Рішення уряду рівно через рік відпустити ріллю у вільний комерційний обіг і дозволити її продаж іноземцям, спричинило у країні гучну полеміку і шквал протестів. У столічному конгрес-холі Парковий сновигають люди із зеленими значками на грудях. Вони, як і всі навколо, чекають важливого спікера — Володимира Зеленського. Тільки цього разу зелені значки нічого доброго «зеленому» президенту України не віщують. Вони провісники гарячої сутички, суть якої виведена на самих значках: "Ні продажу землі іноземцям".
І ось на сцену піднімається Зеленський. Він відкриває конференцію Земля як фактор розвитку українського села. Над головами злітають айфони і небюджетні самсунги. Промову президента знімають найзацікавленіші — внутрішні та зовнішні інвестори, топи великих агрохолдингів, власники крихітних ферм і дрібні пайовики.
«Купувати чи продавати землю зможуть тільки українські громадяни й українські компанії, — зриває перші оплески президент. — Розмови про китайців, арабів чи про інопланетян, які вивезуть нашу землю вагонами, — це маячня».
Одразу з’ясовується, що іноземці отримують можливість купувати ріллю, зареєструвавши юридичну особу в Україні. Лілія Бортич, директорка сільгоспкомпанії Югро в Чернівецькій області й учасниця правління Аграрного союзу України (АСУ), вважає цю поступку вкрай несправедливою, оскільки вона ставить зубожіле фермерство у нерівні умови із безмежним закордонним капіталом. «Класичний приклад — [агрохолдинг] Мрія, — каже вона. — В арабських власників Мрії необмежений ресурс для купівлі землі».
Скільки кому
Саме так, реагують в уряді, необмежений. І називають конкретні цифри: вже у перший рік запуску ринок землі дасть ВВП додаткові 2% зростання. Аналітичний центр EasyBusiness прогнозує, що в такому разі протягом найближчого десятиліття український ВВП приросте додатковими $100 млрд. За цей же час гектар подорожчає вчетверо, до $5 тис., і таким чином обійде нинішню Угорщину ($4,8 тис./га), хоча і не дістанеться рівня Чехії ($7 тис./га).
«В Україні насправді є ринок землі, — натякає прем'єр-міністр Олексій Гончарук на тіньовий обіг ріллі. — Її купують і продають. Але чи отримує власник нормальні гроші за свій пай? Моя відповідь: ні».
Непізніше 31 грудня цьогоріч тривала на 18 років історія з нескінченним продовженням мораторію на запуск комерційного обігу ріллі піде в історію. У парламент зайшов урядовий законопроект, і якщо за нього проголосують у тому вигляді, в якому його подав Кабмін Гончарука, то з жовтня 2020 року в Україні відкриється повноцінний ринок землі.
Право власності на земельні ділянки зможуть мати тільки громадяни України, територіальні громади, держінституції та юрособи України. Іноземці й особи без громадянства можуть отримати ріллю у спадок, але в такому разі вони все одно зобов’язані протягом року її продати. В одних руках не має бути сконцентровано понад 15% ріллі на рівні області й 0,5% — на рівні країни.
Якщо врахувати, що в Україні 41,5 млн га сільгоспземель, це означає, що ніхто не може володіти безпосередньо і побічно більше ніж 200 тис. га. Як мінімум п’ять агрохолдингів України — Kernel, Landfarming, Агропросперіс, МХП, Астарта — не вписуються у цей норматив. «Не має бути великої концентрації земельної ділянки, щоб розвивалося дрібне фермерство», — пояснює Гончарук.
Хоча дрібні господарі не дуже й задоволені урядовою турботою. Точніше, багато хто з них просто розгніваний.
Востанню декаду вересня кілька аграрних асоціацій вивели своїх членів на акції протестів. Аби бути помітнішими, вони прихопили із собою сільгосптехніку та саморобні банери, на яких виведено Ні продажу землі іноземцям.
