"Підтримати"
Новини
Всі новини

Для боротьби з Росією є лише один вихід – повна перемога

У Анталії (Турція) відбулися переговори міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби та міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Кулеба вже доповів, що втішних результатів перемовини не мають. Але й Україна від свого не відступила. З авторською колонкою - Олександр Михельсон, журналіст, публіцист, перекладач.

Отже, всупереч досить поширеним, гм, очікуванням частини громади, Зради на переговорах міністрів у Туреччині не сталося. Бо (передбачувано) не сталося й переговорів як таких.

Сказані після переговорів слова Лаврова «Идет бой не на жизнь, а на смерть за право России быть на политической карте мира при полном уважении своих законных интересов» стосувалися не нападу РФ на Україну, а реакції на це Заходу. Проте слова ці – хоч вони й межують із клінікою, і ще питання, з якого боку – досить ясно демонструють кремлівське бачення картини в цілому.

Наразі «бліцкриг» безнадійно провалено, шансів на новий потужний наступ не проглядається. А отже, є висока ймовірність, що рашизм спробує відвоювати собі певний мінімум, щоб а) отримати плацдарм для подальшої агресії після зализування ран, б) створити для своїх «скрєпостних» картинку нібито досягнення цілей «спецоперації».

В останньому Кремлю зіграє на руку введена в РФ інформблокада, помножена на тиражовані держпропагандою фейки.

Українці, та й увесь світ, тільки пальцем крутять біля скроні, коли чують про «плани» атакувати силами «націоналістів» Донецьк (а то й Ростов), про українську ядерну бомбу, бактеріологічну зброю і таке інше.

Але згодом рашистська пропаганда, поза всяким сумнівом, заявить, що українці ні на кого не напали, не підірвали нічого ядерного і заразили нікого смертоносними вірусами САМЕ ЗАВДЯКИ проведеній «спецоперації».

І те, що для притомного спостерігача виглядає цілковитим божевіллям, в очах принаймні частини росіян послужить доказом притомності й раціональності їхньої влади!

Та повернімося до пункту «а», тобто програми-мінімум воєнного характеру. Не володіючи ні детальною інформацією про реальний розклад сил, ні спеціальними військовими знаннями, було би безглуздо намагатися спрогнозувати ХІД подій. Але досить очевидним є НАПРЯМОК, в якому зараз може рухатися покоцана рашистська машина смерті.

1) Продовжувати тиск на Київ, Харків і Північний Схід (Чернігів, Суми), постійно висіти загрозою з моря на Одесу, періодично смикатися на Миколаїв і Запоріжжя.

Не будемо ворожити, наскільки вони можуть просунутися і скільки їхніх трупів там залишиться. Гарматного м'яса їм не шкода, як ми вже не раз пересвідчилися. Але сковувати наші сили вони будуть на всіх можливих напрямках.

Тим паче не шкода їм цивільних українців. Тому триватимуть і бомбардування та обстріли цивільних об'єктів і житлових масивів.

У рашистів, до речі, немає мети геноциду – бо все навіть гірше. Для них убивства мирних мешканців і руйнування інфраструктури – всього лише спосіб завоювання вигідних позицій для висування політичних вимог, ну і ослаблення України на майбутнє. Так би мовити, nothing personal - нічого особистого! Що певним чином гірше навіть за гітлеризм.

Ще один важливий для ворога напрямок – захоплення контролю над максимальною кількістю об'єктів критичної інфраструктури. ЧАЕС, ЗАЕС, сьогодні вже зайшла мова про газокомпресорні та газорозподільчі станції. Все це також – інструменти шантажу.

2) Тим часом орки будуть максимально закріплюватися на Півдні. Незаконні арешти «неблагонадійних» у Херсоні й Мелітополі, масована пропаганда паралельно з відсіканням місцевих від джерел інформації з вільних територій і навколишнього світу, обіцянки-цяцянки на кшталт «списання комунальних боргів» – усе це явний шлях до влаштування якої-небудь «народної республіки».
Саме тому В ПЕРСПЕКТИВІ не виключено, що рашисти просуватимуть «заморожування конфлікту» – тобто припинення вогню без відведення військ. Їм знадобиться час на зміцнення позицій на Півдні, в сумнозвісному «коридорі на Крим». Ідеться як про поліцейсько-окупаційне, так і про адміністративне, економіко-логістичне і, звичайно, військове закріплення.

В такому варіанті російський контингент на решті української території, по суті, приноситься в жертву. Особливо це стосується з'єднань, кинутих під Київ: якщо ЗСУ врешті-решт не дадуть їм «зелений коридор» внаслідок тих чи інших політичних домовленостей у верхах, ці з'єднання після настання тепла опиняться елементарно відрізаними від «братской Бєлоруссіі».

Звичайно, тут ситуацію може дещо змінити відкритий вступ у війну самої Білорусії: поки писався цей текст, стало відомо, що вже 11 березня Лукашенко зненацька зібрався до Москви...

Ну а тим часом для контролю над «кримським коридором» ворогу конче необхідний Маріуполь. Ось для чого потрібне сковування наших сил на решті територій. Наразі це місто, без перебільшення, лишається нашим – вибачте вже – Сталінградом. От тільки російські фашисти сьогодні на Кальміусі перебувають у вигіднішому становищі, ніж німецькі на Волзі 80 років тому.

***
Безумовно, події можуть розвиватися як гіршим, так і сприятливішим для України чином: для конкретних прогнозів, як уже сказано, потрібно володіти закритою інформацією з обох сторін. Але не підлягає сумніву, що найближчим часом результати війни усе ще формуватимуться не за столом переговорів, а на полі бою.
Дбаймо про наших бійців, і вони подбають про нас.

Олександр Михельсон, Черкаси, InfoKava


Підписуйтесь на аккаунт InfoKava.com в Twitter, Facebook або Telegram: в одній стрічці новин - все, що варто знати про події в Україні та в світі про політику, бізнес, культуру та економіку.
Ctrl
Enter
Если вы заметили ошибку в тексте
Выделите её и нажмите Ctrl+Enter
Также по теме