США і Китай зійшлися в повномасштабній технологічній війні, яку Джо Байден назвав змаганням «за перемогу у XXI столітті». Десятиліттями Сполучені Штати утримували позицію світового технологічного лідера, але тепер Пекін намагається їх обігнати, вкладаючи мільярди доларів державного фінансування у розвиток штучного інтелекту, технологій 5G та 6G, біотехнологій, «зеленої енергетики», напівпровідників тощо.
Бурхливе економічне зростання Китаю упродовж тривалого часу викликало дискусію в американських колах, що той несправедливо скористався перевагами глобальних ринків для власного підйому. Крім того, Пекін неодноразово звинувачували у крадіжці інтелектуальної власності та комерційних таємниць американських компаній задля власного економічного розвитку і посилення військового потенціалу; використанні несправедливої торговельної практики, зокрема примусу до передачі технологій для компаній, котрі хочуть потрапити на китайський ринок; створенні нерівних умов за рахунок субсидіювання китайських компаній.
Однак поштовхом, який примусив США інакше подивитися на загрози з боку КНР, більшість аналітиків вважають прийнятий у 2015 році десятирічний план «Зроблено в Китаї 2025». У ньому викладено промислову політику, спрямовану на дальше просування Китаю в ланцюгах доданої вартості, зокрема в передових виробничих секторах, таких як інформаційні технології наступного покоління, штучний інтелект, аерокосмічна галузь, сучасне обладнання для залізничного транспорту, нові джерела енергії, біомедицина. Тож несправедливі торговельні практики з боку Китаю, в яких його обвинувачували, разом із уже неприхованими амбіціями домінувати в передових промислових технологіях обернулися жорсткою позицією адміністрації Дональда Трампа.
Торгова війна, розпочата американським президентом через торговельну асиметрію на користь Китаю, швидко переросла в технологічну. За даними Nikkei Asia, з 2018 року США внесли до чорного списку 168 китайських компаній (без урахування Huawei Technologies з його десятками філій), більшість яких пов’язана з технологіями. Сполучені Штати посилаються на загрозу національній безпеці, а офіційний Пекін звинувачує їх у прагненні стримати зростання КНР як технологічної держави.
Після вступу до СОТ у 2001 році Китай став «світовою фабрикою» товарів — від сувенірів до комп’ютерів і смартфонів, а також почав сприйматися як держава, котра вміє адаптувати ідеї інших, підвищуючи їх цінність та заробляючи гроші на своєму внутрішньому ринку, але не як інноватор. Зростання витрат на робочу силу та нагромадження екологічних наслідків, пов’язаних із масштабним промисловим виробництвом, створили подвійний тиск на китайську економіку: з одного боку — через конкуренцію з іншими країнами, які пропонують нижчий рівень виробничих витрат, з іншого — через вимоги передових держав дотримуватися екологічних стандартів і конкуренцію з ними у сфері сучасних технологій. Відтак дальше зростання економіки китайська влада почала розглядати крізь призму не тільки «зроблено в Китаї», а й «розроблено в Китаї».
Пекін фактично посягнув на ті високотехнологічні сфери, в яких традиційно домінували країни Заходу, що викликало з їхнього боку неабияку тривогу. В експертних і політичних колах виникли припущення, що Китай має намір не поповнити ряди високотехнологічних економік, таких як Німеччина, США, Південна Корея, Японія, а повністю змістити їх, послуговуючись державним сприянням у вигляді субсидій та пільг, а не правилами вільного ринку.
Сполучені Штати довгі роки самі сприяли економічному і технологічному розвиткові Китаю, залучаючи його до науково-дослідницької співпраці та ринків капіталу, а тепер рішуче взялися його гальмувати. Відлучення китайських компаній від доступу до американських технологій підштовхнуло Пекін до прискореної «деамериканізації» власних ланцюгів поставок.
Згідно зі згаданим планом, щоб знизити залежність від зовнішніх постачальників, Китай поставив за мету до 2025 року самотужки виробляти 70% основних компонентів, яких потребують місцеві виробники. Це схвилювало торгових партнерів і збурило Сполучені Штати. Однак і створило проблеми для самої країни. До прикладу, попри чималі фінансові вливання, Китаю поки що не вдалося задовольнити внутрішні потреби в мікросхемах, від яких залежить виготовлення електроніки. За даними дослідної компанії IC Insights, у 2020 році покрито лише 15,9% попиту за рахунок власного виробництва, тоді як у 2014 році воно становило 15,1%.
Тимчасові складнощі не вплинули на рішуче прагнення влади країни досягти технологічної самодостатності. Міністерство промисловості та інформаційних технологій КНР розглянуло 41 ключовий сектор, щоб виявити вразливі ланки, якщо буде призупинено ланцюги поставок. А Китайський банк розвитку розробив план надання понад 60 млрд дол. кредитування більш ніж 1000 компаніям, які мають провідне значення для стратегічних інновацій, та залучив 30 млрд дол. для державного інвестиційного фонду мікрочипів. Зі свого боку, уряд запропонував податкові пільги та державні субсидії для будь-якого нового заводу, здатного виробляти чипи з вузлом 28 нм і нижче, щоб прискорити розвиток напівпровідникової промисловості. Це без урахування 1,4 трлн дол., виділених державою на загальний розвиток наукових досліджень та інновацій упродовж шести років.
