Мер Херсона Ігор Колихаєв в інтерв'ю розповів, як живе місто у тимчасовій окупації, очікуючи на звільнення нашими ЗСУ, і що росіяни планують робити з Херсонською областю.
Росіяни вторглися до Херсонської області вночі з 23 на 24 лютого, як тільки Путін оголосив про напад на Україну. Буквально за лічені дні кремлівські війська швидко розширили карту захоплених територій, узявши під контроль усі найбільші міста регіону. На початку березня у фактичній окупації опинився й облцентр – Херсон.
Ще до цього, першого дня місто та область почали масово залишати чиновники та правоохоронці. Мер Херсона Ігор Колихаєв ухвалив рішення залишитися і намагатися запобігти повному хаосу в місті, незважаючи на те, що окупанти призначили нових "керівників" - "гауляйтерів". Колихаєва та тих членів команди, хто залишився з ним, 25 квітня випровадили з будівлі мерії, і з того часу працювати звідти вони не можуть.
Протягом березня та квітня мешканці намагалися всіляко демонструвати загарбникам неприйняття, влаштовуючи багатотисячні проукраїнські акції протесту. Проте окупанти не гребують жодними засобами та заходами, щоб цю непокору припинити. Що вони планують робити з Херсоном та Херсонською областю – є різні версії, починаючи від створення квазіреспубліки за сценарієм 2014 року та закінчуючи їх "включенням" до складу РФ.
– Ви у Херсоні та наскільки вам вдається виконувати функції міського голови в умовах окупації?
– Справді, з першого дня війни й досі я перебуваю у Херсоні. Після 26 квітня, коли "комендантом" Херсонської області від Російської Федерації був призначений новий "глава" міста, "адміністратор" Херсонського району та міста Херсон – Олександр Кобець, ми перейшли працювати дистанційно. Тоді ж я звернувся до Офісу президента, щоб нам надали інструкції, як далі виконувати свої функції в тій ситуації, що відбулася.
Ми зі спеціалістами міськради, заступниками зараз продовжуємо працювати дистанційно, і досі чекаємо на відповідь від Офісу президента. Щоправда, отримали листа, в якому йдеться, що вони розробляють інструкції та просять почекати. Я розумію, що зараз тяжка ситуація на луганському та донецькому напрямках. Тож ми чекаємо.
Дуже багато працівників мерії пішли на простій, у відпустку. Також багато людей написали заяви на звільнення, оскільки не бачать можливості як далі виконувати свою роботу для міста. На місцях залишилася більшість лікарів, вчителів, керівників комунальних підприємств, три профільні заступники міського голови, керівники критичної інфраструктури – міськводоканал, обленерго, міськсвітло, комунальні транспортні підприємства "Херсонтранссервіс" та "Херсонелектротранс", працюють Херсонтеплоенерго та комунальники.
– Чому ви прийняли для себе рішення залишатися, оскільки ми знаємо, що першими днями з області виїжджало чимало чиновників?
– Правоохоронні та контролюючі органи, а також деякі чиновники виїхали з міста 24 лютого. Як кажуть, вони мали листа, де нібито було наказано відійти на територію, підконтрольну ЗСУ. У мене такого листа не було, тому я, напевно, не знаю. Але якби й знав, то не поїхав би.
Мене на посаду обирали городяни, і я їм на виборах обіцяв, що завжди буду з ними, казав, що ми сім'я. На той час у Херсоні залишалося 300 тисяч населення. Їм забезпечили зелені коридори? Вони мали можливість безпечно виїхати з нашого міста? Ні. У місті залишилися і діти, і жінки, і люди похилого віку, і люди з інвалідністю, і лежачі хворі... Що з ними треба було робити, покинути?
Якби я поїхав, це було б з мого боку зрадою. Тому, коли мене запитував керівник обласної військової адміністрації, чи я виїжджатиму з міста, я сказав, що залишаюся. Бо точно знав: якби я поїхав, у місті почався б повний хаос.
