Напевно, що до крайньої міри політизовані місцеві вибори бувають не тільки в Україні, але і у Франції, яка є, як відомо, одним з «локомотивів» Євросоюзу, а також колискою прав і свобод людини і громадянина в їх сучасному розумінні. Тим не менш, муніципальні вибори у Франції, на яких вирішувалося, хто буде контролювати місцеві бюджети, видатки на школи, лікарні, дороги, комунальні служби, перетворилися в яскраве і інтригуюче електоральне шоу, що тримало в напрузі не тільки Францію, але й дуже багатьох за її межами. Адже ці вибори обґрунтовано вважають генеральною репетицією перед президентськими і парламентськими виборами 2017 року.
Але закінчення виборів не внесло особливої ясності в подальші політичні розклади П'ятої республіки. Результати минулих виборів не дають можливості прогнозувати, яка більшість сформується в майбутньому парламенті, яким буде уряд, а головне, хто стане президентом. Нагадаємо, що результати майбутніх національних виборів у Франції вкрай важливі для України. Адже вже очевидно, що конфлікт з Росією – це всерйоз і надовго, а від того, хто стане на чолі Франції, дуже сильно залежить не тільки доля санкцій проти Москви, але і вся позиція Європи, дуже багато в якій вкрай схильні безмозглому і корисливому «москвофільству».
Отже, в неділю 13 грудня 2013 року пройшов другий тур муніципальних виборів у Франції.
Бадьорі заголовки засобів масової інформації про те, що, мовляв, «ультраправі націоналісти» з Національного фронту Марін Ле Пен програли, а республіканці Саркозі виграли, свідчать про погане розуміння реальності.
Дійсно, повторити тріумф першого туру у партії Марін Ле Пен не вийшло, що, втім, було цілком очікувано. Перше місце посіла Республіканська партія колишнього президента країни Ніколя Саркозі, що набрала 40%. Друге місце взяли правлячі соціалісти на чолі з чинним президентом Франсуа Олландом, які взяли 30%. Національний фронт Марін Ле Пен посів лише третє місце, набравши 28%. При цьому в 7 регіонах більшість мають, якщо так можна висловитися, республіканці-«саркозіанци», в 5 регіонах лідирують соціалісти-«олландисти», а на Корсиці більшість отримала місцева партія.
У свою чергу, партія Ніколя Саркозі зміцнила позиції перед президентськими виборами, але не виправдала високих очікувань. Сам Саркозі, якого після програшу на президентських виборах 2012 року та корупційних звинувачень у зв'язках з покійним лідером Лівії Муаммаром Каддафі, вважали «збитим льотчиком», з тріумфом повернувся у вищу політичну лігу і також може розраховувати на успіх у 2017 році.
У вищу лігу вирвався Національний фронт і його лідер, харизматична Марін Ле Пен. Партія не очолила жодної регіональної ради і ніби як вважається переможеною. Але якщо згадати, що на попередніх місцевих виборах 2010 року Національний фронт набрав 9,17%, тобто кількість прихильників французьких націоналістів зросла в три рази, то це не провал, а успіх партії і особисто Марін Ле Пен. Саме вона провела, як нині модно говорити, «ребрендинг» партії, що дісталвся в спадок від її батька і засновника політичної сили Жана-Марі Ле Пена, який був скандалістом і маргіналом, та й сама партія вважалася маргінальною вискочкою. Марін позбулася занадто одіозних і націонал-істеричних гасел і елементів, включаючи свого батька, який вкрай негативно ставиться до діяльності доньки і навіть бажав їй провалу на виборах. Саме та певна ступінь респектабельності, яку партії надала Марін, вивела її політичну силу на третє місце у Франції.
При цьому партія Ле Пен є опозиційною до обох провідних політичних сил країни. Навіть програш Національного фронту, певною мірою йому на руку, оскільки на майбутніх загальнонаціональних виборах дозволить Національного фронту та його лідеру позиціонувати себе як єдину реальну опозицію, не заплямовану владою і яка всією душею вболіває за Францію. Артистизму і харизми Марін Ле Пен вистачить, щоб успішно грати роль Жанни д'арк, тим більше, що у зв'язку з навалою орди мігрантів і сплеском тероризму запит на новоявлену Орлеанську Діву неухильно зростає.
