Всі новини

Команда Зе наступає на свободу слова: чи залишаться в Україні незалежні ЗМІ

"Слуги народу" просувають новий законопроект, який регулюватиме роботу ЗМІ в Україні. Він так і називається - "Про медіа", і вже отримав схвалення профільного Комітету. Незабаром його винесуть на розгляд до Верховної Ради, але вже на нинішній стадії він викликає багато запитань.

Шість законів – в один. Але сумнівний

Закон "Про медіа", якщо розглядати його поверхово, містить багато позитивних моментів. Наприклад, замість 6 законів, що регулюють різні медіа (ТВ, радіо тощо), буде один. Більше того – нарешті регулюватимуться онлайн-ЗМІ.

Також ці нововведення дотичні до зобов'язань України перед Європейським Союзом. Ще у 2014 році країна підписала Угоду про Асоціацію, тому має дотримуватися низки норм. Йдеться не тільки про економіку, але і про інші сфери: відсутність дискримінації, регулювання ЗМІ, контенту тощо.

Однак, якщо вчитатися у 173 сторінки законопроєкту, то стає зрозуміло, що не все так райдужно – під роздачу можуть потрапити блогери, Нацрада отримує величезні повноваження, а новинний сайт можна буде "прикрити" буквально за 2 дні. Але про все докладно.


Кого стосується (спойлер: мало не всіх)

Очевидно, що під дію закону підпадають звичні нам ТБ, радіо, друковані видання, онлайн-ЗМІ. А ось зобов'язання популярних останнім часом блогерів викликають питання. Річ у тім, що формулювання "онлайн-медіа" в законопроєкті подане досить розмито.

"Онлайн-медіа – медіа, яке поширює інформацію в текстовій, аудіо, візуальній або іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, зокрема з використанням програмного забезпечення і пристроїв для інтерактивних масових комунікацій", – зазначено у проєкті.

Фактично, під це визначення потрапляють лідери громадської думки, блогери і політики, яких часом читає більше людей, ніж деякі ЗМІ. Одначе в законі прописано, що він не стосуватиметься фізосіб, які не діють як медіа. Проте ті самі блогери чи автори Telegram-каналів, судячи з визначенням викладеного в законі, цілком діють як медіа.

У будь-якому разі, такі "хиткі" трактування дозволять згодом маніпулювати нормами закону і влаштовувати вибіркове правосуддя для ЛГД (лідер громадської думки) та інших активних користувачів соцмереж.


Штрафи і карт-бланш Нацради

Окрім отримання ліцензії, суб'єкти медіа будуть зобов'язані також дотримуватися її умов. До 2022 року в онлайн-ЗМІ найперше має відкриватися україномовний інтерфейс, а у друкованих – державною мовою має виходити наклад (іншими мовами можна, але тільки рівно в такому самому накладі). Телебачення і радіо до 2024 року повинні перейти на норму: 90% мовлення українською для загальнонаціональних ЗМІ і 80% – для місцевих.

Крім того, в законі прописані порушення, за які каратимуть медіа. Всі їх поділять на три групи:

незначні;

значні;

грубі.

До незначним віднесуть порушення термінів відповіді на запит Нацради, нерозміщення актуальної інформації про структуру власності, порушення правил мовлення у дні жалоби, порушення порядку агітації, розповсюдження фільмів або програм, одним із учасників яких є особа, що загрожує національному медіа-простору тощо.

Список значних порушень об'єднає в собі дискримінаційні висловлювання, поширення заборонених фільмів, порнографічних матеріалів, пропаганду наркотиків, програми, що розповідають як виготовити бомбу або психотропи тощо. Окремо варто зазначити, що до цього списку входить заборона на інформацію, що позитивно оцінює діяльність СРСР.

Коротко кажучи, в позитивному ключі можна писати або говорити тільки про тих людей або події того періоду, які сприяли розвитку української науки та культури. До речі, те ж саме стосується і країн-агресорок. Не можна буде позитивно висловлюватися на їхню адресу або у бік дій їхніх політиків.

