Чому в Україні невимовно важко жити людям, що втратили кінцівки? Тому що для них нема придатного житла. І хоча розмови про " "вільний доступ" точаться роками, насправді все набагато складніше - і вдома, і в громадському просторі.
Війна нікого не жаліє: тисячі людей - і військові, і мирні, і дорослі, і діти - від мінно-вибухових травм втратили кінцівки і потребують особливого піклування. Зараз у нас майже 3 млн людей з инвалідністю, а війна ж іще не закінчилася. Військові повертаються після протезування або на колісних кріслах додому, де на них чекають недоступні громади та житло. Саме українські військові зробили тему безбар’єрності та інклюзивності видимою та резонансною в суспільстві.
Після завершення війни відбудована країна має відповідати всім стандартам доступності. Але сьогодення вимагає впроваджувати ці рішення "вже на вчора".
"Чоловіка на руках заносили у квартиру й далі все зупинялося"
Петро Буряк із перших днів повномасштабної війни пішов у військкомат. Він воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Чоловік був водієм та виконував завдання разом із групою саперів. На Херсонщині захисник підірвався на міні. Внаслідок цього втратив ноги та отримав важкі поранення. Боєць протезувався в Німеччині, а реабілітацію проходив у Superhumans Center у Львові. Поки чоловік проходив лікування, його родина переплановувала помешкання під нові реалії життя.
Родина Петра живе на першому поверсі панельного будинку у Львові. Як і більшість старого житлового фонду, він не адаптований для людей на колісних кріслах. Спочатку вони зверталися до місцевої влади з проханням облаштувати пандус у під’їзді, але спеціальна комісія відмовила, пояснюючи це вузькою вхідною групою.
Так родина військового вирішила зробити окремий вхід на вулицю через балкон, встановивши з нього пандус у двір. Облаштування самого пандусу обійшлося орієнтовно в 100 000 гривень. Також родині Петра довелося повністю переобладнати та перепланувати квартиру.
"Квартира не була пристосована до цих реалій, тому її потрібно було повністю змінити. До нас додому приїжджав представник Львівської адміністрації з містобудування. Він оглянув усе й пояснив, що на період війни відділ Бюро технічної інвентаризації, який видає дозвіл на переобладнання квартир, тимчасово не працює. Тому офіційно це зробити неможливо. Я йому сказала, що не можу чекати закінчення війни і зроблю так, як я вважаю за потрібне. Що він міг мені сказати? Лише: добре, робіть, як вам зручно", – розповідає дружина Олена Буряк.
За її словами, до того, як у квартирі почали робити ремонт, Петро не міг заїхати в під’їзд та потрапити самостійно до квартири. У самому помешканні він міг вільно пересуватися лише вітальнею – інші кімнати були недоступні.
"Коли я забирала свого чоловіка з реабілітаційного центру на вихідні додому, то його на руках заносили у квартиру й далі все зупинялося. Тобто у вітальні стояло крісло-туалет, і лише в цій кімнаті він міг їсти та спати. Оскільки ширина його візка — 90 сантиметрів, а стандартні двері – 70 сантиметрів", – пояснює дружина військового.
Вони повністю перепланували квартиру, зробивши всі кімнати доступними для колісного крісла. Все облаштовано так, щоб чоловік міг потрапити в будь-яку кімнату, користуватися всіма зручностями та бути на візку повністю самостійним.
Дружина Петра під час переобладнання квартири зверталася до підприємців, які або робили знижки на товари чи послуги, або допомагали безкоштовно. Окрім ремонту, довелося повністю змінити меблі та техніку. Орієнтовно ремонт обійшовся в $40 000.
"Якби квартира була не на першому поверсі, а, скажімо, на п’ятому, то ми однозначно змушені були б її продати, оскільки в будинку немає навіть можливості встановити ліфт, бо надто вузькі під’їзди. Тобто людина взагалі не змогла б потрапити у квартиру або вийти з неї. До вимушеного ремонту квартири я стояла під під’їздом і просто ловила людей та просила допомогти винести чоловіка. Двоє або троє чоловіків виносили Петра на кріслі на двір. Так само заносили додому. Тому чекати на те, що мені держава щось дасть або компенсує, не було часу", – розповідає Олена Буряк.
