Чим закінчується рік для Путіна. Леонід Бершидський

Резолюція Ради Безпеки ООН №2254, в якій розписано мирний процес у Сирії, завершила для російського президента Володимира Путіна рік ризикових ставок. Більшість з цих ставок погано позначилися на простих росіянах. Але самому Путіну вдалося поліпшити своє міжнародне становище після огидного 2014-го, вибивши для Москви певну, нехай і не найбільш завидну роль на світовій арені.

У 2014 році Путін став практично парією. Після того, як Росія анексувала Крим, лідери колишньої «Великої вісімки» вирішили скасувати зустріч у Сочі і запровадити проти Росії слабкі, але принизливі економічні санкції. Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про визнання анексії незаконною, і лише десять країн, включно з Північною Кореєю, Зімбабве, Венесуелою і Суданом, підтримали Росію, проголосувавши проти цієї резолюції. Китай та Індія утрималися, тому Путін вирішив, що може зробити поворот до Азії, показавши, що «Захід» і «світ» - не синоніми.

У 2014 році Росія уклала кілька довгострокових енергетичних контрактів з Китаєм, але на повноцінний антизахідний альянс це мало схоже. Падіння малайзійського Боїнга у Східній Україні, збитого, найімовірніше, підтримуваними Москвою сепаратистами, тільки погіршило ситуацію. Схвалене Кремлем припинення вогню так і не відбулося. На саміті G-20 в Австралії світові лідери ігнорували Путіна, який наказав російським бойовим кораблям прибути до берегів Австралії напередодні зустрічі, тому йому довелося виїхати раніше.



Мінське перемир'я: нейтрально

У лютому переговори з українським президентом Порошенком за посередництва лідерів Німеччини і Франції завершилися мирним договором, який, на перший погляд, важко впровадити. Крім припинення вогню, сторони пообіцяли політичні кроки, які не могли забезпечити: Україна сказала, що надасть окупованим районам особливий статус, а Росія пообіцяла повернути їй контроль над східним кордоном. Обидва рішення непопулярні, жодне з них не було виконано, тож Мінські угоди будуть продовжені ще на рік.

У цілому, це не стало для Путіна ні перемогою, ані поразкою.

З недоліків: санкції Заходу збереглися. ЄС нещодавно ухвалив рішення продовжити їх, і спроби Путіна саботувати санкції зсередини Євросоюзу провалилися. Крім того, ЄС повідомив про скасування віз для українців, чого Путін домагався для росіян, але так і не зміг досягти.

З позитивних моментів для Путіна: стан України далекий від стабільного. Невмілий, корумпований політичний істеблішмент затягнув реформи і став вкрай непопулярним, а напівзаморожений конфлікт ситуацію ніяк не спростив. Якщо наступного року почнуться політичні заворушення, це зіграє на руку Путіну: для нього чим гірше, тим краще. Тому він оголошує ембарго на постачання продовольства і скасовує зону вільної торгівлі з Україною з 1 січня 2016 року, звідси і наполегливе бажання судитися за $3-мільярдний борг, за яким Україна за згодою МВФ нещодавно оголосила дефолт.



До Криму міжнародна політика Росії будувалася на проектуванні енергетичної могутності країни. Це закінчилося погано. У травні Путін був змушений згорнути проект Південного потоку в Європу, зіткнувшись з опором ЄС. Його план Б – розворот газової труби на Туреччину – також розвалився, ймовірно, ще до того, як Туреччина збила російський Су-24. Китаю може знадобитися набагато менше газу, ніж Росія хотіла б постачати згідно з договором 2014 року. Навіть Україні, як з'ясувалося, потрібно набагато менше російського газу, ніж раніше – і через економічні труднощі, і через те, що значна частина попередніх поставок входила в корупційні схеми українських олігархів.

Втрата енергетичних важелів впливу для Путіна неприємна. У нього не залишилося іншого вибору, окрім як використовувати останній козир, який залишився у Росії: її військову міць.


