Всі новини

«Пекельна хоругва», або Перша українська кіноказка, за яку не соромно. Фото

З 1 січня в українських кінотеатрах йде повнометражна ігрова кінострічка «Пекельна хоругва, або Різдво Козацьке», створена за казкою Сашка Лірника «Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід» і знята за підтримки Держкіно. Це - найоптимістичніший, найвеселіший і найдотепніший фільм для всієї родини, що був створений в Україні останнім часом.

Режисером фільму є Михайло Костров. З-поміж усіх подібного штибу фільмів ця казка вигідно вирізняється своїми художніми якостями. Причина – доволі вправне та вигадливе літературне першоджерело, яке вміло перенесене на екран.

Стрічка розповідає про молодого козака Семена, який опиняється у полоні у чорта, але знаходить спосіб не просто вибратися із того світу, проте повернути на свою користь не дуже сприятливі для себе та цілої України обставини.

«Пекельна хоругва» опиняється у ряду українських фільмів, які призначені для дітей, підлітків та їхніх родин. Такі фільми виходять регулярно, і ми часто про них пишемо – і найчастіше критично, бо здебільшого ці фільми або творяться у псевдорадянських традиціях з їхньою тягою до цілком примарних піонерських чеснот, або намагаються копіювати голівудські зразки без найменшого розуміння, як вони влаштовані.

«Пекельна хоругва» ніяк не пов’язана із цими двома тенденціями – вона не має стосунку ні до радянського кіно, ні до сучасного голлівудського, а спирається на питому українську міфологію, український гумор та національний характер. Ці речі важливі самі по собі, бо їх нечасто зустрінеш в нашому кіно, проте цінність картини Михайла Кострова не тільки у цьому.

Найважливіше, що фільм містить добре виписаний сюжет, через який глядачу не доводиться продиратися, як через непролазні хащі, додумуючи за авторів, у чому тут суть і хто кому доводиться родичем. У цій картині - виразні характери, за якими можна вгледіти не стільки якусь побутову, скільки психологічну правду.

Фільм дає виразний образ старої міфологічної України, про яку ми знаємо із Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Миколи Гоголя та інших такого ж типу авторів. Ця стара Україна тримається на козацькому міфі, у центрі якого безстрашний воїн, який вміє битися не тільки у відкритому бою, проте здатен вдаватися до хитрощів, аби якщо не здолати свого ворога, то посміятися з нього. Цей козак здатен пересуватися вимірами, і він не дивується, коли стрічає чорта – одвічного свого ворога, якого, однак, можна здолати.

Врешті-решт, перед нами правдива різдвяна історія, у якій давня битва за душу людини розгортається вкрай драматично, бо чорт у картині діє не тільки як місцевий блазень та дрібний ошуканець, але як всесвітнє зло, здатне принести чимало шкоди і погубити мільйони людей. І – у цьому найбільша удача фільму - стрічка закінчується нашою перемогою на усіх фронтах.

Перед нами найоптимістичніший і разом з тим найвеселіший і навіть найдотепніший фільм для всієї родини, який був створений в Україні останнім часом.

Літературна вправність Сашка Лірника проявляється не тільки у віртуозному вибудовуванні сюжету, його насиченістю персонажами, проте вмілим їхнім представленням та включенням до історії. Як приклад, можна назвати перипетії із шинкарем – традиційним героєм української літератури та різноманітних оповідок. Від початку цей шинкар подається у доволі комічному ключі, як хитрий та ощадливий торгівець, який надміру переймається власним заробітком, проте згодом саме він та його сім’я допомагають визволити козака із неволі. У картині ми бачимо ще кілька інших подібних трансформацій персонажів другого плану, які здатні проявити свої найкращі риси, попри певні стереотипні уявлення про них. У цьому сенсі «Пекельна хоругва» - цілком дидактична історія, яка вчить толерантності та зберігає віру у людей.

Разом з цим перед нами доволі маскулінна історія, яка виводить на перший план мужність як найбільшу козацьку (читай українську) чесноту. Козаки у картині зображені аж ніяк не янголами – вони схильні до розмаїтих гріхів, проте їхні чесноти також незаперечні – вони безстрашні, незламні, винахідливі, вони вірні своєму призначенню, і до кінця будуть захищати рідну землю. Перед нами ідеальні народні герої, чиї життя аж ніяк не обмежені війною та подвигами. Козаки живуть: одружуються, ведуть господарство, лаються з дружинами, проте їхнє життя тримається на здоровому фундаменті. Можна сказати, що це традиційний фундамент, а можна сказати, що, власне, єдино можливий, аби людина не загубилася у цьому світі примар і чортів.

