Всі новини

Дивовижні місця України: Співаківка, Харківщина

Великий день маленького села - можна так назвати це щорічне свято. Минулого року воно святкувалося широко та надзвичайно урочисто: старовинному селу виповнилося 340 років. Але і нинішній День села, 341-а річниця, був не менш цікавим, веселим і теплим.

Село Співаківка вільно та затишно розташувалася на розлогому березі стародавнього Дінця. Вони - село та річка - обміліли та зменшилися за три з половиною століття, але все одно живі, гарні та привабливі. Дінець несе свою надважливу воду до всього змученого війною Сходу України, а люди - бережуть річку, мир, злагоду та віру в те, що щастя можна кувати самим для себе своїми роботящими руками.

Якщо подивитися на Співаківку з космосу, можна побачити одну велику вулицю, що вужом зміїться вздовж річки та безліч малих вулочок і провулків, які, ніби коріння дерев, об'єднують село із лісом, а людей, що живуть по цих провулках, із тим, що було, та тим, що обов'язково буде.

Сьогодні в селі мешкає не так вже й багато людей: зачинені, покинуті, недобудовані та майже зруйновані будиночки зустрічаються на кожному кроці, але не це важливо. Важливо те, що у села є серце, й воно б'ється в унісон із сьогоденням.

Одразу за старим, але міцним та надійним мостом, у центрі села - дбайливо облаштована автобусна зупинка; новенький дитячий майданчик із гойдалками та тренажерами; приземкувата будівля сільської бібліотеки; такий собі міні-супер-маркет, у якому можна купити що завгодно; а головне - чепурна білоцегляна школа на невисокому пагорбі. Школа, яка і є серцем села, бо життя вирує саме навколо неї. Саме сюди новенький шкільний автобус кожного ранку звозить хлопчиків та дівчаток із навколишніх сіл: із Заводів, Андріївки та Іванівки. Співаківські збігаються самі. Саме тут завжди гамірно та весело. Свята, спортивні розваги, толоки та сільські сходи - все тут.

А перший та останній дзвоник разом із Днем села - найважливіші події року. Хоча святкують тут багато що: і Святого Миколая, й Покрову, й Новий рік, й жіночий день, й навіть Гелоуін. Збираються всім селом, співають, варять куліш, влаштовують спортивні змагання та просто спілкуються. А володарка, режисерка та натхненниця цього гамірного життя - директорка школи Юлія Махова.

Всім гостям, що приїжджають відпочити, за грибами чи на риболовлю, тут розповідають про село нехитрі, але дивовижні історії.

Про те, що у Співаківці - найчистіше повітря, найсмачніша вода, найбільші гриби, найсолодші суниці, в озерах на рибалок чекають щуки, карасі, лині, окуні та карпи, а мешканці за символічну плату сдадуть кімнати чи будиночок, та нагодують гостей медом, молоком й домашніми сирами. Якщо ж буде бажання познайомитися із місцевими лісовими мешканцями, то буває, що прямо у селі можна зустріти єнотів, кабанів, зайців та навіть лосей.

Про те, як Микола Дорошенко облаштував на своєму подвір'ї криничку, з найчистішою у селі водою, яку бере не тільки школа, а багато мешканців Співаківки, й навіть мешканці сусідних сіл приїжджають за нею із бідонами.

Про те, як ще одна мешканка (дуже скромна, не хоче називати своє ім'я), самостійно облаштувала на березі Дінця криничку із солоною водою, що лікує сустави. Лікувальною купіллю користується все село, гості та мешканці навколишніх сіл. А цілющу воду благодійниця навіть пересилає усім бажаючим по всій Україні.

Про депутатку сільської ради Валерію Меркулову, що збирає ініціативних людей, і вони разом організовують сільські суботники та облаштовують територію села.

Про найважливішу людину у селі: депутутку райради та фельдшерку Тетяну Чвалун, без якої важко собі уявити Співаківку. Весела, моторна, енергійна, дуже кваліфікована, вона справжня "швидка допомога" й рятівниця для мешканців села, яка вдень і вночі готова прийти на допомогу. Медреформа не додала їй стабільності, бо скорочення медпрацівників позбавило її робочого місця, але вона не кинула своїх односельців напризволяще. За що її й люблять усі: й малі, й старі.

Про Івана Резника, який кожного дня за символічну плату, а буває, що й безкоштовно, як добрий чарівник, виконує будь-які замовлення сільчан у недосяжному для багатьох Ізюмі: зняти гроші з картки, доставити пошту, передати документи, купити ліки чи продукти, терміново відвезти до лікарні хворих та безліч всякого іншого. У будь яку погоду. Якщо дуже треба - то й вночі.

Про лелек, що є талісманом села: прилітають навесні, ремонтують своє гніздо, дивляться зверху на людське життя, вирощують дитинчат, ходять собі по городах, як справжні члени родин, довіряючи людям, співіснуючи із ними, а потім - летять у далекі теплі краї, щоб через рік знову повернутися додому.

А Ганна Мустафіна, найстаріша мешканка Співаківки, що вже 94 роки живе у рідному селі та навіть книжку про нього написала, яка є у сільській білбіотеці, готова розповідати юним журналістам про історію села, про великі родини, де було по тринадцять дітей, про старовинні солеварні, та про добрі розваги: як співали пісень, каталися на санчатах із Веселого кургану, бігали до річки та ходили до лісу по гриби та по суниці. Пані Ганна каже, що ніколи б не поїхала із села, хоч і кличуть старші діти у ізюмську квартиру із зручностями, бо нічого нема в світі кращого за чисте повітря, мальовничу річку, ліси та озера, а також - самих співаківців, що працьовиті, дружні та завжди оптимістичні.