На той час у місті залишився лише керівник управління МВС Король Ігор Володимирович та ДСНС – Павленко Андрій Васильович. Король поїхав після отримання наказу 27 лютого, оскільки сказав, що в нього справді немає можливості утримувати місто.
Залишився керівник ДСНС, завдяки Андрію Васильовичу та його команді ми гасили пожежі від влучення снарядів, коли відбувалося захоплення міста, і працювали, щоб була можливість забирати "двохсотих" та "трисотих". Я дуже вдячний йому та людям, які працювали з ним у найважчі для міста часи, вважаю, що це справжні патріоти, які виконували свої обов'язки на 100%.
– Ви сказали про 300 тисяч людей, які були у перші дні. А скільки зараз, за вашою приблизною оцінкою, лишається людей у місті?
– Наразі залишається приблизно 170-180 тисяч городян. Ми також прийняли дуже багато біженців із розбомблених сіл області – з боку Снігурівки, Великої Олександрівки. Ми їх розміщували у школах, багато з них і зараз залишаються тут. Також багато людей приїхали з Маріуполя та Мелітополя.
- А зараз мешканці Херсонської області можуть виїхати на підконтрольну Україні територію? Чи це, наприклад, можна зробити лише до окупованого Криму?
– З першого дня широкомасштабної війни, з 24 по 28 лютого із міста Херсон люди виїжджали на свій власний страх та ризик. Вони їхали у бік Миколаєва. Але у нас жодного дня не було безпечного зеленого коридору. Тут залишилися діти з дитбудинків, інтернатів, які також не виїхали із нашого міста.
Третього березня до нашого міста зайшли війська Російської Федерації. І з того часу, вже 77 днів (розмова відбулася 20 травня, – ред.) територія Херсона знаходиться під повним контролем військ Російської Федерації або в окупації, якщо так можна сказати. Адже на сьогодні місто Херсон та область не визнані тимчасово окупованими територіями.
Безпечно виїхати з Херсона неможливо. З 1 травня, коли люди виїжджають через Снігурівку, Давидів Брід – там зараз стоять дуже великі колони, багатокілометрові – як на в'їзд, так і на виїзд із тимчасово окупованої території. Там люди стоять під обстрілами "градів", є велика кількість поранених, є "двохсоті". Це якийсь страшний час для Херсона та всієї Херсонської області.
Намагаються люди виїжджати у бік Мелітополя, хоча там все одно дуже багато блокпостів та всі туди їдуть "на удачу". Безпечніше, звичайно, їхати у бік окупованого Криму. Хоча там є свої нюанси.
– Люди масово виїжджають до Криму?
– Велика кількість виїжджає до Криму та чекає на те, що буде далі з Херсоном та Херсонською областю. Іноді люди їдуть, потім повертаються, починаються обстріли і знову їдуть. Дуже багато поїхало моряків, яким треба було йти у рейси. Вони через Крим їдуть до Туреччини, Грузії.
– Що зараз росіяни роблять у Херсоні і як вони поводяться?
– Я описав би це так. Ви живете у власному будинку, і раптом до вас додому впадають непрохані гості. Потім вони кажуть: посуніться, ми житимемо у вас.
Тяжкий психологічний стан у городян, які зараз залишилися в Херсоні. Ми пройшли вже кілька стадій: страх, емоційне вигоряння, боротьбу в інформпросторі, що ведеться з обох боків. Наразі херсонці перебувають у стані очікування. Ми чекаємо на звільнення, і кожен придумав собі якусь дату – як світло в кінці тунелю. Але коли вийде час, а жодних позитивних дій не відбудеться, стан очікування перейде в стан розчарування і тоді вже точно буде дуже складно людям повернути віру.
Потрібно розуміти, що ми знаходимося в тилу ворога – це окупована територія. І кожен день, кожну хвилину може статися будь що з кожним з нас. Тут знаходиться ФСБ, росгвардія, військова поліція. Дуже багато людей зникають. Часто є "прильоти", щодня чути вибухи. І люди у такому психологічному стані намагаються вижити.
