка, дурнику» стояв за політичним успіхом Білла Клінтона. У випадку Володимира Путіна — «це історія, дурнику».

Сучасна російська приказка говорить: Путіну не вдалося побудувати нам велике майбутнє, тож він збудував нам велике минуле. Від Москви до Криму (анексованого у минулому році), від Санкт-Петербурга до стародавнього сирійського міста Пальміра Путін очолює нову Східно-християнську імперію, і 90% росіян аплодують його масштабним імперським амбіціям.

Коли Туреччина збила російський бомбардувальник, це оголило напругу між Путіним і його турецьким колегою-диктатором, президентом Реджепом Таїпом Ердоганом. Ердоган давно доводив, що проведення кордону з Сирією після Першої світової було несправедливим, розділивши братів-турків. Оскільки Росія бомбила сирійських повстанців, серед яких були і вищезгадані туркомани, уряд Ердогана «рішуче засудив варварські атаки».

Більше того, Туреччина в Сирії домагається повалення президента Башара Асада, тоді як метою російської інтервенції була не тільки боротьба з ІДІЛ, але і збереження режиму Асада, який є ключовим союзником Путіна в регіоні. Президенти Росії і Туреччини подають свій конфлікт як протистояння християнства та ісламу – популярний аргумент для націоналістичної публіки в обох країнах.


Незважаючи на те, що деякі західні експерти засудили втручання Ердогана «В операції Москви проти ісламських радикалів», багато хто підтримав Туреччину у спільному починанні – повалення Асада. Рішення Путіна підвищити градус конфронтації запровадженням санкцій на імпорт турецьких продуктів і розслідуванням турецьких компаній, що працюють в Росії, було розкритиковане як шкідливе для економіки його власної країни. Але мало хто звернув увагу на справжнє – екзистенційне, традиційне – коріння ескалації: історичний конфлікт між візантійцями і османами.

Трошки історії: Східна Римська імперія, також відома, як Візантія, була захоплена османами в 1453 році. Її столиця Константинополь, яку називали Другим Римом після першого захоплення Риму германськими племенами, була перейменована в Стамбул. Після цього Москва прийняла мантію «спасителя східного православ'я», оголосивши себе Третім Римом. Навіть до нинішньої суперечки Путін подавав себе як спадкоємця візантійських імператорів, якому судилося стати щитом від руйнувань, які несе радикальний іслам, і розпаду католицького і протестантського Заходу.

Забудьте, що після падіння комунізму в 1991 році Росія стала членом таких глобальних інституцій, як G8 і Світова організація торгівлі, і підписувала такі міжнародні договори, як Кіотський протокол або Конвенція про хімічне озброєння; в березні 2014 року, після анексії Криму, Путін заявив, що Росія повернеться до свого християнського походження. Він назвав Крим російської горою Синай, «Російським Єрусалимом», колискою російської цивілізації.

У 988 році київський князь Володимир Великий, тезка Путіна (і зручна історична паралель), навернув Київську Русь до християнства. Це глобальне хрещення підвищило статус Володимира, закріпивши консолідацію території від Чорного моря до Прибалтики. Крім того, після прийняття християнства він одружився на візантійській принцесі Анні.

Після розпаду Візантії ще одна принцеса, Софія, в 1472 році вийшла заміж за Івана ІІІ, теж «Великого», цим затвердивши за Москвою статус «Третього Риму». Всі ці «Великі» добре вписуються в спадщину Путіна.

Кажіть, що хочете, але під ці амбіції підведена Масштабна філософська база. Путін продовжує євразійську риторику популістських релігійних філософів Миколи Бердяєва та Івана Ільїна, жавших на початку ХХ століття. Він також любить письменника-дисидента Олександра Солженіцина, який, хоч і засудив комунізм у своїй книзі Архіпелаг ГУЛАГ, був прихильником російського націоналізму і об'єднання слов'янських територій, включно з Україною та іншими територіями, де сповідували православ'я.

Ідея великого російського відродження через підняття духу православ'я дозволяє Путіну включити образ ще одного «великого», точніше, «великої» - імператриці Катерини ІІ, у свій пантеон попередників. У 1772 році вона відрядила військовий корабель до берегів нинішніх Лівану і Сирії, щоб допомогти місцевим відбити напад Османської імперії. Два роки потому імператриця залишила регіон, задовольнившись поступками Туреччини на Кримському півострові. Путін – великий шанувальник Катерини; одного разу він навіть зазначив, що вона була «більш ефективним правителем, ніж Петро Перший, — кровищі менше, а справ більше. При Катерині II Росія найбільше земель здобула».

Саме експансіоністська філософія Катерини найкраще описує світогляд Путіна в нинішній війні з перетягуванням Криму між Україною і Росією, а також напругою в Сирії між Росією, Туреччиною і Заходом. Він родом із Санкт-Петербурга, міста, яке після правління Катерини стало відоме як «Північна Пальміра», альтер-его стародавньої Пальміри в Сирії, яка в третьому столітті була центром благополуччя і зразком архітектури.



Звісно, Кремль і Асада пов'язує давній політичний союз, але саме його алавітська віра спонукає Кремль захищати нинішній сирійський режим. Наявність у ній елементів християнства підкреслюється РПЦ, привівши до такої заяви: «бій проти тероризму – це священна війна, і наша країна, можливо, найактивніша сила в світі, яка воює з ним».

Стародавнє сирійське місто Антіохія сприймається як «свята земля, наша земля» - там у 100-х роках послідовників Христа вперше назвали християнами. Сьогодні Антіохія – місто на далекому півдні Туреччини, і перейменоване в Антакію. Сирія, як і раніше, вважає його своїм. Звідси і цивілізаційна та імперська подача нинішнього протистояння з Туреччиною – османський султан Реджеп проти візантійського імператора Володимира.

Деякі експерти наголосили, що незважаючи на грандіозність планів Путіна, він перестарався. В Україні, Сирії, а тепер і в Туреччині, «Росія не може справлятися одночасно з декількома конфліктами з найважливішими своїми сусідами, особливо на тлі зростання суспільного невдоволення заходами економії», - написав нещодавно Леонід Бершидський.

Можливо, але стратегічне мислення ніколи не було нашою сильною стороною; ми, схоже, постійно повертаємося до минулого: патріотизм і ворожість до всього – наш шлях вперед. В очах Путіна Росія – країна з економікою, що падає через санкції Заходу, запроваджені за анексію Криму; це великий нащадок могутньої імперії, захисник християнської віри. І цей погляд на речі поділяє майже весь російський народ.

Ніна Хрущова
Праонука Микити Хрущова, декан факультету Міжнародні відносини університету New School в Нью-Йорку,