40 000 людей потребують доступного житла
На сьогодні вже є офіційна інформація, що внаслідок бойових дій понад 40 000 людей втратили кінцівки — це різного ступеня ампутації. І цим людям потрібно мати доступне житло, наголошує заступниця директора із будівництва та розвитку Superhumans Center Юлія Селезньова.
"Дійсно, девелоперам варто було б робити хоча б декілька квартир, обладнаних за правильними стандартами доступності. Бо буде багато військових та цивільних, які звертатимуть на це увагу. У нас зараз є курс для великих бізнесів. Вони до нас звертаються з питаннями, як зробити доступними ресторани, банки, пошти та інші громадські заклади, щоб людина могла самостійно туди потрапити й отримати послугу", – розповідає координаторка будівництва.
Superhumans Center облаштували в орендованій державній будівлі, яка була побудована в радянські часи, тобто повністю недоступна. Для того щоб це змінити, довелося "зруйнували все, що можна було зруйнувати". На перепланування витратили більше грошей, ніж розраховували. За словами Юлії Селезньової, будівля вважається найдоступнішою в країні.
"Перепланування будівлі – це 10 % від бюджету, бо в нас була реконструкція. Якщо це нове будівництво – то лише пара відсотків. Дійсно, нову будівлю побудувати легше й дешевше, ніж переробити стару. Але є моменти, які неважко зробити. Наприклад, поміняти двері із 60 сантиметрів на 90 або зробити доступним санвузол", – розповідає координаторка будівництва.
Вона наголошує, що військові після поранень повертаються додому, а громади продовжують бути недоступними.
"У нас є один пацієнт, який зараз, замість того, щоб на колісному кріслі їздити пандусом, підіймається сходами. І коли я вперше це побачила, то не зрозуміла, чому він так робить. Але, як він пояснив, вдома немає такого пандуса і він має навчитися підійматися на колісному кріслі сходами, бо наступні пару років громади так само будуть недоступними. Можна сказати, що вони вчаться в умовах доступності користуватися недоступністю", – розповідає Юлія Селезньова.
Менше ніж у 10% будинків Києва є правильний пандус
У 2022 році були запроваджені нові державні будівельні норми (ДБН), що остаточно закріпили зміни, прийняті в 2018 році. Починаючи з 2018 року регуляторні органи впровадили нові рекомендації щодо організації простору, зручного для пересування маломобільних груп населення. Наприклад, раніше було поширеною практикою проєктування поодиноких сходинок, після змін — стала обов’язковою заміна таких сходинок на пологі пандуси чи виведення на один рівень із землею. Оновлені норми вимагають широких коридорів у квартирах (щонайменше 1,5 м), широких балконів та лоджій, великих суміщених санвузлів (не менш ніж 4,9 кв. м). Наприклад, за нормами 2018 року, мінімальна площа суміжного санвузла мала становити щонайменше 3,8 кв. м.
Дотримання норм контролюється державою. Розроблена проєктна документація проходить будівельно-технічну експертизу щодо дотримання чинних ДБН. Опитані нами девелопери стверджують, що дотримуються норм з інклюзивності у всіх нових проєктах та навіть намагаються покращити вже введені в експлуатацію.
Володимир Висоцький, експерт з архітектурної доступності та інклюзивних соціальних практик, вважає, що чинних норм не вистачає для забезпечення реальної доступності. Також є питання до експертизи, яка перевіряє дотримання ДБН забудовниками.
"У забудовника, як правило, має бути окремий розділ у проєктній документації, який стосується доступності та безбар’єрності. Там мають міститися розроблені архітекторами та проєктантами відповідні рішення. Тобто вони мали б продемонструвати в цьому розділі, як забезпечується доступність, які особливості безбар’єрності є в будівлі. Як правило, ці розділи зараз виглядають як набір тексту про те, що в нас усе відповідає ДБН", – розповідає експерт.