Марін Ле Пен відмовилася вважати свій результат поразкою. Національний фронт отримав 6,5 мільйонів голосів тих, хто прийшов на вибори, побивши всі попередні рекорди популярності. «Потроївши кількість депутатів у регіональних радах, Національний фронт стане головною опозиційною силою на рівні регіонів Франції, конструктивною опозицією, але вимогливою, оскільки ми вільні від політичних альянсів і не залежимо від чужих інтересів», – заявила Ле Пен.
* * *
Очевидно, що французьких виборців вже не задовольняють усталені політичні «гойдалки», в яких соціалісти змінюють правоцентристів з неабиякою часткою консерватизму і респектабельного націоналізму в особі неоголлистів Ніколя Саркозі. Такі «гойдалки» між лівоцентристськими і правоцентристськими сегментами політичного спектру ще років десять тому вважалися чи не найвищим досягненням європейської і взагалі західної демократії, яка нібито дозволяє «золотий мільярд» успішно розвиватися і рухатися вперед. Але подібна схема привела в глухий кут, хоча б тому, що сучасні західні ліві і праві мало чим відрізняються, оскільки і ті, і інші затишно влаштувалися на неоліберальній платформі, яка призвела до кризи, різкого падіння рівня життя і впевненості в завтрашньому дні. Крім того, респектабельні західні праві і ліві не дають відповідей на виклики нової реальності у вигляді ескалації локального конфлікту на Близькому Сході з можливою перспективою переростання його в глобальний конфлікт, а також небачений досі сплеск міграції та тероризму. Стару ідею мультикультуралізму, з якою носилися в Європі останнім часом, можна здавати в утиль. Нічого нового не проглядається. Втім, вже проглядається: це зростання націоналізму і популярності націоналістичних політичних сил, аж до радикальних і навіть нацистських, що було цілком очікувано.
Відчувши, що у них буквально на очах народжується потужний політичний конкурент в особі Національного фронту, республіканці і соціалісти об'єдналися, щоб не допустити цю партію до влади. Звичайно, при цьому використовувалися красиві фрази типу «No pasaran!», «Зупинимо коричневу чуму!» і так далі. Дійсно, програма партії Ле Пен віддає неабиякою ксенофобією, але, наприклад, слова і дії Саркозі під час його перебування міністром закордонних справ і президентом не надто відрізнялися від того, що пропонують націоналісти.
В регіоні Нор – Па-де-Кале – Пікардія на півночі, де висувалася Марін Ле Пен, вона у другому турі набрала 40% і могла б без проблем зберегти перше місце і очолити регіон, перетворивши його на плацдарм для електорального настання в 2017 році. Точно так само на півдні племінниця лідера партії Маріон Марешаль Ле Пен могла очолити округ на Лазурному березі. Але не вдалося! Причина полягає в тому, що в цих регіонах соціалісти зняли свої кандидатури і закликали голосувати за висуванців Республіканської партії Саркозі. Крім того, в ЗМІ була розгорнута масована кампанія проти Національного фронту. І результат був досягнутий!
Читайте на InfoKava.com: Протеже Путіна програли вибори у Франції
В окрузі, де висувалася Марін Ле Пен, переміг кандидат від республіканців Ксав'є Бертран, який з пафосом заявив: «Тут ми дали урок. Історія запам'ятає, що саме тут ми зупинили просування Національного фронту».
Його партійний шеф Ніколя Саркозі висловився більш стримано: «Настав час серйозної розмови про те, що хвилює французів: наше місце в Європі, економічна політика, масове безробіття, безпека, освіта наших дітей, зміцнення нашої ідентичності. Було б помилкою вести себе так, ніби нація не дала нам цього зрозуміти». Іншими словами, «Сарко» фактично визнає, що ультранаціоналісти добилися серйозного успіху, оскільки правильно ставлять питання.
Урочисто, але також стримано висловився прем'єр-міністр-соціаліст Мануель Вальс: «Я вітаю виборців, які відгукнулися на заклик блокувати Національний фронт. Але сьогодні немає місця полегшення, тріумфу, ми не святкуємо перемогу. Небезпека, що виходить від ультраправих, нікуди не поділася.
Поки що важко сказати напевно, наскільки серйозно партія Ле Пен небезпечна для Франції, але є незаперечним фактом те, що вона сильно «потопталась» по електоральних полях як правих республіканців, так і лівих соціалістів.
За деякими оцінками, до 16% електорату Саркозі перебігли до Ле Пен.
