Настали часи, коли ми боїмося чи не природи, а того, що можемо зробити з нею і з самими собою, вважає Мануель Бердой - біолог, завідувач навчальною частиною Оксфордського університету.
Наші володіння на Землі настільки великі, що відповідь на питання, чи є ми ще частиною природи — і навіть чи потрібна нам вона — залежить від розуміння того, чого ми хочемо як вид, як Homo sapiens. А щоб знати це, ми повинні зрозуміти, ким ми є насправді.
Можливо, найкраще буде почати з визначення того, що робить нас людиною передусім, що не так вже й очевидно, як могло б здатися.
Багато років тому Веркор у своїй повісті Люди чи тварини? розповів історію групи примітивних гомінідів під назвою тропі, виявлених у недосліджених джунглях Нової Гвінеї, — відсутньої ланки еволюції.
Перспектива того, що цю вигадану групу може як рабів експлуатувати підприємливий бізнесмен Ванкрайзен, змушує суспільство вирішувати — тропі — це просто складні тварини або вони заслуговують людських прав. У цьому й полягає дилема.
До того часу статус «людини» здавався настільки очевидним, що в книзі описано, як незабаром з’ясувалося, що для того, що таке людина немає визначення. Звичайно, це обговорювала безліч експертів — антропологи, приматологи психологи, юристи та священнослужителі — і вони не могли дійти згоди. Можливо, саме обиватель пророчо передрік ймовірний шлях розвитку. Жінка запитала, чи є у гомінідів звичаї, які можна описати, як прояви духовної або релігійної свідомості. Тобто були знаки, що тропі, як і ми, більше не одне ціле з природою, відокремилися від неї і бачать її з боку, відчуваючи певний страх.
Це дуже показова перспектива. Наш статус тварин, що змінили свою сутність — істот, відокремлених від природного світу — можливо, і є джерело як людяності, так і багатьох проблем. Словами автора книги: «Всі проблеми людства виникають від того, що ми не знаємо, хто ми і не можемо домовитися про те, ким хочемо бути».
Найімовірніше, ми так ніколи і не дізнаємося, коли саме почали віддалятися від природи — хоча в наскальному живописі і криються деякі підказки. Але нещодавня подія, яка змінила наші стосунки з навколишнім світом, була несподіваним і добре задокументованою. Це сталося сонячним ранком понеділка рівно о 8:15.
Нове сторіччя
Атомна бомба, від якої здригнулася Хіросіма 6 серпня 1945 року, виявилася таким гучним попередженням, що досі резонує з нашою колективною свідомістю вже десятиліття.
День, коли «сонце зійшло двічі», був не тільки потужною демонстрацією початку нової ери, це було нагадуванням того, наскільки примітивними ми залишилися: диференціальні обчислення, просунута електроніка і майже божественне розуміння законів Всесвіту допомогли нам спорудити, ну… дуже велику палицю. Сучасні Homo sapiens, з огляду на все, отримали божественну силу, водночас зберігаючи психологію типового вбивці з кам’яного віку.
Тепер ми боїмося не природи, а того, що можемо зробити з нею і з самими собою. Іншими словами, ми досі не знаємо, звідки з’явилися, але вже почали панікувати через те, куди рухаємося.
Тепер відомо набагато більше про наше походження, але ми все ще не впевнені в тому, ким хочемо стати в майбутньому — і в міру посилення кліматичної кризи, а чи є воно у нас взагалі.
Ймовірно, ті можливості, які подарував нам технологічний розвиток, ускладнюють вибір — яку з доріг обрати. Це ціна свободи.
Я не сперечаюся з тим, що ми пануємо над природою і (навіть як біолог) не бажаю захищати статус-кво. Великі зміни — це частина еволюції. Зрештою, кисень спершу був отрутою, який загрожував безпосередньо існуванню раннього життя, але зараз він став обов’язковою умовою нашого існування, нашим паливом.
Можливо, нам доведеться прийняти, що все, чого ми досяягнули — навіть наше безпрецедентне панування — це наслідок того, у що ми еволюціонували, завдяки процесу, який анітрохи не менш природний, ніж сам природний відбір. Якщо регулювання народжуваності — штучне, тоді штучне і зменшення дитячої смертності.
Мені також здаються непереконливими доводи проти генетичної інженерії, які ґрунтуються на тому, що це «неприродно». Штучно відбираючи окремі сорти пшениці або породи собак, ми так чи інакше століттями наосліп возилися з геномами ще до генетичної революції. Навіть вибір романтичного партнера — це форма генетичної інженерії. Секс — це метод, обраний природою, щоб створювати нові генетичні комбінації швидше. Природа, схоже, нетерпляча навіть щодо самої себе.
Змінюючи наш світ
Розвиток геноміки відкрило, зі свого боку, шлях до ще однієї головної поворотної точки. Можливо, ми не підірвемо весь світ, а змінимо його — і самих себе — повільно і можливо до невпізнання.