У нас критично не вистачає готівки. А людям потрібні їхні соціальні виплати, пенсії. Банківські картки є далеко не у всіх пенсіонерів та пільговиків, і раніше люди отримували свої гроші у відділеннях "Укрпошти". Сьогодні ця організація не в змозі видавати кошти, бо немає готівки, є у них проблема і для того, щоб приймати комунальні платежі тощо. І через такий неузгоджений рух дуже складно.
Нам кажуть чекати – і ми чекаємо, але затримки казначейства стають дедалі тривалішими, а людям потрібні гроші терміново, бо треба просто виживати: працівникам комунальних підприємств, лікарям, вчителям, усім, хто отримує кошти з бюджету.
Фактично доводиться цілодобово тримати все місто на руках, бо треба постійно ухвалювати важкі рішення. І шансів на помилку немає. Я дуже дивуюсь керівникам, які поїхали на території, підконтрольні ЗСУ, і звідти ухвалюють якісь важливі рішення для життєдіяльності міста. На мою думку, це марення. Я не знаю, як можна керувати міським господарством на відстані. Потрібно бачити стан міста, стан людей, оперативно втручатися у справи, треба дивитися людям у вічі, щоб розуміти, що з ними відбувається, піднімати їх, якщо вони впали.
Мене часто запитують: "А чому вас не викрали? А чому вас не катують?" Але не питають, як воно – 60 діб тримати український прапор над міською адміністрацією у місті, захопленому ворожою армією. Я не знаю, чому мене показово не катують на радість тим, хто про це запитує. Але я точно знаю, що совість моя чиста – робив і роблю все заради того, щоб місто, якому я давав присягу, жило і працювало. І, здається, херсонці це оцінили. А їхня думка для мене – надважлива.
Вибачте за емоції. Але ще раз хочу сказати, що Херсонська область – це Україна. І наше місто знаходиться у тимчасовій окупації. Так само як частина Харківської, частина Донецької та частина Луганської, частина Запорізької, частина Херсонської областей. І не треба нас ділити за допомогою таких питань: чому одних бомбардують, а інших – ні, чому тих викрадають, а інших – ні... Я не маю відповіді на такі питання, та й як можна проаналізувати те, що відбувається в чужій голові. ? Я знаю одне: усюди, де мешкають наші люди, українці. І всім однаково потрібна допомога.
- Ви сказали про соцвиплати. Тобто виплати з бюджету, пенсії надходять у місто, і люди їх можуть якось отримати?
– Зараз була затримка 20 діб із соцвиплатами. На них зараз чекають вчителі. Сьогодні дізнаватимуся, що скаже казначейство. Ми спілкуємося з Асоціацією міст України і така ситуація є не лише у Херсоні, а й у інших містах.
Якщо не виконуватимуться ті чи інші соціальні платежі – пенсії, лікарняні, дитячі тощо – це буде перший крок на користь ворога. Тому що люди лишилися без роботи. Вони не мають інших доходів для того, щоб вони могли якось існувати. Якщо вони не отримуватимуть виплат і підтримки від своєї влади, люди просто опустять руки.
– Яка гуманітарна ситуація у місті? Чи забезпечений Херсон продуктами та ліками?
– З перших днів війни нам удалося перезапустити внутрішню економіку нашого міста. Я спілкувався з кожним мешканцем, кого зустрічав на вулиці, з підприємцями, які залишилися у Херсоні, а також із тими районами, де не йшли бойові дії, де не обстрілювали, де є селяни та де є виробництво. Це Скадовський, Новотроїцький, Генічеський район. Просив, щоби звідти передавали продукти харчування. Ми перезапустили заводи, знайшли змогу працювати.
З 7 березня Росія почала завозити сюди гуманітарну допомогу. Люди спочатку її не брали. Потім, коли не залишалося грошей, городяни почали купувати ті продукти. Коли була нагода, волонтери допомагали нам привозити з Миколаєва гуманітарну допомогу, медикаменти. Завдяки цьому нам удалося забезпечити лікарні на два місяці ліками.