Лілія Бортич з АСУ пояснює, чому вона та її соратники проти іноземного капіталу на українському ринку землі. Іноземці, маючи практично необмежений дешевий банківський ресурс, здобувають відчутну перевагу перед місцевими фермерами, котрим позика геть недоступна. Вона занадто дорога — від 20% річних проти 1−2% по той бік кордону.
До того ж, на думку Бортич, великим вітчизняним агрохолдингам боятися нема чого, у них є хороші кредитні історії та обороти. «МВФ сидить і чекає, — каже Бортич. — Готовий фінансувати холдинги. А дрібним підприємствам отримати звичайний кредит у банку буде нереально».
Це не зовсім так. Катерина Рибаченко, гендиректорка Агро-Регіону, який обробляє 38 тис. га ріллі, розуміє, що остерігатися іноземних земельних спекулянтів треба всім. «Вони розігріють ринок, — впевнена вона. — Підвищать очікування людей, і, можливо, ситуація вийде з-під контролю».
Капітан, ПДВ та банкрути
Різницю в класі підсилює не тільки доступність дешевого капіталу, а й відмінності фіскальної політики далекого від України світу. Юристка з АСУ Валентина Королюк стверджує, що останні кілька років вітчизняне фермерство знекровили низкою незграбних заходів. Наприклад, після скасування у січні 2017-го спецрежиму щодо відшкодування ПДВ для аграріїв, а потім і нульових експортних мит на низку продуктів багато компаній або розорилися, або перебувають на межі розорення.
Внаслідок українські аграрії на загальних правах відраховують 20% ПДВ, а в європейських країнах 5−6%. Так і щодо більшості інших позицій, наприклад, у питаннях дотацій і держпідтримки.
«У нашій області на очах холдинг банкрутував — Мрія. Рентабельність бізнесу така, що дай бог посіятись, — нарікає Королюк. — За що він [фермер] збирається купити 500 га, якщо у нього немає грошей на посівну?».
Щоправда, уряд заклав у бюджет 2020 року 4,4 млрд грн, якими обіцяє частково компенсувати малим і середнім сільгоспкомпаній банківські ставки для придбання землі. «Держава витратить кошти, щоб для вас ставка була не 20%, як зараз, не 10−12% як, ми сподіваємося, буде через рік, а щоб ця ставка була менше 5%», — звертається до фермерів Оксана Маркарова, міністерка фінансів України.
У голови АСУ Геннадія Новикова гіркий фермерський досвід, і він підказує, що довіряти державі — це все ще великий ризик. Немає жодної гарантії, що компенсатор розміром у $160 млн (4,4 млрд грн), закладений у бюджет наступного року, буде завжди.
«Цьогоріч 15% виплатила держава, а наступного року що буде? — запитує Новиков. — А якщо цих грошей не вистачить, банк забере заставу». Пастка.
Аби в неї не потрапити, Новиков пропонує: нехай уряд заснує іпотечний банк. «Прийшов у земельний банк, уклав договір, отримав ставку на 10 років, а держава нехай прямо, „криво“ компенсує банку, це їхня справа», — гарячкує Новиков.
А що з кадастром
Є і ще одна причина, через яку фермерські асоціації наїжачилися не тільки проти участі іноземців у земельному ринку, але навіть проти українських покупців.
Кадастр не заповнений навіть наполовину, стверджують вони, тобто мало хто знає, де чия земля. Як за таких умов продавати?
Не хочеться бути латифундією а-ля Аргентина і Бразилія. Хочеться бути Канадою, — Валентина Королюк, юристка Аграрного союзу України
У Мінекономіки відповідають: це не так. Тарас Висоцький, заступник міністра економіки з сільського господарства, стверджує, що кадастр заповнений на 76%. І запевняє: до другої половини наступного року буде вже 85%. До того ж, каже Висоцький, у світі немає країни, де земельний кадастр був би заповнений на 100%.
Ольга Ходаковська, заступниця директора Національного наукового центру Інститут аграрної економіки, просить владу не поспішати з відкриттям ринку землі. «Потрібно проводити системні реформи, — каже вона. — Ми пропонуємо, щоб це була врівноважена земельна реформа в інтересах суспільства. Ми розробили концепцію, яку виносимо на обговорення».