Сучасні критики, ймовірно, знайдуть у цій картині світу певні прогалини – скажімо, «гендерний дисбаланс», оскільки у фільмі надто мало активних жіночих персонажів, і навіть серед чортенят немає дівчат. Наявний тут і традиційний образ української дружини, яка із милої дівчини з часом неодмінно перетворюється на відьму, яку козакові (так само, як і всю її родину, включно із вічною тещею) доводиться терпіти усе своє життя, аби потім святий Петро за таке його терпіння пустив до раю. Комусь такого типу гумор може не сподобатися, проте він видається цілком безневинною грою із стереотипами.

Безумовною чеснотою фільму є акторські роботи – тут ми бачимо перевтілення, виразний малюнок ролі, пластику – себто усе те, чого доволі важко вгледіти в українському кіно, яке звикло до серіяльної скоромовки з її умовністю та невиразністю. Акторами є що грати і вони справляються із поставленими завданнями. Головну роль козака Семена виконав Григорій Бакланов, його батька – Костянтин Лінартович, його матері - Леся Самаєва. Зворушливу роль Домовика зіграв Арам Арзуманян. Роль бранки чорта виконала Діана Розовлян, і це той випадок, коли гаданий «гендерний дисбаланс» фільму цілком компенсується її персонажем – сильною незалежною жінкою, яка дасть чортів усім, у тому числі і самому чорту.

Кілька слів варто сказати про виконавця ролі чорта Олександра Пожарського. Доводилося чути, що чорт у його виконані надто химерний, непевний, занадто бароковий, викличний та неоднозначний. Все так, але яким тоді має бути чорт? Його завдання – сіяти сумнів, спокушати, дурити, видавати себе за іншого, блазнювати, пересмикувати, осміювати та дискредитувати – і він з цим цілком справляється. Така його роль, таке його вертке призначення. Разом з тим, старше покоління дітей тут може вгледіти і відголоски Джека Горобця із «Піратів Карибського моря» - також дуже і дуже неоднозначного персонажа, якому годі підібрати якусь одну характеристику.

Доводилося чути нарікання на візуальний складник фільму, мовляв, деякі ефекти не дуже вдалі, можливо, вони навіть уже втратили свою актуальність, проте це той випадок, коли про візуальні ефекти думаєш найменше, оскільки більше стежиш за сюжетом та пригодами персонажів. Зрештою, ефекти не є самодостатніми і виконують тільки службову роль, ілюструють сюжет, якось його доповнюють, проте не заступають саму історію. Це якраз випадок «Пекельної хоругви», яка є виразним фільмом у першу чергу з боку сюжету та загальної міфології, а не візуальних ефектів чи чогось такого.

Якщо якось підсумовувати враження від картини, то вони будуть загалом позитивними – стрічку дивишся із цікавістю, співчуваєш персонажам, тобі подобається її мораль та її фінал. Якщо ж робити якісь загальні висновки, то вони будуть цілком традиційними - українському кіно не вистачає хороших сценаріїв. Саме сценарії – найслабше місце українського кіно. Річ тут не тільки у невмінні щось розповідати, створювати цікавих персонажів, проте у певні плутанині, яка є в головах у сценаристів та людей, які їм ці сценарії замовляють. Ця плутанина має цілком світоглядний характер: ці люди справді часто не розуміють, де - верх, а де - низ, де – добро, а де - зло, де - друг, а де - ворог. Вони часто справді не розуміють, що чорт завжди брехун, якому не варто вірити. Він може мати роги, а може приходити і без них, проте ти його завжди впізнаєш через його брехливі речі та фальшиві обіцянки. Дива бувають, проте тільки на світлому боці.

Фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке» вдався саме тому, що його сценарист має послідовний та виразний світогляд, з яким можна сперечатися та не погоджуватися, проте цей світогляд наявний, і він здатен бути максимально продуктивним та переконливим. Зрештою, світ не прагне одної істини, проте він і не терпить порожнечі. Бути кимось краще, ніж ніким, зайняти виразну позицію продуктивніше, ніж не мати її взагалі. Наші вулиці не можуть бути безликими, ніякими та безіменними, так само, як і наше кіно.

Ігор Грабович, Київ

Дивитися тут:
http://6.kinohoouyters.site/serial/view/103399-adskaya_horugv_ili_kazackoe_rojdestvo_pekelna_horugva_abo_kozacke_rizdvo.html#  

Джерело: ukrinform



Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Також по темі
Коронавірус наступає на людство: як убезпечити себе від зараження
Українці вважають мову важливим атрибутом незалежності
Що робили два мільйони українських ФОПів в 2019 році. Статистика та аналітика
Друга світова вісімдесят років потому: нові цифри втрат. Інфографіка
Найпоширеніші види хабарів в Україні
Краще за тиждень
Мультимедіа
Леонід Каденюк - перший космонавт незалежної України
Коронавірус лякає людей і вони захищаються, як можуть. Фото
Планету можуть врятувати ліси, посаджені за допомогою дронів. Відео
Геній Леонардо да Вінчі: у Львові - виставка інженерних винаходів. Фото. Відео
Виверження вулкана Таал: Філіппіни евакуювали мільйон чоловік. Відео