Але зараз, з 1 травня, нам майже не вдається завозити сюди медикаменти. Хоча для нашого міста Миколаївська військова адміністрація та міський голова Миколаєва Олександр Сенкевич, яким я дуже вдячний, виділили склади. І на ці склади приходить гуманітарна допомога – внутрішня з інших країн медикаменти, які нам необхідні. У наших аптеках немає зараз українських ліків у достатній кількості, які нам справді необхідні. Наразі туди ліки почала повністю завозити Росія з анексованого Криму.
Продукти харчування є у маленьких магазинах, на ринках, мережеві супермаркети не працюють. Ще приблизно по 400 автомобілів на день привозять із Криму – це продукти харчування, які їдуть до Мелітополя та для Херсонської області. З 1 травня все це набрало ще більших обертів.
Щодо українських продуктів, то у нас залишилися працювати наші молокозаводи, маслозаводи. М'ясо є завдяки фермерським господарствам, вони завозять його на ринок. Основна торгівля ведеться на ринках, там можна купити і овочі та фрукти.
Люди розуміють, що їм потрібно якось виживати та отримувати гроші, щоб утримувати свої сім'ї. Тобто нам вдалося збити критичну ситуацію щодо продуктів харчування, але ціни залишаються дуже високими та контролювати їх у таких умовах практично неможливо.
Проте залишається проблема із якісними медикаментами, які потрібні для наших лікарень. Це розчини для крапельниць, серцево-судинні препарати, кисень. Також у нас є проблема із психотропними препаратами для людей, які мають психічні розлади. Таких приблизно 3 тисячі людей.
– Чи діють у Херсонській області фільтраційні табори, про які ми чули у Маріуполі?
– Люди зникають. Переважно ті, хто служив в АТО, ЗСУ, люди з активною проукраїнською позицією, кореспонденти. Чи піддаються люди катуванням – мабуть, так. Я не спілкувався з людьми, які пройшли якісь тортури, але люди таке переказують.
Щодо фільтраційних таборів, я їх не бачив у нашому місті. Фільтраційні табори діють, коли люди виїжджають у бік Криму – чув про це.
– А чи є у вас приблизні підрахунки, скільки жителів міста пропало безвісти?
– Ми ведемо статистику лише після того, як люди до нас звертаються щодо своїх знайомих чи близьких. За статистикою, у нас було понад 250 людей, які зникли. З них 70 було звільнено. Що трапилося з рештою, мені важко сказати. Але намагаємося тримати зв'язок із тими, хто залишив свої контакти, щоб дізнатися, чи їх близькі повернулися додому.
– Мабуть, зараз ви можете скласти та проаналізувати події перших днів. Чи маєте ви відповідь на запитання, чому росіянам вдалося так швидко зайняти Херсонську область? Яка ваша версія?
– Ми можемо дуже довго говорити про цю версію, висувати гіпотези. Не хочу нікого ображати чи засуджувати. У нас є ЗСУ, є розвідка, контррозвідка, Служба безпеки України, Офіс президента, які мають розібратися, чому у Херсоні були розміновані мости чи стратегічні ділянки. Є багато питань.
Мені не хотілося б давати оцінки, тому що цими питаннями повинні займатися професіонали, відповідальні за цю сферу люди. Не хочу повторювати те, що сказав Арестович нецензурною лексикою про втрачену оборону Херсона. На запитання – чому так сталося – мають відповідати відповідальні органи.
– Ми бачимо поведінку росіян у Херсонській обл. З того, що ми знаємо – це мародерство, вони вивозять чи не все, що можна, сільськогосподарську техніку, зерно. Вони не намагаються особливо порозумітися з місцевими жителями. І це більше схоже на те, що вони не збираються залишатися в області постійно. А як ви пояснюєте таку поведінку?
