Навіщо у ЗМІ розголошуються військові таємниці - зрозуміти годі. Може бути тільки одне виправдання, та й то слабке: росіяни й без таких публікацій усе про нас знають. Ну, а якщо знають, та якщо публікують без грифу "цілком таємно", ми теж надамо для ознайомлення важливу інформацію про нашу обороноздатність. Можливо, якщо усі ЗМІ будуть писати про проблеми - укрівництво країни почне таки їх вирішувати. Із гендиректором КБ «Луч» Олегом Коростельовим про стан нашої протиповітряної оборони спілкувалася Олена Максименко з видання "Тексти". Ось що розповів Коростельов.
«Має бути більше ракет, щоб закрити наші кордони з Росією, – каже Олег Коростельов. – Для цього потрібне державне замовлення. Воно є, але на недостатньому рівні. Ще три-чотири роки – і вже не буде чого ремонтувати, і не буде з чого стріляти».
Конструкторське бюро «Луч» у далекому 1965-му задумувалося як основний розробник автоматизованих систем контролю та діагностики спеціальної авіаційної техніки – для колишнього СРСР. Однак нові реалії диктують нові виклики – нині підприємство є одним зі стовпів української оборонної галузі й асоціюється насамперед з ракетними комплексами, як-от «Вільха» та «Нептун». Саме за ці розробки генеральний директор і генеральний конструктор «Луча» Олег Коростельов рік тому здобув «Героя України».
ЗРСВ «Вільха» була прийнята на озброєння ЗСУ у 2018-му. Пізніше з’явилася її «апгрейджена» версія – «Вільха-М». Перші випробування «Вільхи-М» відбулися у квітні 2019 року. Максимальна дальність її роботи становить 120 км (що дозволяє вражати будь-які точки на окупованих територіях). Стріляє 300-мм калібром.
РК «Нептун» було прийнято на озброєння у 2020-му, і в нього є всі шанси стати універсальною зброєю. Дивізіон «Нептуна» має шість пускових установок, що дає змогу зробити перший залп із 24 ракет. Загальний штатний боєзапас, включно із транспортними та транспортно-заряджальними машинами, становить 72 ракети. «Нептун» дає змогу контролювати узбережжя Чорного та Азовського морів та доступ до портів.
Що лишилося в Україні в оборонній галузі на момент розпаду СРСР?
Було конструкторське бюро «Південне», що займалося балістичними ракетами. За часів СРСР у них була більш ніж тисяча субпідрядників по всьому СРСР – від заходу до самого сходу, до Курильських островів. Там стояли станції спостереження за супутниками тощо.
І було КБ «Луч». Але «Луч» не було ракетним конструкторським бюро. Воно мало прямий стосунок до ракет, але їх не розробляло. Ми були головними в СРСР по апаратурі тестування авіаційних ракет. До всього, що вішалося під радянський літак, ми виготовляли апаратуру контролю. Тобто, ракету з ящика дістали – вона справна чи ні? Для цього її ставили на возик, під'єднували роз’єми, наша апаратура пускала туди тестові сигнали, звідти знімала всі сигнали й говорила – ракета робоча. Саме тоді, в 1992–93 роках, нам Міністерство промислової політики доручило займатися авіаційними ракетами, протитанковими ракетами, системою зенітних ракет і так далі. Відтоді чим доручили, тим ми й займаємося. І вже на озброєння поставили дуже багато техніки.
До 2014 року також велися розробки! «Стугну» протитанкову ми поставили на озброєння у 2011 році! (Протитанковий ракетний комплекс «Стугна-П» із системою наведення по лазерному променю; може вести вогонь ракетами калібру 130 та 152 мм із різними бойовими частинами, що встановлені у контейнері – ред.). «Комбат» – протитанкова керована ракета, яка вистрілюється з танків Т-80УД, Т-72 та інших.
У 1999-му ми поставили на озброєння ствольну протитанкову ракету, що вистрілювала зі ствола танку. Отак задачу вирішили. Снаряд-ракета. Тобто у ствол вставляється як снаряд, а вилітає – перетворюється на ракету і вражає за лазерним променем. І наш колектив отримав із рук Кучми державну премію за цю розробку.
Ми почали ставити українські ракети на озброєння з 1999 року, і до сьогодні в нас близько десятка різної техніки стоїть на озброєнні.
Як тривала робота над розробкою «Нептуна»?