Але ще гірше справа йде у соціалістів. Висування і великий успіх Марін Ле Пен саме на Півночі, в окрузі Нор—Па-де-Кале—Пікардія обумовлено не тільки тим, що в цьому районі розташований вхід в підводний тунель для швидкісних поїздів, за яким мігранти з Близького Сходу намагаються пробратися в Великобританію. На околицях Кале мігранти розбили стихійний табір, прозваний «джунглями». Подібна ситуація у місцевих жителів, м'яко кажучи, захоплення не викликає, а тому зрозумілий їхній інтерес до націоналістів, пропонують рецепти розв'язання проблеми.
Але є ще одна причина, по якій цей північний регіон з центром у Ліллі став електоральною базою Марін Ле Пен і її партії, і ця причина прямо стосується лівих. Це колишній промисловий район країни, значення якого для економіки істотно знизилося, підприємства старої індустрії занепадають і закриваються. У зв'язку з цим, падає вплив соціалістів і комуністів, які довгий час були найпопулярнішою політичною силою серед місцевого політизованого робочого класу. Сьогодні з 6 млн жителів Нор—Па-де-Кале—Пікардії 1 млн живе за межею бідності. Рівень безробіття перевищує 12%. П'ята частина населення не має вищої освіти. Звертає на себе увагу той факт, що значну частину виборців Національного фронту складають молоді вихідці з робітничого середовища у віці до 25 років. На них припадає 33% проголосували за партію Марін Ле Пен. І це тривожний дзвінок для соціалістів і лівих взагалі, які швидко втрачають своїх прихильників.
Причина в тому, що нинішні західні ліві, особливо соціалісти Олланда, вже давно такими в цьому сенсі не є, оскільки їх реальна соціально-економічна політика є такою ж неоліберальною, як і у правих. Крім того, розхоже визначення націоналістів як ультраправих, є неосвіченим, оскільки в оригіналі політична правизна є поняттям соціально-економічним, до національної проблеми правизна відносин, строго кажучи, не має, а соціально-економічні гасла Національного фронту є певною мірою лівими. Зазначимо лише, що політика і програма Саркозі в ряді випадків є значною мірою більш правою, ніж гасла Марін Ле Пен.
Таким чином, соціально-економічні гасла Національного фронту є гарним замінником для дискредитування себе лівих партій.
Втім, за Національний фронт голосують не тільки робітники і громадяни з низьким рівнем доходів, але і цілком заможні французи. Свідченням того стали високі результати племінниці лідера партії Маріон Марешаль Ле Пен в південному регіоні Прованс—Альпи—Лазурний берег, який населений заможними, але консервативно налаштованими виборцями.
* * *
Очевидно, що найбільше нас повинно цікавити те, як на Україні можуть позначитися майбутні парламентські і президентські вибори 2017 року, репетицією яких і стали місцеві вибори. І тут поки що має місце повний туман, хоча залишається надія на перемогу соціалістів і Олланда. Нагадаємо, що, поряд із Німеччиною, Франція нехай і з коливаннями, але все ж підтримує санкції проти Москви у відповідь на агресію Кремля проти України. Саме Олланд після деяких торохкань розірвав контракт з Москвою на поставку вертольотоносців «Містраль», який був укладений, до речі, при Саркозі.
По-перше, у Марін Ле Пен ще залишаються великі шанси, особливо якщо почнеться, наприклад, ескалація тероризму, з яким нинішня влада не зможе впоратися.
По-друге, серйозно вирослі шанси Саркозі знову стати президентом нічого особливо хорошого для України не принесуть. Відомо, що Путін і Саркозі підтримують тісні особисті відносини один з одним. Саркозі вже не раз різко висловлювався про необхідність більш глибокого співробітництва з Росією та скасування санкцій. Звичайно, на нього буде сильно впливати Меркель і Америка, на думку яких «Сарко» має звичку прислухатися. Але Меркель і сама знаходиться під пресом німецьких корпорацій, яким вкрай не вигідні санкції, і можлива зміна позиції Франції дасть зайвий аргумент для постановки питання про їх скасування в Німеччині. У свою чергу, Україна стане ще більш залежною від Заходу в особі Меркель, Вашингтона та інших.
По-третє, місцеві вибори показали, що серйозні шанси на перемогу в 2017 році зберігають Олланд і соціалісти. Україні залишається тільки сподіватися, що на президентських виборах 2017 року у Франції Франсуа Олланд переможе, нехай навіть з усіма його недоліками.