На його думку, сьогодні є необхідність реформувати нормативну базу, яка відповідає за житло, тому що чинна не забезпечує фізичної доступності. У цьому аспекті потрібно розбиратися, що саме не працює, які причини та як зробити так, щоб усе працювало. Для цього має бути діалог держави, органів місцевого самоврядування, представників ринку та громадськості.
"ЛУН Місто" проаналізувало рівень архітектурної доступності в Києві за понад 450 адресами – багатоповерхові житлові будинки різного року забудови.
Згідно з дослідженням, вхід у рівень із землею мають лише 30% проаналізованих будинків. Лише 9% мають нормативний пандус, тобто з кутом від 3 до 5 градусів, завширшки 1,2 м, з поручнями з обох боків й неслизькою поверхнею. З більшим кутом користуватись пандусом на колісному кріслі складно, а то й неможливо без допомоги інших. Лише 3% укриттів у досліджених будинках мають широкий вхід та нормативний пандус – укриття облаштовані, наприклад, на підземному паркінгу. У 8% з них є вбиральня, проте в жодному не було вбиральні для людей з інвалідністю.
Реакція ринку нерухомості
Віталій Мельник, віцепрезидент із розвитку інноваційних парків UDP вважає, що дотримання норм із доступності залежить виключно від свідомості і відповідальності девелоперів, адже саме вони ставлять вимоги перед архітекторами.
"Питання в тому, як стимулювати забудовників дотримуватися ДБН з інклюзивності й безбар’єрності: починаючи від контролю з боку контролювальних органів за дотриманням на етапі введення в експлуатацію, закінчуючи активною громадською позицією. Але, на мою думку, у нас велика проблема починається не з під’їзду в будинок, а якраз за межами будинку", — вважає Віталій Мельник.
На його думку, одна з причин недотримання ДБН – невміння архітекторів створювати універсальний дизайн та економія, якої прагне замовник.
"ДБН не пояснюють, як створити інклюзивний вхід, а прописують лише вимоги. І в архітектора, який починає працювати в практичній площині, немає навиків, як це зробити правильно. Тому потрібно говорити про підвищення кваліфікації архітекторів, про їхнє навчання", – вважає він.
В Інтергал-Буд заявили, що враховують оновлені ДБН у нових проєктах та частково впроваджують у поточних. Анна Лаєвська, комерційна директорка компанії, зізнається, що не у всіх готових проєктах можна впровадити актуальні вимоги. У такому разі вони вдаються до "розумного пристосування" – це використання допоміжних технічних засобів та механізмів, що пристосовують наявні проєктні рішення до оновлених вимог та полегшують пересування маломобільних груп. Деякі проєкти доводиться покращувати в процесі будівництва, але застосувати оновлені ДБН можна лише до тих проєктів, у яких зараз є змога пройти коригування їх проєктної документації та внести відповідні зміни.
Ірина Міхальова, директорка з маркетингу Alliance Novobud, заявила, що у випадку, якщо покупець придбає квартиру з ремонтом від забудовника й у нього буде така потреба, то компанія оснастить санвузол, наприклад, спеціальними поручнями. У компанії стверджують, що будують і здають в експлуатацію комплекси без бар’єрів, перепадів висот, з оформленням місць загального користування широкими дверними отворами, з інформаційними знаками та контрастними табличками з нанесенням тексту шрифтом Брайля, розміщують кнопки виклику ліфтів на такому рівні, щоб людям у візочках було зручно ними користуватися.
За словами Романа Давимуки, СЕО Avalon, усе, що вимагає ДБН від 2018 року, вже реалізується в об’єктах. Зокрема ті, що в будівництві з 2021 року. Також додають усе, що можуть додати у вже збудовані об’єкти. Водночас у проєктах, які наразі в роботі, закладаються відповідні ширини коридорів, безпечні зони для маломобільних груп населення, відповідне планування місць загального користування, ліфти зі зручним розміром кабіни й шириною дверей.
Джерело: Дарья Крутько, LIGA.net