Грубі порушення – це: заклики до повалення конституційного режиму, порушення територіальної цілісності України, розпалювання міжнаціональної чи релігійної ненависті, пропаганда тероризму, робота без ліцензії, відмова у проведенні перевірки Нацрадою і подібні дії.

Для ТВ і радіо штрафи будуть найбільшими – від 5 до 25% від розміру ліцензійного збору або від 5 до 75 мінімальних зарплат. Для газет і журналів – теж 5-75 мінімальних зарплат, а ось онлайн-ЗМІ за порушення загрожує блокування, але штрафи нижчі – від 1 до 5 мінімальних зарплат.
Якщо закон ухвалять, то всі питання медіа куруватиме Національна рада з питань ТБ і радіо. Фактично у неї буде повний карт-бланш щодо ЗМІ. Саме Нацрада вирішуватиме, яке порушення є грубим, яку штрафну санкцію застосувати до ЗМІ, а може навіть організувати перевірку – відмовляти не можна.

Більше того, з подачі Нацради зможуть закрити сайт або відкликати ліцензію в телеканалу. Для цього їм потрібно буде подати заяву до Окружного адміністративного суду Києва. У разі, якщо кейс буде "особливої суспільної ваги", то рішення ухвалять за два дні.


Дезінформація: за брехню можна буде сісти

Окремо Міністерство культури, молоді та спорту випустило чернетку закону, який іде пліч-о-пліч із законом "Про медіа" – щодо протидії дезінформації.

Відразу варто пояснити:

Дезінформацією вважатимуть ті недостовірні факти, які спотворюють відомості про людей, події або явища державного масштабу;

Сатира, оцінкові судження чи пародія – не вважатимуться дезінформацією.

За словами профільного міністра Володимира Бородянського, цей законопроєкт має допомогти сформувати в Україні свідоме інформаційне суспільство.

За дезу штрафуватимуть, причому активно. У разі, якщо ЗМІ погодиться спростувати свої заяви, то за перші два випадки дезінформації не покарають. А ось за третій дадуть штраф у 1000 мінімальних зарплат (близько 194 тисяч доларів). Відмова спростовувати дезу виллється у 2000 мінімальних зарплат.

При цьому систематичне масове поширення недостовірної інформації потягне на менший штраф – 85-170 тисяч гривень. Але можуть дати і два роки виправних робіт. Щоправда, що саме вважати масовою дезінформацією, в Мінкульті не вказали.

Можна сісти і за ґрати. У разі, якщо дезінформацію поширюватимуть за допомогою ботів – світить термін від 2 до 5 років, а тим, хто це фінансував – від 3 до 5. Максимальний термін – від 5 до 7 років – можна отримати за повторне масове поширення недостовірної інформації.

Також Мінкульт у своїй чернетці вводить посаду "інформаційного уповноваженого", який стежитиме за дотриманням закону, а також поняття "індекс довіри". Будь-яке ЗМІ зможе отримати його і розмістити відповідні мітки на своїх платформах, якщо:

вони поширюють достовірну інформацію;

журналісти видання дотримуються правил професійної етики;

у видання прозора структура власності;

публікують відповіді або спростування недостовірної інформації.

продовжувати "індекс довіри" доведеться щороку.

Через безліч розмитих формулювань обидва законопроєкти, якщо їх ухвалять, можуть використовуватися зовсім не для регулювання роботи ЗМІ, а для прямого або непрямого на них впливу. Фактично, планується створення наглядового органу, яким стане Нацрада.

Саме вона вирішуватиме, як і за що карати журналістів. А враховуючи, що Нацраду вибиратиме безпосередньо влада, то вона може стати каральним інструментом проти незручних медіа.


* * *

Глава НСЖУ Сергій Томіленко про "законопроекті Бородянського":

Ми не готові подавати патрони, якими в нас же і вистрілять.

