«Спимо на бетонній підлозі, сиро, стіни цвітуть. Їжі лишилося дуже мало, води також. Хліба нема вже 1,5 місяця. Туалет – відро, бо каналізація не працює. Останній раз мили голову дощовою водою. На вулицю вже не виходимо зовсім. Десь два тижні назад ще могли виходити, ну як виходити – на перший поверх на 5 хвилин, тобто бігом виглянули і назад.
Особливо страшно, коли дають наказ одягнути броню і каски – це означає щось буде летіти супер важке і руйнівне, в цей час тут все завмирає, і якщо б пролетіла муха, то, мабуть, було би чути, як вона летить. Всі з жахом чекають, куди на цей раз впаде бомба. Цей жах неможливо описати: ти ніби вся стискаєшся і хочеш бути маленькою-маленькою, або всередині як струна, яка незабаром лусне. З кожним днем все частіше ми одягаємо броню», – пише своїй доньці 57-річна військова Марина Ф., яка живе у бомбосховищі заводу «Азовсталь» уже два місяці.
ZAXID.NET поспілкувався із донькою військовослужбовці Лесею М. Вона розповіла про своє спілкування з матір’ю та про умови, в яких зараз живуть сотні, а то й тисячі людей. З міркувань безпеки ми не називаємо підрозділ, де служить мама Лесі М., та змінили її ім’я.
«Щоб дістати воду, хлопці ризикують життям»
32-річна львів’янка Леся М. уже два місяці спілкується зі своєю мамою виключно через короткі листування у Telegram. Марина Ф. [ім’я несправжнє] – військова лікарка, і з початку війни на Донбасі неодноразово їздила в зону ООС. На початку січня 2022 року Марина Ф. повідомила доньці, що вкотре має їхати на ротацію в ООС.
«І цього разу мені якось було особливо тривожно, бо вже почались розмови про те, що може бути широкомасштабне вторгнення. Я її питала: "Чи ти дійсно повинна їхати, можливо, не поїдеш цього разу?". Вона мене запевнила: "Та ні. Все гаразд. У нас не бойовий підрозділ, це не є передова. А якщо раптом буде відкрите вторгнення, то в нас є план, ми відходимо у місце дислокації". Вона мене заспокоїла», – пригадує Леся.
У січні Леся разом з мамою злітали вдвох у Єгипет, це виявилось чудовим рішенням – відпочити перед черговою поїздкою Марини Ф. у зону бойових дій. А після повернення у Львів, в кінці січня, Марина Ф. разом зі своїм підрозділом рушила під Маріуполь.
Марина Ф. разом з побратимами перебуває у бомбосховищі «Азовсталі» вже два місяці. Територія заводу – величезна, тут облаштовано декілька укриттів та імпровізований військовий шпиталь. Точної кількості людей, які зараз переховуються у підвалах «Азовсталі», не знає ніхто. Відомо, що на території оточеного металургійного заводу є не лише військові, а й їхні дружини, діти та інші цивільні. Йдеться про сотні, а то й тисячі людей.
Марина Ф. зі своїм підрозділом перебуває у бомбосховищі, розділеному на два приміщення: в одному військові сплять, в іншому перебувають поранені.
Марина Ф. лікує своїх побратимів, які отримали неважкі поранення – щоранку робить їм перев’язки та намагається полегшити їхній стан за допомогою тих обмежених запасів ліків, які ще є. Люди з важкими травмами, ампутаціями перебувають в шпиталі на території «Азовсталі» – там ситуація з медикаментами також критична.
Упродовж останніх півтора тижня завод «Азовсталь» став основною мішенню російських військових. Анонсовані зелені коридори для евакуації поранених та цивільних не діють, бо росіяни обстрілюють завод безупину. Жодні домовленості з російською стороною не виглядають реальними. Триматися стає все важче.
Днями Леся та інші родичі підрозділу, де служить Марина Ф., втратили зв'язок з рідними на дві доби. Це, розповідає Леся, були дуже важкі і тривожні дві доби.
«Сьогодні, коли мама після двох діб мовчання вийшла на зв'язок, сказала, що ситуація дуже критична. Закінчується їжа, вода, дизель для генератора. Якщо генератор перестане працювати, у них пропаде світло і зв'язок. А це катастрофа, це кінець. Вода питна в них є на складах, але щоб її дістати, хлопці ризикують життям, бо постійно йдуть вибухи і працює снайпер», – розповідає Леся М.
«А ти все ще віриш, що я вернусь?»
Психологічний стан людей, які постійно живуть під вибухами, обстрілами, погіршується з кожними днем. Попри те, що про Маріуполь уже говорить увесь світ, люди, які перебувають в епіцентрі подій, стрімко втрачають надію на порятунок.
Переписка з донькою для Марини Ф. – найбільша підтримка. Леся М. намагається не падати духом, щоб залишатися опорою для матері.
«Але все одно, майже після кожного повідомлення вона питає мене: "А ти все ще віриш, що я вернусь? А ти сьогодні не писала, що все буде добре. Ти що, вже так не вважаєш?". Тобто вона тримається за мої слова, бо я її переконую, що все буде добре. Бо інших аргументів вона вже немає», – каже Леся М.
Керівництво держави і військові експерти говорять про те, що деблокада Маріуполя наразі неможлива, але запевняють, що робота у цьому напрямку ведеться постійно. Леся М. каже, що не вірить, що місто кинули напризволяще і сподівається, що допомога надійде уже незабаром.
Ситуація в Маріуполі погіршується. Люди, які перебувають на території «Азовсталі» не можуть вийти з міста, бо перебувають під постійними обстрілами і в оточенні російських військ. Решта маріупольців рятуються пішки, власним транспортом, іноді вдається виїхати евакуаційними автобусами. За даними Маріупольської міської ради, зараз в місті ще може перебувати до 100 тисяч людей. Через потепління у Маріуполі можуть спалахнути потужні та смертоносні епідемії – у місті відсутнє централізоване водопостачання та каналізація, тисячі трупів продовжують перебувати під завалами, катастрофічного браку питної води та їжі. Рятувати місто треба вже.
За інформацією заступника командира полку «Азов» капітана Святослава Паламара, за останню остання ніч Маріуполь зазнав величезну кількість авіаударів, фосфорних бомб, ракет, обстрілів з артилерії.
Джерело: zaxid.net