Але закінчення виборів не внесло особливої ясності в подальші політичні розклади П'ятої республіки. Результати минулих виборів не дають можливості прогнозувати, яка більшість сформується в майбутньому парламенті, яким буде уряд, а головне, хто стане президентом. Нагадаємо, що результати майбутніх національних виборів у Франції вкрай важливі для України. Адже вже очевидно, що конфлікт з Росією – це всерйоз і надовго, а від того, хто стане на чолі Франції, дуже сильно залежить не тільки доля санкцій проти Москви, але і вся позиція Європи, дуже багато в якій вкрай схильні безмозглому і корисливому «москвофільству».
Але у Франції поки що – все в тумані!
Отже, в неділю 13 грудня 2013 року пройшов другий тур муніципальних виборів у Франції.
Бадьорі заголовки засобів масової інформації про те, що, мовляв, «ультраправі націоналісти» з Національного фронту Марін Ле Пен програли, а республіканці Саркозі виграли, свідчать про погане розуміння реальності.
Дійсно, повторити тріумф першого туру у партії Марін Ле Пен не вийшло, що, втім, було цілком очікувано. Перше місце посіла Республіканська партія колишнього президента країни Ніколя Саркозі, що набрала 40%. Друге місце взяли правлячі соціалісти на чолі з чинним президентом Франсуа Олландом, які взяли 30%. Національний фронт Марін Ле Пен посів лише третє місце, набравши 28%. При цьому в 7 регіонах більшість мають, якщо так можна висловитися, республіканці-«саркозіанци», в 5 регіонах лідирують соціалісти-«олландисти», а на Корсиці більшість отримала місцева партія.
Визначити переможців і переможених на цих виборах неможливо. Соціалісти, які знаходяться при владі, програли, але далеко не так нищівно, як їм пророкували після першого туру. Більш того, в нинішній ситуації серйозного соціально-економічної кризи, ускладненою кризою мігрантів і сплеском тероризму, правлячі соціалісти показали гідний результат, що дозволяє розраховувати на успіх у 2017 році.
У свою чергу, партія Ніколя Саркозі зміцнила позиції перед президентськими виборами, але не виправдала високих очікувань. Сам Саркозі, якого після програшу на президентських виборах 2012 року та корупційних звинувачень у зв'язках з покійним лідером Лівії Муаммаром Каддафі, вважали «збитим льотчиком», з тріумфом повернувся у вищу політичну лігу і також може розраховувати на успіх у 2017 році.
У вищу лігу вирвався Національний фронт і його лідер, харизматична Марін Ле Пен. Партія не очолила жодної регіональної ради і ніби як вважається переможеною. Але якщо згадати, що на попередніх місцевих виборах 2010 року Національний фронт набрав 9,17%, тобто кількість прихильників французьких націоналістів зросла в три рази, то це не провал, а успіх партії і особисто Марін Ле Пен. Саме вона провела, як нині модно говорити, «ребрендинг» партії, що дісталвся в спадок від її батька і засновника політичної сили Жана-Марі Ле Пена, який був скандалістом і маргіналом, та й сама партія вважалася маргінальною вискочкою. Марін позбулася занадто одіозних і націонал-істеричних гасел і елементів, включаючи свого батька, який вкрай негативно ставиться до діяльності доньки і навіть бажав їй провалу на виборах. Саме та певна ступінь респектабельності, яку партії надала Марін, вивела її політичну силу на третє місце у Франції.
При цьому партія Ле Пен є опозиційною до обох провідних політичних сил країни. Навіть програш Національного фронту, певною мірою йому на руку, оскільки на майбутніх загальнонаціональних виборах дозволить Національного фронту та його лідеру позиціонувати себе як єдину реальну опозицію, не заплямовану владою і яка всією душею вболіває за Францію. Артистизму і харизми Марін Ле Пен вистачить, щоб успішно грати роль Жанни д'арк, тим більше, що у зв'язку з навалою орди мігрантів і сплеском тероризму запит на новоявлену Орлеанську Діву неухильно зростає.
Марін Ле Пен відмовилася вважати свій результат поразкою. Національний фронт отримав 6,5 мільйонів голосів тих, хто прийшов на вибори, побивши всі попередні рекорди популярності. «Потроївши кількість депутатів у регіональних радах, Національний фронт стане головною опозиційною силою на рівні регіонів Франції, конструктивною опозицією, але вимогливою, оскільки ми вільні від політичних альянсів і не залежимо від чужих інтересів», – заявила Ле Пен.