– Те, що стосується техніки – справді там, де немає господарів, власників, вони її забирають. Те саме стосується врожаю. Вони, як неодноразово заявлялося, йшли сюди із так званою операцією "визволення". Але те, що насправді відбувається, мало на це схоже. Вони проводять очевидну анексію території: це спроба провести референдуми, спроба приєднати захоплені території Російської Федерації. І їм якось треба закривати свої потреби.
Сказати, чому вони так роблять мені важко. Але, справді, вивозиться техніка, є дуже багато мародерства, забирається та вивозиться врожай. Немає чіткої картини, чого вони хочуть сьогодні. Ми вже бачили, що росзмі пишуть, мовляв, Херсонська область нібито увійде до Російської Федерації як якийсь округ. Але крім таких заяв, дякувати Богу, нічого не відбувається.
Якщо з боку РНБО та Верховної Ради буде визначено, що наші території тимчасово окуповані, тоді можна буде розуміти, як ми далі рухатимемося. А зараз ми немов у сірій зоні. І як нам далі жити? У Херсонській області залишилося приблизно 500 тисяч людей із понад мільйон. І ми не можемо для них щось спрогнозувати. Потрібно дочекатися інструкції від ОП на той термін, доки нас не звільнять.
Без чіткої офіційної інструкції люди не розуміють: що є співпраця, що не є співпрацею з росіянами. Коли до лікаря прийшли, то він має лікувати чи відмовитися це робити, занапастивши себе? Комунальні підприємства повинні зараз надавати послуги, враховуючи, що місто сповнене ворожої армії? Особисто я відштовхуюсь від Женевської конвенції 1949 року і намагаюся її дотримуватись.
Мене всі керівники місцевих органів запитують, як нам тут вижити, щоб потім нас не звинуватили у зраді та колабораціонізмі. У нас 49 громад на Херсонщині, і всі питають. А я не маю відповіді, бо й сам не впевнений у тому, що мене після всіх цих подій не звинуватить у зраді тільки за те, що я не покинув людей і місто напризволяще.
Я вважаю, що Офіс президента, РНБО має дати чіткий меседж людям: "Ми вас підтримуємо, ви не колаборанти, ось наші інструкції...". Інакше буде лихо.
- Що, за вашими даними, планують росіяни: приєднати Херсонську область до РФ, створити фейкову "народну республіку" і чи готують якийсь псевдорефендум?
– Будь-якій такій дії передує великий підготовчий процес. Були різні фейки та вкидання про те, що нібито 17 квітня буде "референдум", потім 27 квітня, далі з 1 до 10 травня, потім з 10 до 16 травня. Але на все це потрібна підготовка: агітація людей, борди, література, друк у ЗМІ – нічого з цього я не бачив у Херсоні.
Особисто моя думка: їм не потрібні ще якісь "днр", "лнр" чи "хнр". Їм не потрібна псевдореспубліка. Думаю, що росіяни мають два шляхи. Перший – приєднати Херсон до Криму. Друге – вони вже створили так званий "комітет порятунку", куди обрали тимчасове керівництво в особі Володимира Сальдо. Їм легше зараз звернутися до думи та попросити, щоб Херсонську область просто приєднали до РФ. І, до речі, ми про це чули.
Але обидва варіанти порушують міжнародне та українське право. Судячи з їхніх дій, це мало кого з них непокоїть, але думаю, що тоді вони створять на нашій території якийсь умовний округ, який увійде до складу Російської Федерації.
Щоб пройшов референдум, вони мають показати людям, що вони не окупанти, що на них тут чекали, що людям з ними дуже добре. Але цього близько немає. Аналізуючи та прикидаючи, як вони можуть діяти, можу припустити, що нові розмови – більш предметні – про референдум розпочнуться ближче до грудня 2022 року або до січня 2023-го. Якщо на той час ЗСУ не зроблять відповідних рішучих кроків та дій у бік звільнення Херсонської області, тоді справді може бути пізно.