- На мою думку, журналістам слід розцінювати цю законодавчу ініціативу як наступ на свободу слова. І якщо до презентації законопроєкту ще була надія, що в процесі його підготовлення змістяться якісь акценти, то сьогодні ті емоції, та агресія, яку демонструє міністр культури пан Бородянський, свідчать: його ініціативу однозначно треба розцінювати як спробу держави втручатися в діяльність українських журналістів. Як спробу регулювання журналістської професії, що, відповідно, є загрозою свободі слова в Україні.

– По суті, назва законопроєкту благородна: вона декларує боротьбу не із журналістикою, а з дезінформацією. І я думаю, що більшість українських журналістів, та й українців загалом, хоче нарешті її побороти. Ми ж усі розуміємо, що фейкові, брехливі новини, які свідомо вкидають у медіапростір, щоб маніпулювати громадською думкою, є злом. Що злом насамперед є агресивна інформаційна політика Росії і російських пропагандистських ЗМІ. І, зрозуміло, у законопроєкті про дезінформацію або, точніше, у презентованих слайдах ми хотіли б побачити механізми підвищення ефективності нашої боротьби саме з російською антиукраїнською пропагандою. Дієвий інструмент для країни, яка стала жертвою війни з Росією, який допоможе захистити наш інформаційний простір від зовнішніх впливів.

А замість цього бачимо, що заявлено боротьбу з дезінформацією, але всі головні зусилля Мінкульту спрямовано на введення "індексу довіри" до українських ЗМІ. Тобто на поділ наших засобів масової інформації на "правильні" та "неправильні".

– Найімовірніше, будуть "професійні" й "непрофесійні" або щось у на зразок, але суть така: держава втручається в незалежність журналістської професії. Моя колега медіаюристка Людмила Опришко так і сказала міністру: це ліцензування журналістики. Тому що певна журналістська асоціація (яку, зауважте, хочуть підтримувати з держбюджету) почне видавати прескартки, що призведе до поділу професійної спільноти на журналістів вищого, привілейованого, класу – і всіх інших ґатунків.

Одна з головних проблем нашої медійної сфери – те, що журналісти розсварені. І розсварили їх насамперед українські політики. Ну, дивіться: "вищій категорії" держава начебто обіцяє привілеї в питаннях фізичного захисту. Пріоритетне розслідування, якщо зайде мова про перешкоджання журналістській діяльності. Спеціальні слідчі групи створюватимуть, щоб розслідувати злочини проти "правильних" журналістів. А злочини проти "неправильних" – це злочини проти звичайних громадян, особливо з огляду на те, як у нас у країні розслідують злочини. Навіть ті, які голосно і не раз називали "справами честі". Ця цинічна обіцянка – що держава захистить журналіста з прескарткою, – просто нездійсненна. В українських умовах.

– Видаватиме ці картки певна асоціація професійних журналістів, яку зберуть із делегатів від медійних організацій. Їх перелік визначило, знову-таки, Міністерство культури. НСЖУ у списку теж є. Але журналістське самоврядування – це демократія людей вільної професії. На те воно і самоврядування, що ми збираємося, обговорюємо те чи інше питання і домовляємося. Найкращою платформою для цього, на мою думку, є Національна спілка журналістів України. Але я ж не пішов до влади на Банкову, не попросив: "Зробіть НСЖУ профільною організацією в цьому питанні, ми хочемо самі видавати картки, а не делегатів кудись відправляти".

– Одна з головних проблем нашої медійної сфери – те, що журналісти розсварені. І розсварили їх насамперед українські політики. Деякі колеги, забувши про неупередженість, об'єктивність, журналістську етику, демонструють риторику ворожнечі та заохочують насильство щодо представників інших ЗМІ. "Ти з олігархічного каналу – так тобі, журнаповіє, і треба!"