* * *
Очевидно, що французьких виборців вже не задовольняють усталені політичні «гойдалки», в яких соціалісти змінюють правоцентристів з неабиякою часткою консерватизму і респектабельного націоналізму в особі неоголлистів Ніколя Саркозі. Такі «гойдалки» між лівоцентристськими і правоцентристськими сегментами політичного спектру ще років десять тому вважалися чи не найвищим досягненням європейської і взагалі західної демократії, яка нібито дозволяє «золотий мільярд» успішно розвиватися і рухатися вперед. Але подібна схема привела в глухий кут, хоча б тому, що сучасні західні ліві і праві мало чим відрізняються, оскільки і ті, і інші затишно влаштувалися на неоліберальній платформі, яка призвела до кризи, різкого падіння рівня життя і впевненості в завтрашньому дні. Крім того, респектабельні західні праві і ліві не дають відповідей на виклики нової реальності у вигляді ескалації локального конфлікту на Близькому Сході з можливою перспективою переростання його в глобальний конфлікт, а також небачений досі сплеск міграції та тероризму. Стару ідею мультикультуралізму, з якою носилися в Європі останнім часом, можна здавати в утиль. Нічого нового не проглядається. Втім, вже проглядається: це зростання націоналізму і популярності націоналістичних політичних сил, аж до радикальних і навіть нацистських, що було цілком очікувано.
Відчувши, що у них буквально на очах народжується потужний політичний конкурент в особі Національного фронту, республіканці і соціалісти об'єдналися, щоб не допустити цю партію до влади. Звичайно, при цьому використовувалися красиві фрази типу «No pasaran!», «Зупинимо коричневу чуму!» і так далі. Дійсно, програма партії Ле Пен віддає неабиякою ксенофобією, але, наприклад, слова і дії Саркозі під час його перебування міністром закордонних справ і президентом не надто відрізнялися від того, що пропонують націоналісти.
В регіоні Нор – Па-де-Кале – Пікардія на півночі, де висувалася Марін Ле Пен, вона у другому турі набрала 40% і могла б без проблем зберегти перше місце і очолити регіон, перетворивши його на плацдарм для електорального настання в 2017 році. Точно так само на півдні племінниця лідера партії Маріон Марешаль Ле Пен могла очолити округ на Лазурному березі. Але не вдалося! Причина полягає в тому, що в цих регіонах соціалісти зняли свої кандидатури і закликали голосувати за висуванців Республіканської партії Саркозі. Крім того, в ЗМІ була розгорнута масована кампанія проти Національного фронту. І результат був досягнутий!
Читайте на InfoKava.com: Протеже Путіна програли вибори у Франції
В окрузі, де висувалася Марін Ле Пен, переміг кандидат від республіканців Ксав'є Бертран, який з пафосом заявив: «Тут ми дали урок. Історія запам'ятає, що саме тут ми зупинили просування Національного фронту».
Його партійний шеф Ніколя Саркозі висловився більш стримано: «Настав час серйозної розмови про те, що хвилює французів: наше місце в Європі, економічна політика, масове безробіття, безпека, освіта наших дітей, зміцнення нашої ідентичності. Було б помилкою вести себе так, ніби нація не дала нам цього зрозуміти». Іншими словами, «Сарко» фактично визнає, що ультранаціоналісти добилися серйозного успіху, оскільки правильно ставлять питання.
Урочисто, але також стримано висловився прем'єр-міністр-соціаліст Мануель Вальс: «Я вітаю виборців, які відгукнулися на заклик блокувати Національний фронт. Але сьогодні немає місця полегшення, тріумфу, ми не святкуємо перемогу. Небезпека, що виходить від ультраправих, нікуди не поділася.
Поки що важко сказати напевно, наскільки серйозно партія Ле Пен небезпечна для Франції, але є незаперечним фактом те, що вона сильно «потопталась» по електоральних полях як правих республіканців, так і лівих соціалістів.
За деякими оцінками, до 16% електорату Саркозі перебігли до Ле Пен.
Але ще гірше справа йде у соціалістів. Висування і великий успіх Марін Ле Пен саме на Півночі, в окрузі Нор—Па-де-Кале—Пікардія обумовлено не тільки тим, що в цьому районі розташований вхід в підводний тунель для швидкісних поїздів, за яким мігранти з Близького Сходу намагаються пробратися в Великобританію. На околицях Кале мігранти розбили стихійний табір, прозваний «джунглями». Подібна ситуація у місцевих жителів, м'яко кажучи, захоплення не викликає, а тому зрозумілий їхній інтерес до націоналістів, пропонують рецепти розв'язання проблеми.