Демонстрація військової потужності виявилася успішною. Спостерігачів вразили такі ходи, як запуск крилатих ракет з кораблів у Каспійському морі по цілям, які перебували далі, ніж на 1 000 миль; крім того, втрат серед росіян було небагато. З негативів можна відзначити те, що сирійський диктатор Башар Асад виявився менш корисним, ніж, схоже, розраховували в Москві. Навіть за допомогою Ірану і його ліванського союзника, Хезболли, сирійські війська не змогли здобути рішучих перемог у наземній операції. Якби вони взяли Алеппо, Путін зміг би диктувати умови миру. В нинішній же ситуації йому залишається тільки домовлятися з США та їх союзниками, погоджуючись на переговори між Асадом і поміркованою опозицією, які можуть привести до створення уряду, ворожого Путіну.

Проте, цей непростий компроміс здебільшого є успіхом Путіна. США тепер визнають, що він грає в Сирії конструктивну роль, а резолюція Ради Безпеки – явно результат спільних зусиль. Взаємна недовіра все ще висока, але Путіну того і треба. Як написав колишній дипломат Олександр Баунов для Московського центру Карнегі: «Метою було повернутися в компанію, де вирішувалися долі світу, не як союзником (оскільки в нинішній економічній ситуації він може бути тільки молодшим, підлеглим союзником), але партнером. Цей термін у Москві завжди вимовляється з умовними лапками: непокірний сусід, з яким потрібно обговорювати світовий порядок».

Загальний результат: нейтральний

Для звичайних громадян плоди путінської міжнародної політики виявилися гіркими. Росіяни відчувають себе подвійно замкненими всередині країни та через ослаблення рубля, і через заборони відпочивати в Туреччині та Єгипті (найбільш популярні напрямки для відпочинку до того, як путінська гра м'язами зробила ці країни ворожими або небезпечними), а також скасування прямих польотів між Росією та Україною.

Імпортні делікатеси, такі як європейські сири та м'ясо, як і раніше, під забороною через запроваджене Путіним ембарго; з наступного року до списку забороненого потраплять і українські продукти. Путінська міжнародна активність посприяла хіба що піднесенню національної гордості, що роздувається кремлівською пропагандою – слабка втіха в момент, коли економіка продовжує слабшати через падіння цін на енергоносії.

Але з висоти пташиного льоту політика Путіна здається успішною. Його брязкання зброєю і одночасна готовність до переговорів і компромісу знову зробили його гравцем, на якого треба зважати. Його більше не уникають навіть американський президент Барак Обама, який не приховує своєї неприязні до Путіна, говорить про необхідність регулярно з ним зустрічатися. Російський лідер вибив для Росії незручну, але далеку від незначної нішу в глобальному геополітичному ладі. Роль країни непропорційна її стискуваній економічній могутності, і, можливо, вона стала більш конструктивною, ніж у хороші дні російсько-західних відносин: приміром, тоді було набагато менше поступок щодо Сирії.

Ставки Путіна ще можуть обернутися проблемами у наступному році. Колапс Мінських угод може призвести до нових зіткнень в Україні і посилення санкцій. У Сирії, переговори про врегулювання можуть призвести до принизливого для Росії результату – або ж взагалі ні до чого не призвести. Зростання економічних труднощів і подальші зміни в енергетичній сфері можуть зменшити військову міць РФ і переговорної сили, якою країна їй зобов'язана. Хоча Путін знову в грі, перед ним занадто мало фішок, щоб грати в тому стилі, до якого він звик.

Це краще, ніж бути виключеним з гри взагалі. Відновлення спілкування Путіна з Заходом вигідне не тільки для нього самого, але і для Росії: коли Путіна не стане, відносини не доведеться будувати з нуля – їх буде достатньо поліпшити.

Леонід Бершидський на НВ