Сільрада, до якої належить Співаківка, - у сусідньому селі, у Заводах. Але сільський голова Михайло Чегринець у Співаківку їздить як додому й разом із депутатами опікується проблемами її мешканців.

Довга була історія із автобусом до Ізюму, але, попри всі незгоди, зараз є три рейси на тиждень, два з яких для пенсіонерів безкоштовні. За рік, що пройшов, частково відремонтована дорога до села, облаштовано спортивний та дитячий майданчики, школа отримала новий автобус. А ще - з'явилася надія, що Співаківка стане частиною більшої громади, бо вже обговорюється об'єднання чи-то із Левківкою, чи-то із Оскільською громадою.

Співаківці вважають, що у села є майбутне, бо школа стабільно набирає у перший клас з десяток дітлахів, а за останні роки люди почали купувати у селі будинки, мешканців побільшало, і знову є багатодітні сім'ї.

Звісно, проблем теж вистачає, і мешканці Співаківки мріють про те, щоб їх поменшало.

Мріють, наприклад, про нормальний інтернет, вважають, що це частково могло б вирішити проблему зайнятості сільської молоді.

Мріють про те, щоб у селі на законних засадах із допомогою держави розвивався зелений туризм, бо це теж робочі місця, наповнення бюджету та розвиток інфраструктури.

Мріють, щоб для дітей з'явилися б творчі гуртки, щоб міські мешканці купували у селі житло, а ще - щоб вирішилося питання із вивозом чи утілізацією сміття.

А мрії, як відомо, збуваються, особливо, якщо мріють активні та творчі люди. То ж - у день села побажаємо Співаківцям кращого життя та наснаги у здійсненні мрій.


Цікаві факти про Співаківку

  •  Засноване село у 1678 році. За Чугуївським переписом 1673 року, згадується Співаківська слобода, двома роками пізніше згадується «храм св. Миколи, побудований у Співаківці». У грамоті царя Федора Олексійовича від 17 лютого 1682 року на ім’я Харківського полковника Григорія Донця говориться, що Співаківка стала «знаменитим містечком». Полковникові дозволяється побудувати тут селище, фортецю, «збільшити число жителів неслужбовими черкасами з інших місць». У 1732 році в Співаківці було 28 дворів з 82 жителями. При церкві на той час була школа, в якій навчалося двоє дітей.
  • В розташованому за 1,5 верстви від Співаківки Солоному озері в 1720 році вперше почалось добування солі.
  • У 1781 році тут було 6 винокурних заводів з одинадцятьма котлами.
  • За адміністративним поділом Співаківка належала до складу Ізюмського полку.
  • Щоб захищатися від татар, козаки Співаківки побудували фортецю. Вона являла собою земляний вал з острогом з дубових колод, мала 4 башти, чавунні гармати. За кілька верст від Дінця стояли рогатки. Та незважаючи на це, татари продовжували нападати на Співаківку. Такі напади були в 1736, 1737 і в листопаді 1738 років. Після цих спустошливих нападів у Співаківці та слободі Заводах залишилося тільки 12 дворів.
  • Наприкінці 70 — початку 80-х рр. XIX століття населення збвльшувалося: тут вже було 156 дворів, 956 жителів. А за переписом населення 1897 року в селі жило вже 1358 чоловік.
  • Здавна село мало назву Співаківка, бо кажуть старі люди - любили тут співати українських пісень. Але із 1921 до 2016 року мало воно назву Червоний Шахтар, бо подейкують, що в боротьбі проти денікінців брали участь і шахтарі, які воювали в загонах Червоної Армії, й деякі з них загинули і поховані у Співаківці. А із 2016 року село у рамках декомунізації знову стало Співаківкою.
  • Протягом 1930—1931 рр. на території Червоного Шахтаря було організовано 6 колгоспів: ім. 8 березня, «Червона зірка», «Перше травня», «Українка», «Червоний шпиль».
  • У 1954 році Заводську і Червоношахтарську сільради об’єднано в одну — Заводську сільську Раду.
  • За переписом 2001 року мешкало у Шахтарі вже тільки 500 осіб.
  • У 2007 році саме під Шахтарем було смертельно поранено Євгена Кушнарьова, про якого казали, що він міг би бути президентом України, якби не така прикрість...

Ірина Шевченко, Ізюм-Співаківка, InfoKava

Фото: Павло Шевченко



Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Також по темі
Друга світова вісімдесят років потому: нові цифри втрат. Інфографіка
Найпоширеніші види хабарів в Україні
Аналіз запитів українців в інтернеті показав, що найбільше турбує мешканців кожної області України
ЗМІ: мешканці ОРДЛО залишаються без українських пенсій
Борг Києва за електроенергію становить понад 1 млрд грн
Краще за тиждень
Мультимедіа
“Варта на Банковій”: учасники акції очікують під ОП результатів "нормандського саміту". Фото, відео
Росія тисне - Білорусь пручається: коли Лукашенко і його опозиція заодно. Відео
Пограбована Дрезденська скарбниця: винесли на мільярд. Відео
Мультфільм "Крижане серце 2" встановив рекорд за касовими зборами. Відео
«Одіссей Макс» - найдовший трамвай в Україні вже на лінії.