Але є ще одна причина, по якій цей північний регіон з центром у Ліллі став електоральною базою Марін Ле Пен і її партії, і ця причина прямо стосується лівих. Це колишній промисловий район країни, значення якого для економіки істотно знизилося, підприємства старої індустрії занепадають і закриваються. У зв'язку з цим, падає вплив соціалістів і комуністів, які довгий час були найпопулярнішою політичною силою серед місцевого політизованого робочого класу. Сьогодні з 6 млн жителів Нор—Па-де-Кале—Пікардії 1 млн живе за межею бідності. Рівень безробіття перевищує 12%. П'ята частина населення не має вищої освіти. Звертає на себе увагу той факт, що значну частину виборців Національного фронту складають молоді вихідці з робітничого середовища у віці до 25 років. На них припадає 33% проголосували за партію Марін Ле Пен. І це тривожний дзвінок для соціалістів і лівих взагалі, які швидко втрачають своїх прихильників.
Причина в тому, що нинішні західні ліві, особливо соціалісти Олланда, вже давно такими в цьому сенсі не є, оскільки їх реальна соціально-економічна політика є такою ж неоліберальною, як і у правих. Крім того, розхоже визначення націоналістів як ультраправих, є неосвіченим, оскільки в оригіналі політична правизна є поняттям соціально-економічним, до національної проблеми правизна відносин, строго кажучи, не має, а соціально-економічні гасла Національного фронту є певною мірою лівими. Зазначимо лише, що політика і програма Саркозі в ряді випадків є значною мірою більш правою, ніж гасла Марін Ле Пен.
Таким чином, соціально-економічні гасла Національного фронту є гарним замінником для дискредитування себе лівих партій.
Втім, за Національний фронт голосують не тільки робітники і громадяни з низьким рівнем доходів, але і цілком заможні французи. Свідченням того стали високі результати племінниці лідера партії Маріон Марешаль Ле Пен в південному регіоні Прованс—Альпи—Лазурний берег, який населений заможними, але консервативно налаштованими виборцями.
* * *
Очевидно, що найбільше нас повинно цікавити те, як на Україні можуть позначитися майбутні парламентські і президентські вибори 2017 року, репетицією яких і стали місцеві вибори. І тут поки що має місце повний туман, хоча залишається надія на перемогу соціалістів і Олланда. Нагадаємо, що, поряд із Німеччиною, Франція нехай і з коливаннями, але все ж підтримує санкції проти Москви у відповідь на агресію Кремля проти України. Саме Олланд після деяких торохкань розірвав контракт з Москвою на поставку вертольотоносців «Містраль», який був укладений, до речі, при Саркозі.
Дуже передчасно є виражена у багатьох ЗМІ непідробна радість з приводу того, що партія Марін Ле Пен відкрито виступає за співпрацю з Росією і негайне скасування санкцій, на виборах провалилася, і таким чином «Путінтерн» у Франції не пройшов.
По-перше, у Марін Ле Пен ще залишаються великі шанси, особливо якщо почнеться, наприклад, ескалація тероризму, з яким нинішня влада не зможе впоратися.
По-друге, серйозно вирослі шанси Саркозі знову стати президентом нічого особливо хорошого для України не принесуть. Відомо, що Путін і Саркозі підтримують тісні особисті відносини один з одним. Саркозі вже не раз різко висловлювався про необхідність більш глибокого співробітництва з Росією та скасування санкцій. Звичайно, на нього буде сильно впливати Меркель і Америка, на думку яких «Сарко» має звичку прислухатися. Але Меркель і сама знаходиться під пресом німецьких корпорацій, яким вкрай не вигідні санкції, і можлива зміна позиції Франції дасть зайвий аргумент для постановки питання про їх скасування в Німеччині. У свою чергу, Україна стане ще більш залежною від Заходу в особі Меркель, Вашингтона та інших.
По-третє, місцеві вибори показали, що серйозні шанси на перемогу в 2017 році зберігають Олланд і соціалісти. Україні залишається тільки сподіватися, що на президентських виборах 2017 року у Франції Франсуа Олланд переможе, нехай навіть з усіма його недоліками.
Джерело: iamir.info
