Питання обміну у Кремлі поставили в залежність від готовності Києва до прямих переговорів з сепаратистами. Ще в середині березня формула "всіх на всіх" виглядала реалістично, але після маневру Єрмака, який спочатку пообіцяв участь України в "консультативній групі", а потім "включив задню", в Москві, схоже, прийняли тверде рішення масштабний обмін заблокувати, пише Depo.ua.
Пандемія коронавірусу – здавалось би, ідеальний час для того, щоб учасники конфлікту на Донбасі завершили процес обміну полоненими.
По-перше, як у Києві, так і в Москві відчайдушно потребують добрих новин. На тлі хаотичних карантинних метань української влади масштабний обмін полоненими міг би стати способом бодай трохи стримати падіння рейтингу. Натомість масштабний обмін полоненими дав би Кремлю нові аргументи на користь послаблення економічних санкцій – принаймні, на період пандемії.
По-друге, епідемія коронавірусу в місцях ув'язнення, як в "республіках", так і в Україні, цілком може стати фатальною для утримуваних осіб. І якщо замість "обмінного фонду" доведеться відправляти запаяні цинкові труни, все виглядатиме не надто добре.
Втім, попри всі наявні передумови обмін полоненими однозначно не буде масштабним. І навіть скромний формат – чи то "десять на вісім", якщо рахувати тільки "ДНР", чи то "дев'ятнадцять на шістнадцять", якщо рахувати пропозиції обох "республік", періодично опиняється під загрозою зриву. Зокрема, фінального списку прізвищ немає і до сьогодні. Це попри те, що кількість українських полонених, що очікують обміну, за найскромнішими підрахунками становить більше двох сотень осіб. Та й проросійських діячів в українських місцях позбавлення волі теж не десяток і не два. Чому ж так відбувається?
Формальні затримки з прийняттям рішення про "малий обмін" з боку України традиційно пояснюються бажанням Києва таки "дотиснути" Росію на обмін за принципом "всіх на всіх".
Натомість російська сторона, за допомогою маніпулятивних заяв підконтрольних ЗМІ та посадовців із сепаратистських "республік", стверджує, що Україна просто блокує обмін. При тому достатньо чітко називається й прізвище головного "винуватця", на роль якого призначено очільника офісу президента України Андрія Єрмака. Який, буцімто, "заблокував" процес обміну списками на обмін. ЗМІ сепартистів навіть опублікували списки українських полонених, які не зможуть повернутися додому через "неправильну" позицію Києва.
Натомість Єрмак, в свою чергу, стверджує, що обмін затримується через недопущення до українських полонених представників Червоного Хреста, які допомогли б фіналізувати списки на обмін. Ну і через пандемію коронавірусу, яка на сьогодні стала "універсальною відмовкою" для всіх представників влади у всіх країнах світу.
Але якщо подивитись на ситуацію не в світлі суперечливих заяв безпосередніх учасників, а з точки зору логіки переговорного процесу між Москвою та Києвом, складається враження, що у затримках з обміном винен таки Єрмак. Хоча і зовсім не в той спосіб, за який його звинувачують сепаратистські ЗМІ з подачі Москви.
Бо рішення про масштабний обмін обговорювалося в рамках ТКГ від моменту останнього самміту у нормандському форматі і до середини березня. І 11 березня, коли було прийняте злощасне рішенні ТКГ, завізоване Андрієм Єрмаком і Дмітрієм Козаком – те саме, де йшлося про "консультативну раду", де Україна сяде за один стіл з представниками сепаратистських республік - учасники переговорів рапортували і про значний прогрес у справі обміну полоненими. І про початок узгодження списків, які з українського боку містили близько 200 прізвищ. А от вже 26 березня, коли під час відеоконференції ТКГ стало зрозуміло, що українська сторона, практично потрапивши в пастку, вирішила від "консультативної ради" все-таки відмовитися, різко змінилася й російська риторика. Невдовзі обмін з боку "республік" був скорочений до двох десятків осіб. Іще за тиждень з гаком російський адвокат українських політв'язнів Микола Полозов заявив, що Росія вирішила призупинити переговорний процес щодо їх обміну. Повністю зупинилися і переговори стосовно ймовірного обміну кримських татар.
Тому ключовою проблемою у справі обміну українських в'язнів – як тих, що утримуються у сепаратистів, так і тих, що сьогодні перебувають на Росії – є те, що у Кремлі хочуть використати полонених та ув'язнених як заручників, примусивши Україну до діалогу з сепаратистами.
А додатковою проблемою є те, що внаслідок браку дипломатичного досвіду (це відкинувши більш неприємні припущення) Андрій Єрмак поставив свій автограф на дуже поганому документі в дуже неправильний момент. Чим помітно підсилив переговорну позицію російської сторони. Подібний промах для фахового дипломата міг би стати кінцем кар'єри, але нітрохи не зашкодив "недоторканому" посадовцеві. Як і тому, з ким Єрмак, без сумніву, попередньо узгоджував свій підпис.