У 2014 році було укладено договори. Гроші ми отримали за наказом президента Порошенка, здається, у 2016-му, і зробили «Нептуна» - за два з половиною роки. Дуже швидко для такого комплексу.
Міністерство оборони торік підписало договір і дало гроші аж у грудні, 29-го. Дали 30% авансу – ми почали працювати, потім нам дофінансували до 70%, і зараз ми половину комплексу зробили, але здавати його будемо в першому кварталі наступного року. Наразі комплекс роблять, як і ракети до нього.
А як щодо «Вільхи»? Чи вже налагоджене виробництво?
«Вільху» ми серійно виготовляємо. У цьому році сотня, минулого року – сотня. Будемо ставити на озброєння «Вільху» – на більшу дальність, майже вдвічі. На 120 км. Міноборони фінансує серійне виготовлення «Вільхи».
Наскільки ми готові тримати оборону?
Рівень забезпеченості, на жаль, у нас низький. Має бути більше ракет, більше комплексів для того, щоб закрити наші кордони з РФ. Для цього потрібне державне замовлення. Воно є, але на недостатньому рівні. Приміром, військові пишуть, що їм потрібно 2000 ракет, а ми їм забезпечуємо тільки 600 або 800. Через брак фінансування.
Ви не бачите сенсу у ракетах великої дальності, чому?
Це йдеться про зенітні комплекси. Якщо «Нептун» можна робити на 1000 кілометрів, 200, 300 – це ракета іншої цілі, для ураження наземних, морських цілей. То зенітні комплекси – це для того, що у повітрі. От уявіть – 100 км у нас, скажімо, до Житомира. Ворожий літак летить над Житомиром, ми його збиваємо. Річ у тому, що є технічні обмеження, якщо зробити виріб на 200, 300 км – це буде велетенський виріб, вагою декілька тонн, тому що потрібен двигун, аби відірватися від землі, аби розвинути швидкість. Це все кілограми й кілограми палива. Все має бути в розумних межах. Ви ж не будете їздити вантажівкою на роботу – так само і тут.
Як щодо повітряної версії «Нептуна»?
Повітряна версія «Нептуна» записана в нашому тактико-технічному завданні. Дійсно, є три варіанти цього комплексу, але на це потрібні кошти. Потрібна воля замовника. Ми зараз ведемо розробку корабельного варіанту. За планом, це два роки.
Чи є у нас кораблі, на які можна поставити «Нептун»?
Правильне запитання: кораблів відповідних у нас немає. Але ж ми вже замовили у турків корвети. От туди й поставимо, ймовірно.
Чи є інтерес до «Нептуна» за кордоном? Чи може йтися про імпорт?
Міжнародних замовлень на «Нептун» ще немає, але є, як то кажуть, види. У нас ведуться переговори з кількома країнами по цій частині, тому що комплекс високотехнологічний, сучасний. Його хочуть купити, йдеться про гроші, про збирання, постачання та багато інших речей. Цікавляться такі далекі країни, як Малайзія, Індонезія, морські держави, Арабські Емірати… але поки замовлень прямих немає.
Чи стежите ви за подібними розробками противника?
У Росії є багато чого, чого немає в нас. У них суттєво потужніша промисловість. У них є флот, підводний флот, літаки. Інше питання, якщо ми почнемо розмірковувати таким чином… вони виставили 1000 танків, і ми повинні 1000, вони виставили 1000 ракет, і ми повинні 1000 ракет – це неправильно. Зараз ідеться про асиметричну війну. У нас достатньо сил, щоб себе захистити. Тому що втрати, можливі для противника, можуть бути більшими за очікувані втрати – це і є зброя стримування. «Нептун» і «Вільха» – це зброя стримування.
Що ще розробляє «Луч» за останні роки?
Є безпілотники, є нові системи для гелікоптерів. Нові системи для літаків. Два чи три комплекси протиповітряної оборони. «Альта» – це стара тема, котру ми поки що відклали вбік (протитанкова керована ракета з радіолокаційною системою самонаведення – ред.), тому що у нас є нові теми гелікоптерні із ракетами більшої дальності.
Яким є механізм взаємодії з військовими?
Механізм дуже простий. В договорі у нас прописано – нам Міністерство оборони дало завдання, і вони нас контролюють, і в тому числі забезпечують випробуваннями. Забезпечують полігони, адже випробування робиться на запит замовника.