Є відкриті заклики до насильства, підбурювання просто. Наша професійна спільнота нездорова, вона розколота. Але це не означає, що влада може спекулювати на її проблемах – прийти з мішком солі і почати сипати цю сіль просто на рану. І встановлювати законом, бюджетом, ще чимось якісь обмеження або ж, навпаки, придумувати спокуси: зробіть нам – і ми дамо вам це.

Тому позиція Національної спілки журналістів України така: ми критикуємо цю ініціативу пана Бородянського і вважаємо ворожою до журналістів у тій редакції, в якій вона наразі є. Так, вона загрожує свободі слова в нашій країні. І ми не згодні з претензіями міністра щодо того, що ми, мовляв, не беремо участі в робочих групах і не допомагаємо писати такий закон. Якщо ми в цьому поки що не брали участі безпосередньо, то лише тому, що не готові подавати набої, якими у нас же і вистрілять.

У Європі блогер, у якого 50 тисяч, 100 тисяч і більше підписників, сам собі ЗМІ. Й "індекс довіри" до нього визначає не картка, кимось видана, а кількість людей, які його читають
– Того, хто не отримає прескартки, фактично вже і не вважатимуть журналістом?

– Дивіться, щодо прескарток. Є випадки, в яких вони справді не завадили б, наприклад, коли йдеться про акредитацію іноземних журналістів для роботи в зоні ООС. Не завадило б серйозніше перевіряти, хто туди поїде, з якого ЗМІ і чи журналіст це взагалі... Але ні, влада хоче нав'язати якраз українським журналістам певний стандарт прескартки. У влади до чужих, виходить, запитань немає – у неї запитання тільки до своїх... Тоді нехай би досвід європейських країн вивчили для початку. В Європі журналіста давно сприймають не як носія шматочка пластику (редакційного посвідчення). У Європі блогер, у якого 50 тисяч, 100 тисяч і більше підписників, сам собі ЗМІ. Й "індекс довіри" до нього та його матеріалів визначає не картка, кимось видана, а кількість людей, які його читають, коментують, репостять... Міжнародні організації розкривають, розширюють саме поняття "журналіст", а ми, навпаки, звужуємо, тому що незабаром (якщо цей закон ухвалять) вам буде недостатньо того, що ви працюєте в редакції "ГОРДОН", щоб вас вважали професійною журналісткою. Ну то й що, що є публікації, посвідчення... Раптом воно фальшиве! І ви зробили собі, щоб зловживати становищем. Хоч усі ці розмови про зловживання посвідченням... Ну і взагалі, нехай покажуть, що там назловживав, розмахуючи журналістським посвідченням, той чи інший громадянин. У державних масштабах. Доступ до інформації здобув? На концерт пройшов безкоштовно?

Це можна порівняти, скажімо, зі зловживаннями в "Укроборонпромі", наприклад, за розкриття яких той самий Бігус міг би сісти серйозно і надовго, якби у нас рік тому був такий закон? Чому в країні влада змінилася, і люди, які такі закони пишуть, у свої крісла сіли? Не завдяки журналістським розслідуванням і свободі слова? А тепер ми хочемо, грубо кажучи, порахувати, взяти на олівець і тримати у шорах журналістів. Не парадокс?

Реформи в медіасфері, як і в будь-який інший, справді потрібні і важливі, але не з цього ж починати.

ЗМІ в нашій країні або бідні, або олігархічні. Скажіть, чи може жебрак чи кріпак діяти як вільна людина?

– Для початку міністерство, яке відповідає за культуру, і за мистецтво, і за молодь, і за спорт, і за туризм, і, плюс до всього, ще й за медіа тепер, має напрацювати довіру до своєї діяльності. Реально показати, як саме, у який спосіб воно здатне допомогти журналістам у питанні захисту. Ось як ви збираєтеся нас захищати – за умов безкарності, яку в нашій країні сприймають уже як даність, за тотального цькування в соцмережах? Коли який не візьми фільм, там журналіст чи сволота і зрадник, чи порожнє місце і нероба. Коли рівень загроз вище нікуди і кожен може написати під твоєю публікацією: "Підеш слідом за Гандзюк" або "Підірвуть, як Шеремета". Що за таких умов зможе зробити міністерство для щасливих власників своїх прескарток? Найме охоронців чи закупить бронежилети?