Президент на земельне питання дивиться інакше. «У 2001 році в законі, на який було накладено мораторій, прописали, що депутати повинні розробити прозорий механізм купівлі та продажу землі. Минуло 18 років. І де? — запитує Зеленський залу. — Замість механізму з’явився масштабний процвітаючий тіньовий ринок. Мільйони гектарів землі та десятки мільярдів гривень. І виграє від цього не простий селянин».
Із президентом ніхто не сперечається, але ніхто й не погоджується. Все, на що згодні противники вільного обігу ріллі, вкладається у три основні вимоги: на перші п’ять років дозволити продаж паю тільки фізособам, але водночас заборонити придбання більш ніж 200 га в одні руки.
Що залишиться державі
Що стосується 10,5 млн га земель, які перебувають у державній або комунальній власності, то тут АСУ ще радикальніший. Приватизація неприпустима. Ці гектари слід передати місцевим радам, а ті через аукціон виставлять її на торги за право оренди. Земля у такий спосіб залишиться у держвласності, доходи від її оренди наповнять місцеві бюджети.
«Дайте можливість державі Україна купити землю у власність і здавати її в оренду», — каже Бортич. В уряді ж вважають такі пропозиції хибними. По-перше, земля в оренді не може бути заставою для залучення банківського капіталу. Орендована земля не може бути успадкованою тими, хто на ній сіє й оре, а отже, в цій ідеї убитий сам дух капіталізму і приватного фермерства, коли справа сім'ї передається із покоління у покоління.
Друга помилка: держава, як правило, неефективний управитель. Дмитро Лівч, проектний менеджер EasyBusiness, наводить як приклад приголомшливу цифру. Академія аграрних наук контролює до 500 тис. га земель. «Вони з таким земельним банком увійшли б у топ-10 землекористувачів у світі», — іронізує Лівч. Ефективність земель академії ледь помітна.
«Ми маємо майже 30-річний досвід життя у країні, де землею керує чиновник. Вам подобається? — запитує Гончарук і відповідає: — Мені — ні».
Ну і третя осічка: якщо паї зможе купувати тільки державний банк, то їхня вартість визначатиметься не ринком. А отже, власника паю знову обдурять на безальтернативній основі. За нормативною оцінкою держави, в середньому 1 га коштує 30 тис. грн. Це вп’ятеро дешевше, ніж у Румунії, і майже вдесятеро — ніж у Польщі.
«Немає ринку — немає ринкової ціни», — коротко пояснює Лівч абеткову істину капіталізму.
Втім, є ще причина, через яку частина фермерів не хоче відпускати землю на ліберальний ринок. Її озвучують кулуарно, хоча вона й очевидна для всіх. Вільний ринок землі здатний підняти вартість оренди. І в цьому протистоянні з’являється нова вісь ворожнечі. Фермер проти пайовика і навпаки.
Новиков нарікає на те, що пайовики отримали від держави всі свої гектари безкоштовно. Тепер частина з них живе з ренти, не вкладаючи в землю ні грошей, ні зусиль. А фермер усі ці роки вдень і вночі дбав про землю: удобрював ґрунт, вкладав у засоби захисту рослин, сіяв і орав.
Тепер на догоду любителям пасивного доходу ця земля за нечуваними цінами буде йти з-під ніг у прямому і переносному сенсі. Значна частина пайовиків із великим ентузіазмом за добрі гроші в будь-які руки поступиться своїми паями. Для частини фермерів це кінець. «Не хочеться бути латифундією а-ля Аргентина і Бразилія, — журиться юристка Королюк. — Хочеться бути Канадою».
Розумні гроші
Уцентральному офісі компанії Агро-Регіон її гендиректорка Катерина Рибаченко посадила гостя із НВ перед великим монітором, щоб показати, який вигляд має земельний ринок України, якщо дивитися на нього з неба. Додаток Google Maps дає можливість побачити будь-яку точку планети, але НВ розглядає кукурудзяні поля холдингу в Київській області. Зелені соковиті стебла, доглянутий ґрунт. Посеред цієї ідилії бліда пляма прямокутної форми.