Фокус розвитку генетично модифікованих сільськогосподарських культур у 1980-х повільно змістився з ранніх планів щодо поліпшення смаку їжі на ефективніший спосіб усувати небажані бур’яни або шкідників.
Дехто вважав це генетичним еквівалентом атомної бомби, адже наші спроби осягнути нову технологію знову звелися до вбивств. Не те, щоб до того все було чудово. Штучний добір, інтенсивне землеробство і стрімке зростання населення здавна знищували види швидше, ніж ми могли їх записувати.
Безмовні весни 1950?60 років, причиною яких було знищення птахів, які мешкають на сільськогосподарських угіддях — а значить, і їхніх співів — були лише верхівкою загрозливішого айсберга. У принципі, у вимиранні немає нічого штучного, ця тенденція багаторазово повторювалася (іноді в масових масштабах) в історії нашої планети, перш, ніж на це стали впливати і ми. Але чи цього ми хочемо?
Дискусія про збереження біорізноманіття зазвичай базується на виживанні, економіці та етиці. До того ж до збереження очевидних елементів навколишнього середовища, вкрай важливих для нашої екосистеми і світового виживання, економічний аспект підкреслює можливість того, що раніше незначний лишайник, бактерія або рептилія може таїти в собі ліки від майбутнього захворювання. Ми просто не можемо дозволити собі знищувати те, що ми до кінця не вивчили.
Але надаючи життю економічного значення, ми робимо його залежним від нестійкості ринків. Розумно очікувати, що коли багато можна буде синтезувати, ринкова вартість багатьох форм життя почне падати, прийде час звернутися до етичного питання. Нам потрібна природа через її самоцінності?
Можливо, відповідь знайдеться в майбутньому. Іронія полягає в тому, що збіглася з початком третього тисячоліття розшифровка людського генома, до початку четвертого тисячоліття може втратити свою актуальність.
Генетична модифікація може одного разу привести до зникнення Homo sapiens naturalis (людей, незайманих генетичною інженерією) і, можливо, коли ми попрощаємося з останнім представником Homo sapiens genetica. Тобто з останньою повністю «генетичною» людиною в світі, де ми будемо все менше обтяжені нашою біологічною формою — свідомості в машині.
Якщо сама суть людини, зокрема наші спогади, бажання і цінності, якимось чином відображена в тонких нейронних зв’язках мозку (і чому б їй не бути?), свідомість теж можна буде змінити так, як раніше було неможливо.
І це приводить нас до головного питання, яке ми маємо поставити собі зараз: якщо, або навіть швидше коли, у нас з’явиться можливість змінити все, що ми не повинні міняти?
Зрештою, ми, ймовірно, зможемо перетворити себе на раціональніших, ефективніших і сильніших особистостей. Ми можемо наважитися і розширити наші володіння на величезні простори космосу. Усвідомити досить, щоб заповнити прірву між проблемами, викликаними культурною революцією, і можливостями нашого мозку, який еволюціонував, аби вирішувати набагато простіші завдання. Ми можемо навіть зважитися на те, щоб перетворитися на безтілесний інтелект: врешті-решт, навіть плотські втіхи містяться в мозку.
А потім що? Коли секрети всесвіту більше не ховатимуться від нас, заради чого ми будемо його частиною? У чому інтерес?
«Плітки і секс, звичайно», — скажуть деякі. І по суті, я згоден (хоча, найімовірніше, я сказав би це трохи інакше), бо це все частини фундаментальних потреб, необхідних нам для взаємодії з іншими. Я вірю, що критерії, які визначають нашу цінність у цьому величезному і мінливому Всесвіті прості: емпатія і любов. Немає сили або технології, яка займала б наші думки так само, але водночас була пов’язана з цивілізацією.
Справжні боги
Як багатьом мандрівникам, Homo sapiens може знадобитися мета. Але досягаючи мети, усвідомлюєш, що цінність (як окремої особистості, так і цілого виду) в кінцевому підсумку полягає в чомусь іншому. Тому мені здається, що наші здібності до співчуття і любові будуть аршином, яким виміряють нашу цивілізацію. Це може бути важливим критерієм, з його допомогою ми станемо оцінювати інші цивілізації, з якими можливо зіткнемося, або вони будуть оцінювати нас.
В основі всього цього лежить щось, схоже на справжнє диво. Те, що хімічні елементи, що з’явилися в суворих умовах первинного молекулярного бульйону, слідуючи неупередженим законам еволюції, з'єдналися в організми, які піклуються про інші форми життя (які натомість теж є мішками хімічних елементів) — це по-справжньому дивно.
Стародавні люди вірили, що боги створили нас за «своїм образом і подобою». Можливо, вони мали рацію, бо емпатія і любов насправді богоподібні риси як мінімум серед доброзичливих богів. Цінуйте ці риси і користуйтеся ними, саме в них криється відповідь на нашу етичну дилему. Саме ці атрибути мають спонукати нас покращувати життя наших побратимів, не погіршуючи стану середовища, яке міститься навколо нас. Що-небудь інше зіпсує (нашу) природу.
Джерело: theconversation
Переклад НВ