Торік у центрі Черкас жорстоко побили журналіста Вадима Комарова, який унаслідок цього помер. Дуже цю справу розслідують? У 2019-му, до речі, у світі було всього два вбивства журналістів – Ліри Маккі в Північній Ірландії і Комарова в Україні...

Тому не треба погрожувати колосальними штрафами за дезінформацію або обіцяти щось нездійсненне. Дайте відповідь на запитання, як саме ми зробимо з вашою допомогою журналістську професію безпечною, а не залякуйте регулюванням.

І друге питання, пов'язане зі свободою ЗМІ, – економічне. ЗМІ в нашій країні або бідні, або олігархічні. Скажіть, чи може жебрак або кріпак діяти як вільна людина? А бути об'єктивним він може? Олігархи, які скуповують телеканали і перетворюють їх на рупори своїх ідей, вас не бентежать – тільки люди, які там працюють?

Створіть клімат необхідний, щоб ЗМІ отримували прибуток від реклами, від аудиторії, забезпечте людям матеріальні преференції. Розробіть механізми підтримання регіональних газет, усіх тих, які страждають від агресивної політики "Укрпошти" – монополіста у плані доставки. У всьому світі давно є ці механізми, є різні гранти, отримуючи які, люди розуміють: моя держава піклується про мене і престиж моєї професії. А отже, і про чистоту свого інформаційного простору теж. Далеко не треба ходити: Польща, країни Балтії – там це працює, і, якщо звернутися, там розкажуть і покажуть.

До речі, у журналістів регіональних ЗМІ хтось запитував, що вони думають стосовно цих законодавчих нововведень? Чи це вже не ЗМІ, якщо воно розміщене в районному центрі чи обласному? Мені здається, обговорення і вирішення будь-яких проблем медіа має йти знизу, від самих медіа, а не спускатися "згори", як блага вість.

– ...Почекаймо, що скаже президент. Або він відкине ці драконівські закони як непотрібні і недемократичні, які не до європейських стандартів нас наближають, а тягнуть, навпаки, на схід, до Росії, або ж прийме, вважаючи цілком життєздатними. Однак мені хотілося б вірити, що президент усе-таки розуміє: ця законодавча ініціатива – ініціатива одного окремого чиновника. У якого великий досвід керівництва олігархічними ЗМІ, але вельми спірна компетенція в питаннях незалежних медіа. І цією ініціативою, як і тією, до речі, яку пропонував ще один медіабос у владі, Олександр Ткаченко, серйозно стурбовані міжнародні журналістські організації. Зараз ось сідаю відповідь в офіс ОБСЄ з питань свободи медіа писати – на запитання про те, що у нас тут відбувається...

Міністр культури Володимир Бородянський також дав інтерв'ю нашому виданню. Його точку зору щодо цього та інших важливих питань, що цікавлять суспільство питань, ви зможете прочитати в "ГОРДОН" найближчим часом.

Джерело: gordonua



Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Також по темі
Коронавірус наступає на людство: як убезпечити себе від зараження
Українці вважають мову важливим атрибутом незалежності
Що робили два мільйони українських ФОПів в 2019 році. Статистика та аналітика
Друга світова вісімдесят років потому: нові цифри втрат. Інфографіка
Найпоширеніші види хабарів в Україні
Краще за тиждень
Мультимедіа
Хореографу Григорію Чапкісу 90: Зеленський нагородив його орденом
У Санжарах вже спокійно, але крапку поставити треба
Леонід Каденюк - перший космонавт незалежної України
Коронавірус лякає людей і вони захищаються, як можуть. Фото
Планету можуть врятувати ліси, посаджені за допомогою дронів. Відео