Роздвоєння між двома економічно взаємопов’язаними країнами, якому дав старт Дональд Трамп, тривало й після приходу до влади Джо Байдена. Пандемія коронавірусу викрила залежність світу від Китаю у сфері ключових предметів медичного призначення і поставила під питання цілісність ланцюгів поставок критично важливих товарів. Тож у лютому нинішнього року президент Байден підписав розпорядження про перегляд ланцюгів поставок і закликав повернути їх до США, а також скерував зовнішньополітичні зусилля на створення стійких ланцюгів поставок за рахунок залучення союзників.
У червні Сенат США ухвалив законопроєкт про інновації та конкуренцію, який передбачає виділення близько 250 млрд дол. на просування технологій (із яких 50 млрд піде на розробку напівпровідників), аналогічних тим, над розвитком яких працює уряд Китаю. Джо Байден, обґрунтовуючи важливість цього закону, підкреслив, що Сполучені Штати повинні зберегти свої позиції найбільш інноваційної та продуктивної нації у світі.
Це суперництво, на жаль, призводить до виникнення двох конкуруючих і взаємовиключних технологічних екосистем, кожна зі своїм власним Інтернетом, обладнанням, комунікаційними та фінансовими системами. Китайська платформа соціальних мереж WeChat, онлайн-платформа Alibaba, пошукова система Baidu існують у власному кіберпросторі, відмінному від американських технологічних гігантів Facebook, Amazon, Google.
Найближчим часом китайський технічний гігант Huawei планує замінити операційну систему Android від Google на власну Harmony OS, яку він почав розробляти після заборони доступу до мереж США. Це дасть можливість китайській компанії вперше формувати доступ до програмного забезпечення, контенту і засобів комунікації, доступних на смартфонах. Просування нової операційної системи має свої складнощі на тлі успішного функціонування вже наявних. Однак і може слугувати прикладом виникнення цифрового розриву, в якому компанії та навіть країни змушені будуть обирати між двома технологічними стандартами.
Прагнення до технологічної самодостатності Китаю супроводжується перебудовою її технологічного сектора. Жорсткий тиск регуляторних органів на технологічних гігантів упродовж останнього року викликав у світі подив, але цілком уписується в бажання влади країни здійснювати нагляд над визначеними нею критично важливими сферами. Посилення контролю над кіберпростором почалося з часу прийняття Закону про національну безпеку від 2015 року, а нинішнього року доповнилося законами про кібербезпеку та захист даних.
Надмірне регулювання органів влади компенсується великою перевагою Китаю — дев’ятьмастами мільйонами інтернет-користувачів і примушує як місцеві, так і міжнародні компанії підлаштовуватися під нові правила. А ще — підтримувати політику Сі Цзіньпіня, спрямовану на «загальне процвітання» країни, як це зробили провідні технологічні магнати під час щорічної Всесвітньої інтернет-конференції наприкінці вересня. Конференція виступає платформою для просування китайським урядом власної версії управління інтернетом та експорту своєї моделі кіберсуверенітету, але навіть у нинішніх умовах відбулася з участю Ілона Маска з Tesla, Пета Гелсінгера з Intel, Крістіано Амона з Qualcomm.
І це свідчить, що економічне та технологічне роздвоєння між двома взаємопов’язаними економіками має свої складнощі в практичній реалізації. Декотрі американські компанії вже заявили, що готові підлаштовуватися під суворі китайські регуляторні правила, вочевидь не бажаючи втратити доступ до великого китайського ринку. Тим часом китайський уряд, попри чималі фінансові вливання, навряд чи зможе досягти повної технологічної незалежності країни, яка глибоко інтегрована в міжнародну глобальну систему.
Однак існують і ризики. Полягають вони насамперед у тому, що конфронтація між США та КНР породжує деструктивну поведінку, яка призводить не тільки до взаємних економічних втрат, а й до загальносвітових. До прикладу, нестача мікросхем не тільки торкнулася Китаю, а й негативно позначилася на світовому автопромі. Годі й казати, що неконтрольоване технологічне протиборство може призвести до дезінформації, кібератак на критично важливу інфраструктуру чи військові об’єкти. І хочеться вірити, що у своєму виступі на Генеральній асамблеї ООН Сі Цзіньпінь, наголошуючи, що «всі країни повинні відкриватись і більше співпрацювати у сфері науки та технологій, а також спільно вивчати методи вирішення важливих глобальних проблем», мав на увазі насамперед відповідальність своєї країни, яка претендує на глобальне лідерство.