Вам дає завдання Міноборони, чи ви й самі можете висувати пропозиції?
Ми весь час проявляємо ініціативу! Я постійно пишу, мовляв, ми можемо це і це, пишу командуючому, головнокомандуючому, начальнику Генерального штабу, міністру оборони.
Генеральний конструктор – це повноваження, котре дає своїм розпорядженням Кабінет Міністрів України. Мені надані повноваження генерального конструктора зі створення керованих засобів ураження, вибухових речовин і боєприпасів, а також створення та модернізації зенітних ракетних систем і комплексів протиповітряної оборони. Це документ, який видає Кабінет міністрів. А повноваження – це також затверджена урядом посада – має право те, те і те. І зобов’язаний робити те, те і те. Серед зобов’язань моїх – надавати нову тематику для Міністерства оборони. І я її надаю. Я добросовісно виконую свої обов’язки.
«Нептун» називається береговим комплексом, чи може він працювати й по наземних цілях?
Він вважається береговим, хоча може діяти й з глибини. (Показує на мапі можливі траєкторії польоту ракети – ред.). Може 200 км облетіти тут, а потім влучити сюди. Може постійно міняти місце розташування. Це умовно береговий комплекс! І в цьому його перевага. Дистанція ураження – до 300 км. Ми це називаємо зброєю стримування.
Також «Нептун» може бути допрацьований і використовуватися як крилата ракета низького польоту по наземних цілях. Для цього у неї є всі конструктивні необхідні опції. Але цього мають захотіти військові, я ж не можу малювати щось сам для себе! Ми діємо строго за правилами, які встановлені законом. Законом встановлено, що Генштаб видає оперативно-технічні вимоги, потім вони перетворюються в тактико-технічне завдання, і потім ми вже робимо. Тобто мало чого я як конструктор і колектив наш можуть придумати!.. Але військові, які, вважається, є професіоналами, відкидають пропозиції, мовляв, це не треба, це неправильно, а правильно оце. Це і називається тактико-технічним завданням.
Чи дослухаються військові до ваших порад і пропозицій?
Зараз ми військовим підказуємо, що може зробити промисловість. Так, вони прислухаються, бо що ж їм лишається робити? Вони іноді не дуже обізнані. Тактико-технічне завдання – це документ, який вони «народжують», там купа підписів, як-то кажуть, «іконостас». Тобто затверджують – і міністр, і начальник Генерального штабу, начальники департаментів, командуючий видами військ і так далі. От вони всі кажуть – так, нам це потрібно! І я повинен робити так, як вони сказали.
Яка ситуація з системами протиповітряної оборони в Україні?
У нас є системи, що лишилися від Радянського Союзу, і ми проводимо продовження ресурсу – і ракет, і комплексів. Але продовжувати їх вічно не можемо. Ми так вважаємо, що ще три-чотири роки – і вже не буде чого ремонтувати, і не буде з чого стріляти.
Мені дивно, що цілих 30 років ніхто цього не замовляє. Їх потрібно неодмінно замовити, тим паче, що ми можемо їх розробити на базі наших розробок – технологічних і технічних. Тобто ми можемо робити крилаті ракети, робити системи залпового вогню – все разом. Це дає можливість зробити й зенітну ракету, і зенітний комплекс, використовуючи готові складові!
Рішення просте: потрібне замовлення
Рішення проблеми дуже просте. Треба терміново замовити зенітний комплекс. Його за два-три роки розроблять і почнуть серійний випуск, тоді старі ракети можуть іти під утилізацію. Такого замовлення немає. Я весь час стукаю – в Міністерство оборони, в РНБО тощо, в різні інстанції, про те, що це необхідно!
Зенітний комплекс – це оборонна зброя. Так-от, цю оборонну зброю за 30 років незалежності жодного разу нікому не замовляли! Як це?! 30 років минуло – а ми там ракети якісь протитанкові, системи залпового вогню, «Нептун»… а от оборонку, те, що в нас виходить постійно з ладу, ми не замовляємо. Чи це не дивно?
Працює трошки інерція. Тобто коли Радянський Союз розвалився, у нас було багато зенітних комплектів – і С-300, і С-200. Є й такий «Куб», «Бук», «Квадрат», «Печора», «Стріла-10» і багато іншого. А потім вони почали виходити з ладу, і цей процес триває, а замовлень на нове - нема...