Торік власник цієї плями зважився віддати її в оренду Агро-Регіону. Одного року виявилося мало, щоб недоглянуту землю пайовика привести до норми. «Подивіться, — вказує Рибаченко на монітор. — Тут урожайність кукурудзи буде максимум 6 т із га, а тут — 10 т. Різниця на одному гектарі — приблизно $600. Поки цей шматочок дійде до такого ж стану, мине три роки».
Так керівник агропідприємства ілюструє очевидний факт: аби земля приносила дохід і водночас роками зберігала всі свої соки, потрібні великі капіталовкладення, сучасні технології і впевненість у післязавтрашньому дні. Все це значною мірою можливо з гарантованим правом володіння, а не хиткої оренди, як це відбувається в Україні.
Наскільки вона хитка, помітно на прикладі компанії Агро-Регіон, де чверть усіх договорів на оренду паїв укладені з власниками, вік яких понад 75 років. Пайовики не безсмертні. Внаслідок, із 460 кваліфікованих і високооплачуваних працівників Агро-Регіону приблизно 50 зайняті тільки спадковими справами. А сюди входить моніторинг земельних паїв, пошук спадкоємців, оформлення спадщини, судова тяганина тощо.
До того ж загалом у країні землі 1 млн пайовиків, котрі пішли з життя, так досі ніким і не затребувані. Приблизно 4 млн га в тіні ринку.
«У цьому зацікавлені оператори землі, які перебувають у тіні, і, відповідно, люди, які мають до неї доступ із боку держави», — робить висновок Рибаченко. Вона розповідає, що, за даними трейдерів, соняшнику в Україні виробляють на 40% більше, ніж декларують. Як правило, цей неврахований «надлишок» вирощують на таких спірних землях. Соняшник дає хороший фінансовий результат у перший же рік, але виснажує ґрунт. А якщо у землі немає власника, то кого це турбує.
Українські ґрунти виснажуються і внаслідок посухи, яка стрімко повзе із півдня на північ. Аби уникнути колапсу, треба терміново впроваджувати штучне зрошення.
Інвестиція в такий полив відбувається із розрахунку $2,5 тис./га. Тобто 10 тис. га — це $25 млн. І окупиться підприємство не раніше, ніж через 10 років.
«Цьогоріч була посуха в Чернігівській області, — наводить приклад Рибаченко. — Ми могли б там увімкнути полив, якби він там існував. Полив — найперша, найкраща інвестиція, яку можна зробити у свою землю».
До того ж Україна з огляду на свою бідність займається вирощуванням низькомаржинальних культур, та ще й із низькою врожайністю порівнюючи з європейськими сусідами. Європа, щоб отримати вдвічі більше, ніж в українських фермерів, у 1 га вкладає приблизно 155 євро (добрива, засоби захисту рослин тощо), а Україна — не більше 14 євро, наводить приклад Лівч. У підсумку в Україні тільки 7,4% земель сільгосппризначення використовують для виробництва культур із високою дохідністю, в ЄС — понад 50%, у Нідерландах і зовсім під 90%.
Зростання інвестицій у технології хоча б на 10%, а також 10%-е зростання врожайності та додаткової вартості, за розрахунками EasyBusiness, сумарно здорожчують землю на 20%. Тобто дорожчатимуть українські гектари не за правом своєї унікальності, а лише пропорційно зростанню інвестицій у кожен акр землі.
Гальмо для інвестицій — відсутність реформ не тільки на земельному ринку, але й у країні взагалі, впевнена Бортич. І це той рідкісний випадок, коли всі один з одним згодні.
Висновок, якого дійшли як ліберальні прихильники земельної реформи, так і консервативні противники: так жити не можна. Мораторій на продаж землі себе зжив. І хоча будь-які необережні дії уряду можуть дорого обійтися країні, бездіяльність коштує ще дорожче.
Автор: Олександр Пасховер
Джерело: nv.ua
